۞۞Ѫ

Церемонія поховання була закритою, за бажанням сім’ї з неї не стали робити публічне шоу. Інакше з усієї імперії, з усього світу зібралися б шанувальники Ріка, щоби проводити його в останній політ. А так було лише кілька десятків людей: рідні, близькі друзі з сім’ями, члени команди та кілька товаришів по службі з «Чорних Грифонів».

Ханна вже виплакала всі сльози та абияк трималася протягом короткої церемонії. Вона розплакалася тільки коли урну з прахом Ріка, за старою пілотською традицією, підняв високо в небо дрон, щоб там розвіяти його прах.

– З праху ми народжуємося, прахом стаємо, щоб знову відродитися, пройшовши через вогонь випробувань. Лети додому, упалий феніксе!

– Лети додому, упалий феніксе, – тихо повторив я разом із ветеранами з «Чорних Грифонів».

Ніхто з них не зронив ні сльози, але кожен з них проголив широку доріжку на і без того короткому їжачку волосся на згадку про загиблого побратима. Я не став робити того ж, я надто давно залишив позаду службу та не був частиною військового братства. Я просто сумував за другом, не за товаришем по службі, з яким ми воювали проти ракшасів.

Беатрікс, шестирічна донька Ріка та Ханни, тихо плакала, уткнувшись у мамине плече. Було видно, що Ханні важко тримати малу, але за стиснутими щелепами та примруженими очима я розумів, що вона не допустить слабини й не здасться, триматиме донечку на руках усю церемонію. Я б запропонував свою допомогу, але навряд чи Беа зараз погодилася б переповзти до дядька Саджа.

Гарвальд зберігав суворе мовчання, але теж розплакався, коли прах його партнера розчинився високо в небі сірою хмаринкою. Його дружина Каренс гірко плакала, вчепившись у могутнє плече чоловіка. Не знаю, чи були вони з Ханною близькими подругами, але, можливо, їй варто було б бути поруч з Ханною, а не з чоловіком. Але не мені судити про це. Я надто рідко тут бував, щоб розуміти, наскільки вони були близькі. Швидше за все, Ханна просто не схотіла нічиєї підтримки, щоб пройти через усе самій. Вистраждати цей момент до краю.

Найбільше плакав тендітний підліток в інвалідному візку. Майрос, син Гарвальда та Каренс. Йому було років п’ятнадцять, але через свою худорлявість і заплакане обличчя він виглядав швидше як тринадцятирічний. Він тихо схлипував і витирав сльози рукавом, стискаючи в руці медальйон із чорним грифоном на тонкому срібному ланцюжку. Але коли при запуску праху воїни повторили прощальні слова, він зовсім розридався.

Я бачив його й раніше, коли заїжджав до Гарвальда. Для хлопця ця втрата була не меншою, ніж якби загинули його рідні батьки. Вони з Ріком були дуже близькі, Рік любив Майроса, як рідного сина, а той взагалі обожнював свого кумира.

– Я навіть трохи ревнував їх обох, – зізнався тоді МакТерен. – Мені часто здається, що Майрі любив Ріка більше, ніж свого батька, уявляєш? Поруч із ним він так часто сміявся, ніби забував про свою інвалідність. Він хотів бути у всьому схожим на Ріка.

– Ми всі хотіли б бути трохи схожими на Ріка, – з розумінням кивнув я.

Рік був високим, атлетичним красенем, із засмаглим вилицюватим обличчям, квадратною щелепою, світлим хвилястим волоссям, проникливим поглядом яскраво-блакитних очей і чарівною доброю усмішкою. Наче древній бог вітру, що зійшов з неба або з картини стародавніх майстрів.

– Так, але Майрі з дитинства мріяв стати «Чорним грифоном», як Рік. Мріяв літати на бойовому штурмовику, стати героєм, прославитись. Стати чемпіоном світу, ставити світові рекорди, перемагати у змаганнях... Він подарував Ріку такий самий медальйон із грифоном після того, як Рік віддав йому свої нашивки з льотної куртки. Вони обоє не розлучалися з цими дрібничками, ніби це було ниточкою, що їх пов’язала їх іще міцніше. Сам розумієш, хлопця зовсім підкосила ця трагедія.

– А його ноги… Це не можна вилікувати? Я знаю кількох серйозних фахівців з магічної медицини, в Еппл Сіті, якщо потрібно.

– Дякую, Саджаре, – Гарвальд накрив мою руку своїм здоровенним лапищем. – Це не лікується. Ми були у найкращих магомедиків, але це вроджений дефект, якась важка форма спадкової хвороби. Магія не може виправити те, що дано людині при народженні. Лише відновити травму.

– Мені шкода. Якщо я зможу хоч чимось допомогти, дай мені знати.

– Добре, Саджаре, дякую.

Тепер, на похороні, я дивився, як Гарвальд дбайливо обійняв сина за плечі, другою рукою штовхаючи інвалідний візок на антигравітаційній подушці. Каренс обійняла на прощання Ханну з Беатрікс і пішла наздоганяти чоловіка та сина.

Гості розійшлися та починали роз’їжджатися. Прощальну трапезу вдома у Нортвудів вирішили не проводити, щоб іще більше не травмувати маленьку Беа. Я вирішив постояти ще трохи в тиші, знову й знову повторюючи свої обіцянки Ріку, що подбаю про його сім’ю.

– Магістре Ранддар?

Я обернувся на низький хриплуватий голос з нотами перемеленого щебеню. Чоловік, що підійшов, виявився одним із «Грифонів», швидше за все, їх командиром, судячи з віку. Широка смуга була виголена в короткому їжачку сивого волосся, оголюючи майже вугільно-чорну шкіру голови.

– Так. Перепрошую, ми знайомі?

– Майлз Кенкрідж, – він простяг мені обидві руки, права стиснута в кулак у привітанні, прийнятому у військовому братстві.

У відповідь я накрив його кулак своєю правою долонею, він мою лівою, і моя ліва долоня завершила жест довіри та визнання рівним. Кілька секунд ми дивилися один одному у вічі.