۞۞֎

– І як ти збираєшся розкрити цю справу? – Спіріт розвалилася в кріслі навпроти мене, закинувши ногу на ногу, і хвала ельфійським богам, була одягнена в цнотливо довге плаття кольору перезрілої вишні, яке чудово поєднувалося з її темно-русявим волоссям і світло-карими очима.

Мій номер у готелі «Лепрекон Плаза» (вибач, Спіріт, звичайно ж, наш номер) відтепер перетворився на польовий штаб. Нам потрібно було спланувати майбутню операцію і, чесно кажучи, я сам не дуже уявляв, як із цим завданням упоратися.

Тому вирішив робити те, що я вмію найкраще – розкласти нездійсненне завдання на простіші складові частини та блоки, реструктурувати проблему, піддати всебічному аналізу та виявити те, що пропустили ті, хто намагався вирішити це до мене.

Ну і звичайно ж, у мене було дещо, чого не було у Варти, коли вони проводили розслідування. Дехто. Спіріт. Хоч вона і була шпичкою та істеричкою, нестерпною занудою і гном’ячим гемороєм, але в роботі вона була незрівнянна та незамінна. Вона була здатна зібрати в мережі, класифікувати та прошерстити гори інформації. За лічені хвилини вона могла знаходити те, на що мені знадобилися б дні та тижні.

Неймовірна обчислювальна потужність. Хоча їй бракувало інтуїції, щоб одразу знаходити дивні чи важливі речі. Те, що нам здається очевидним, могло проскочити через її аналітичні алгоритми чи вимагати тривалої обробки. Я наділив її аналогом підсвідомості, як найпотужнішим джерелом осяяння, але в штучного духу це все одно працювало не так, як у нас. І іноді мене дивувало, як вона могла пропустити щось очевидно величезне, хоча вона легко знаходила навіть якісь незначні деталі, які я точно ніколи не знайшов би.

Працюючи над теорією наномагії, ми з нею сформували чудову команду, і навіть кількість шпильок та емоційних перепадів істотно зменшилася. Можливо, зайняти її справою було правильною ідеєю. Спіріт допомагала мені будувати тривимірні карти проєкту, розподіляючи розрізнені блоки та прокладаючи зв’язки між ними, структуруючи масиви даних та моделюючи сценарії. Якщо це працювало в фундаментальній магії, то мало допомогти й у розслідуванні.

– Тільки з твоєю допомогою, моя люба, – посміхнувся я.

– Блазнювання тобі не пасує, Садже, – кисло відповіла вона, недбалим жестом руки відкидаючи мою люб’язність, наче настирливу муху.

– Добре, лишу це тобі. Ну що ж, до справи. План наступний. Ми розкладаємо завдання на складові під усіма можливими кутами, ти допомагаєш мені збирати інформацію та вибудовуєш тривимірну модель зв’язків.

– Я можу збудувати навіть п’ятивимірну.

– О мій гном! Що, серйозно?!..

– Та ні, я пожартувала, розслабся, лише чотиривимірну, – манірним жестом заспокоїла мене Спіріт, потягуючись у кріслі, немов від нудьги, але, побачивши моє очманіле обличчя, зглянулася. – Добре, тривимірну без проблем вибудую. А ти чим займатимешся в цей час? Питимеш своє віскі, сидячи на балконі?

– Я опитуватиму свідків, підозрюваних та тих, хто ще не навіть підозрює.

– Я з тобою, – пожвавішала вона, в зелених очах блиснули іскри азарту, язик хижо облизав повні губи, а хвиля рудого волосся здійнялася водоспадом золота, коли Спіріт струснула головою.

– Ось іще. Ти своїм виглядом та поведінкою всіх налякаєш.

– Гаразд, я можу знову бути лише тихим голосом у твоєму вусі.

– Ага, знаю я тебе, – я пригрозив їй пальцем. – Ти знову будеш своїм тихим голосом говорити мені у вухо всяку гидоту. Підколювати мене, ображати. Або смішити, а мені буде важко стримуватися.

– Ну, будь ласка! – Худенька дівчинка-підліток кліпала великими темними віями, а в аметистових очах застигли невеликі озерця сліз, губи тремтять, ось просто зараз заплаче. – Я обіцяю, що буду добре поводитися. Чесно-чесно. Клянусь пипкою піксі.

– Піксі не існують.

– Тоді клянусь усіма вигаданими пипками цих проклятих вигаданих піксі! Садже, не біси мене! – прогарчала дівчинка і знову тремтячим повним сліз голосом заскиглила. – Ну можна? Можна-можна-можна?

Ми зі Спіріт знайшли непоганий спосіб спілкування у людних місцях, щоб не привертати зайвої уваги. Вона не втілювалася, не створювала візуальної ілюзії, а залишалася ледь чутним голосом у моїх вухах, наче безконтактна магічна гарнітура.

А коли мені потрібно було щось їй сказати, я ледь чутно бурмотів це про себе, не розмикаючи губ, і за вібрацією мого горла та зв’язок вона декодувала мою мову. Не без помилок та казусів, звісно. Бували й конфузи. Але загалом працювало. Довелося провести з нею калібрувальну сесію, повторюючи різні фрази вголос і про себе, щоб Спіріт навчилася досить точно розпізнавати мою приховану мову.

Та й пара зайвих очей ніколи не завадить, хоча формально очей у Спіріт не було, а якщо умовно вважати її сенсорику очима, то їх було незрівнянно більше, і могли вони те, що мені було не під силу.

– Гаразд, згоден. Але спершу зроби уроки.

– Що? – Не зрозуміла вона.

– Ееее… Нічого, забий. Я хотів сказати, що не хотів би, щоб ти витрачала свій час на поїздки зі мною, коли тобі потрібно складати модель усіх сукупних матеріалів розслідування.

– А, так це не проблема, – все та ж дівчинка (а Спіріт, здається, увійшла в роль) надула велику рожеву бульбашку жувальної гумки, яка лопнула з легким ляскотом і зухвалим викликом усім пристойностям. – Мені не обов’язково сидіти з розумним виглядом за столом, щоб працювати над моделлю. Я можу робити це дорогою, під час твоїх допитів та тортур. Так я ось просто зараз вже будую модель, поки ти граєшся в суворого дідуся.