۞Ϫ۞

Двоє вартових охороняли склад, де в одному з боксів лежав розібраний «Літній Грім», всі речі Ріка, що були на ньому і в нього під час аварії, а також інші речові докази у цій справі.

Я представився та сказав, що я маю дозвіл від капітана Заккара на огляд усіх матеріалів, оскільки справа вже закрита, але, згідно з процедурою, речові докази поки не передали на склад довгострокового зберігання.

Після невдалої спроби поговорити з Анческою Аніманерою я видавив зі «Шторму» значну частку його потужності, подолавши відстань до узбережжя всього за шість хвилин, даючи вихід своїй люті за таку образу і поводження зі мною. Сукубиха!

А потім над містом довелося скинути швидкість до дозволеної, бо знайомство з капітаном Варти не означало, що мені зійде з рук порушення швидкісного режиму. Отже, хоч я й відхилився від наміченого плану, але витратив на бруталійську перегонницю не так багато часу.

На мій подив, вартові відмовилися впустити мене. І, коли я знову почав пояснювати, що їх начальник особисто дав мені дозвіл, і вони можуть прямо зараз набрати його, або я можу сам це зробити, мені пояснили, що шеф Заккар не зможе допомогти, тому що заборона на доступ до речових доказів накладена Міністерством Оборони.

Я, звичайно, спробував обуритися, розповідаючи, що це все якесь непорозуміння, і до чого тут взагалі Міністерство Оборони, і що я буду скаржитися їхньому начальству та начальству їхнього начальства, а шеф Імперської Варти взагалі мій старий знайомий. Але незворушність вартових межувала з їхньою непохитністю.

А коли я в засмучених почуттях підійшов до «Нічного Шторму», що стояв на стоянці, мене зустріли троє неприємних типів у сірих плащах зі срібними відзнаками, що вийшли з припаркованої поруч непоказної чорної летючої карети.

– Магістре Ранддар? – спитав той з них, що виглядав трохи старшим, невисокий брюнет з худим кінським обличчям, масивними чорними окулярами та гордовитою напівусмішкою.

– Припустимо, – я втупився в них з підозрою.

– Агент Вессон, військова розвідка, – він не став простягати руку або ще якось вітати мене, а лише з підкресленою байдужістю махнув переді мною значком, що висвітлив голограму з гербом Міністерства Оборони та особистими даними агента, які я так і не встиг розглянути. – Я хотів би дізнатися, що Вам знадобилося на складі речових доказів Варти, і чому Ви цікавитеся картом Ріка Нортвуда.

– Ні, це я хотів би знати, з якого дива Міністерство Оборони закрило доступ до матеріалів! – я не збирався терпіти тон цього пихатого самовдоволеного хама, досить з мене на сьогодні й Аніманери.

Вессон вивчав мене кілька секунд, а потім зневажливо скривив губи та пішов у наступ.

– Магістре, я наполягаю на своєму питанні. У нас із Вами два варіанти. Перший сподобається Вам. Він полягає в тому, що Ви тут і зараз поясните мені свої дії. А я вирішу, чи відпускати Вас, чи затримати. Другий сподобається мені. Він зводиться до того, що ми заарештовуємо Вас, Ви їдете з нами й так чи інакше розповісте нам все, що ми хочемо знати. А потім за опір слідству Вас віддадуть під суд. Обирайте, Магістре. Раджу другий сценарій, він не такий нудний.

Що мені робити? Телефонувати Варті? Капітанові Заккару? Майлзу Кенкріджу? Але що вони могли зробити з військовою розвідкою? Та й чому у військової розвідки до цього такий інтерес? Що взагалі відбувається? Можливо, Ріка прибрав уряд? Хтось замітає сліди, які залишилися в якійсь старій справі? Тоді й Майлзу теж загрожує небезпека?

Ріку, у що ж ти вляпався, га? Чи ти просто виконував свій обов’язок, а хтось із командування вліз у щось незаконне? Торгівля магічною зброєю та артефактами? Наркотики? Політика? Гаразд, друже, я відступлю зараз, щоб продовжити розслідування. Але я не здаюсь. Я докопаюся до правди, навіть якщо мені для цього доведеться скинути Раду Магів.

– Рік Нортвуд був моїм старим другом. Ми разом навчалися і служили колись давно, – я спробував закинути наживку щодо служби в армії, але Вессон ніяк не відреагував на цю згадку. – Його сім’я не вважає, що аварія карта Ріка була випадковою, вони вважають, що його могли вбити.

– Ось як? – цього разу я викликав хоч якісь емоції на обличчі агента. – Цікаво. А чого б їм так вважати? Рік Нортвуд загинув через якісь проблеми зі здоров’ям під час польоту. Це є у висновку Варти.

– Рік Нортвуд був цілком здоровий. І він був найкращим пілотом і перегонником. Тож шанси, що він міг не впоратися через проблеми зі здоров’ям, вкрай малі.

– Але вони є, Ранддаре, – Вессон навмисно випустив мій титул, а така фамільярність вже була на межі образи. – Якщо Варта стверджує, що жодних причин вважати смерть Нортвуда вбивством немає, то їх немає. Крапка. З якого дива Ви взагалі лізете в це?

– Сім’я загиблого попросила мене провести розслідування.

– Вас? Та з чого це? Ви – старий програмаг-невдаха, звільнений за численні порушення, що дивом уникнув довічного в Фортеці Нескінченності. Розслідування, кажете? Ваше несанкціоноване розслідування закінчено, шановний. Сунетеся сюди ще раз – я Вас заарештую. А взагалі моя Вам порада, наполеглива порада, – досить шастати тут зі своїми провокаціями та питаннями. Краще пакуйте речі та летіть до себе додому, в Еппл Сіті.

– Ви мені погрожуєте, агенте?

– Погрози – це нудно, Ранддаре. Я вас попередив. Другого попередження не буде. Ми закінчили.