۞۞Ͽ

Я вже бував у святая святих перегонового світу, у ремонтних боксах для повітряних картів, тому добре знав дорогу не тільки на сам Спід Айленд, а й до службової зони, де розташовувалися майданчики кожної з команд, що беруть участь у наступному змаганні.

Від будинку Нортвудів у Нью-Орк Сіті летіти до Спід Айленду було хвилин двадцять. Власне, сам льотний комплекс та острів були розташовані за десять хвилин льоту від узбережжя. Раніше він називався Острів Смерті. Точніше не так. Спочатку він називався Острів Білого Єдинорога через особливе скельне формування, за яким моряки його й охрестили.

Пізніше, за часів війни з ракшасами, на острові була розквартирована база протиповітряної оборони, яка захищала Північно-Східне Узбережжя. Поки масованою атакою ракшаси не випалили там все до засклілого голого каменю, буквально заливши весь острів рідким сонцем.

Декілька десятиліть після війни на острові не росла навіть трава, тому його і перейменували на Острів Смерті. Там був тільки самотній обеліск на згадку про гарнізон бази, що героїчно бився та загинув у вогненному пеклі.

Коли стали шукати місце для нового льотного полігону замість старої траси в Імперському Порту, таке, щоб було недалеко від цивілізації та не заважало шумом мешканцям, острів знайшов новий сенс життя та нове ім’я – Острів Швидкості. Спортивний комплекс займав майже весь острів, залишаючи місце лише для кафе та сувенірних магазинчиків.

Серцем острова була М’ясорубка – гігантська будівля, що являла собою коробку п’ять на п’ять миль і дві милі заввишки. Неймовірне громадище, яке одним своїм виглядом і незбагненним розміром викликало первісний страх. А магія, що управляла нею, захоплювала навіть мене. Ті, хто створив цю штуку, заслуговували на мою безмірну професійну повагу.

Офіційно траса називалася Нью-Орк Сіті, але всі називали її М’ясорубкою або Лабіринтом Смерті. Для офіційних змагань комплекс генерував рандомну трасу із заздалегідь обумовленими параметрами. А для турнірів та дуелей можна було замовляти спеціальні кастомні траси – від високошвидкісних треків до лабіринтів з пасивними або активними перешкодами.

Якщо раніше найкрутішою трасою у світі була Гора Карликів, то тепер М’ясорубка заслужено відібрала собі першість. І раз на п’ять років тут проводилися Перегони Чемпіонів. І наступні перегони мали відбутися всього за два дні.

Сервісна зона була розташована в задній частині острова, і там розміщувалися майданчики та ангари для обслуговування повітряних картів. «Червоні Раптори» були місцевою командою, це була їхня домашня траса, тому вони на постійній основі орендували у комплексу власний ангар на кілька картів.

Приїжджі команди орендували собі ремонтні бокси, ангари чи відкриті майданчики на час тренувань перед чемпіонатом чи Перегонами Чемпіонів. Деякі особливо багаті перегонники теж тримали для себе бокси цілий рік, навіть якщо користувалися ними лише під час змагань.

Я посадив «Шторм» на відкритому майданчику перед просторим ангаром «Рапторів», де червоним по сріблястому зчепилися кігтями двоє хижих птахів. Мене зустрів Гарвальд і повів показати, що тут було в розпорядженні команди, познайомити з перегонниками та техніками.

Лінні Тіддлстон виявився високим худим хлопцем з прямим чорним волоссям, нерівномірно укладеним гелем. Поки я летів на острів, Спіріт зачитала мені резюме його біографії. Сорок один рік, триразовий чемпіон Імперії, друге місце у всесвітніх перегонах юніорів. Улюблений напій – персиковий бренді. О, ні… Улюблений колір – бузковий. Живе у передмісті Нью-Орк Сіті з дружиною та двома дітьми.

У команді він був другим номером після Ріка, що автоматично робило його нашим підозрюваним. Але спершу Гарвальд. Оглянувши карти команди, потиснувши руки пілотам та технікам, ми з МакТереном пішли до його кабінету. За попередньою домовленістю, Спіріт записувала все – наші розмови та все, що відбувалося в ангарі та на майданчику. Я навіть попросив її таємно записати розмови команди, поки ми з Гарвальдом вестимемо чергову складну бесіду.

– Спасибі, що лишився, Саджаре. І що погодився провести приватне розслідування. Знаєш, я не повірив Варті, що катастрофа є випадковою. Тільки не з Ріком. Але вони не знайшли нічого, що б спростовувало це. Я... не міг не поділитися своїми сумнівами з Ханною, і виявилося, що вона їх поділяє. Ми думали найняти приватного детектива, але потім вирішили звернутися до полковника Кенкріджа. А він спочатку посмикав за ниточки, намагаючись добитися чогось від Варти, а потім здивував нас тим, що порадив на роль детектива тебе.

– Так, мене він теж здивував.

– Я не знав, що ти в цьому спец. Ні, ми, звичайно, читали, що ти відзначився там, у П’ятигранній Вежі, розкрив якийсь злочин, але деталі… Все було заплутано. А потім ти пішов на пенсію і…

– Мене звідти звільнили, Гарвальде. За те, що я розкрив ту справу. Такі справи. Вибач, подробиці засекречені.

– Та забий, – відмахнувся МакТерен, дивлячись на мене через стіл. – Я радий, що цим зайнявся саме ти.

Я сидів навпроти нього на незручному стільці, явно не розрахованому на довгі розмови з відвідувачами. Мені хотілося встати, щоб не дивитися на Гарвальда знизу вгору, але розмова мала бути довга, а моє хворе коліно не любило довго стояти. Недолікована травма ще з часів Другої Магічної, останні кілька років вона частіше давалася взнаки.

– Гаразд, давай не будемо тягти єдинорога за ріг і відразу перейдемо до справи. Ти був партнером Ріка, співвласником команди, його особистим механіком. І сам розумієш, це ставить тебе до списку підозрюваних.