۞۞Ѡ

Напевно, це має викликати багато питань, чому раптом великий Магістр Саджар Ранддар, гуру програмагії, один з найкращих фахівців із сучасної магічної безпеки, носиться на перегоновому летючому карті по Лабіринту Смерті.

Повірте, я теж багато разів ставив собі це питання, поки долав усі труднощі цієї траси. Але відповідь завжди була та сама. І зовсім не криза середнього віку, не жага до швидкості, небезпеки, адреналіну та пригод.

Ті, хто добре мене знає, мали вже закотити очі, мовляв, Садже, якого фавна ти напустив цих понтових спецефектів, якщо зазвичай тобі властивий строгий лаконічний стиль, нічого зайвого, мінімум коду та максимум продуктивності? Все вірно. Але...

Все почалося зі смерті Ріка.

Стверджувати, що я не мав друзів, було перебільшенням. Можливо, я й жив пустельником, занурившись із головою в роботу, магічні обчислення, формули та програмний код, але це не означає, що в моєму житті не було людей, які були б мені дорогі.

І Рік Нортвуд був для мене, напевно, найближчою людиною у світі. З Ріком ми пройшли вогонь, камінь та мідні труби. Навіть воду. Ми разом навчалися в імперському університеті, літали на перегонових картах в одній університетській команді.

А в день, коли ракшаси із Західних Островів віроломно напали на нашу військову базу в Даймонд Бей, і почалася Друга Магічна Війна, ми з Ріком разом записалися добровольцями та вирушили на фронт, і всі сім років тієї кривавої війни ми воювали в одній авіаційній бригаді, якийсь час навіть разом, крилом до крила, літали в одній ланці штурмовиків.

Після війни я демобілізувався та зробив успішну кар’єру в програмагії, спеціалізуючись на системах магічної безпеки. А Рік знайшов себе у збройних силах, зміг реалізувати свої таланти, захищаючи мирних громадян імперії. Служив у елітному повітряному підрозділі «Чорні Грифони», куди з найкращих асів країни відбирали тих, хто був народжений із крилами за спиною та благословенний магією повітря.

Коли йому перевалило за сто, командування запропонувало перевести його на штабну роботу, але для Ріка це було рівносильно розстрілу. Він був все ще в розквіті сил, і начхати, що там наказує статут імперської авіації, застарілий на кілька століть. І вакансія старшого інструктора у військовій льотній академії виявилася дуже своєчасною.

Курсанти обожнювали Ріка, боготворили його, заслуженого героя війни, найдосвідченішого пілота, мудрого наставника та харизматичного лідера. Але навчальні польоти не давали йому всієї тієї повноти життя на межі, відчуття перемоги в найнебезпечнішій сутичці, протистояння та можливості щодня доводити, що він був найкращим із найкращих.

Не знаю, навіщо я це розповідаю, адже біографію Нортвуда знають усі, її вивчають у школі. Адже він… був… (не можу звикнути до цього слова) він був найславетнішим чемпіоном повітряних перегонів за всю історію цього виду спорту. Він встановив не лише кілька світових рекордів швидкості, а й закріпив за собою незаперечну першість на багатьох міжнародних льотних трасах.

Дванадцятиразовий чемпіон світу, він прославив свою країну, свою команду і був єдиним пілотом, який займав перше місце в перегонах чемпіонів понад десять разів. Цей чемпіонат міг стати його тринадцятою перемогою. Рік навіть пообіцяв дружині, що, досягнувши оркової дюжини перемог, він готовий залишити трасу й залишитися у спорті лише тренером.

Новина про смерть Ріка Нортвуда приголомшила весь світ, а мене просто зім’яла і розтоптала... Я дізнався про це з новин, а незабаром мені зателефонувала Ханна, дружина Ріка, точніше тепер вдова Ріка, і попросила приїхати до них.

Мені не треба було відпрошуватися на роботі та довго збиратися. Після інциденту зі зламом Вогняної Стіни, який я допоміг розслідувати, запобігши урядовій змові та загрозі світовій безпеці, роботи в мене не було. На вдячність за мої послуги та заслуги мене з пошаною звільнили з П’ятигранної Вежі, де я очолював службу магічної безпеки Стіни, найзахищенішого сховища Мерканської Імперії.

Мою роль у розкритті цієї справи не могли оприлюднити через конфіденційність, але багато матеріалів справи Спіріт, під виглядом моєї вигаданої секретарки, злила за моєю вказівкою у відкритий доступ. Це врятувало мене, Імперію та весь світ, але занапастило мою кар’єру, отже вагомий стусан під зад задав мені пологу спадну траєкторію з П’ятигранної Вежі.

До речі, Спіріт мене не послухалася та виклала відредаговані записи розслідування, щоб приховати сам факт свого існування. Щоб уряди та корпорації не розпочали полювання за унікальним робочим зразком штучного духу. Проте справедливо було б відзначити, що її план спрацював бездоганно. А оскільки я подарував їй свободу, рішення не розкривати себе світові було її правом.

Вона трохи побродила світом, погуляла мережею та повернулася до мене. І я був радий її поверненню, її компанії та її допомозі у нових проєктах. Я продовжив навчати Спіріт, ділячись з нею своїми навичками в магічних науках, досвідом у програмагії та розумінням людської природи та психології.

Моя учениця на льоту схоплювала будь-які наукові дисципліни, вражаючи мене своїми новими енциклопедичними знаннями. Але в тому, що стосувалося розуміння людей, їхньої реакції та мотивації, вона постійно заходила в глухий кут. Її це злило та обурювало, дратувало. Ця ірраціональність та непостійність. Ех, розуміла б Спіріт, що мене в ній бісить те саме. Хоча й захоплює водночас. Це робило її більш схожою на нас, ніж я міг очікувати.