Розділ 15.

     Карина повільно відчинила двері свого номера в отелі і ввійшла у простору ванну кімнату. Вона була змокла до нитки, волосся липке і в'язке від дощової води. Її макіяж був розмазаний, і сліди сльоз були видні на обличчі. Глибоко вдохнувши повітря через себе і подивилася на себе у дзеркало.

  Дівчина відчувала, як горе і розчарування вивільнились із її душі, аж замість них залишилася порожнеча та втомленість. Волосся, пронизане дощовими краплями, нагадувало капелюшок під дощем, а макіяж, розтікшийся під дією води, створював враження портрета казкового персонажа, який розтопився в своєму власному світі. Сльози, залишаючи свій відбиток на її обличчі, були як кристали суму, що віддавали честь її внутрішньому болю. Дзеркало стало свідком того миттєвого врятування душі, коли вона поглянула на себе з опустошеною душею та прокинулася від ілюзій. Її очі виглядали як дві глибокі озера, в яких тремтіли віддзеркалені емоції. Вона відчувала себе, як зіпсована картина, яка була забута у сусідньому приміщенні, і ніхто не звертав на неї увагу.

    "Карино, ти невдаха," - сказала вона сама до себе, втомленим голосом. Вона відчувала себе розбитею і слабкою. Цей вечір, ця ніч була дуже гарною, як кава із вершками, але схоже згусток гіркоти чомусь відлунювався в її присмаку серця. Попрямувавши трішки далі вона по тихеньку почала роздягатися, холодна одежа неначе сама просилася на підлогу. Коли вона осталася в одній спідній білизні, вона заглянула до спальньої кімнати. Подруга спала її подруга Віка. Та спала мирно та непорушно, обмотана ковдрою як маленька дитина. "Добре, що вона так солодко спить, - подумала дівчига, - Як би подруга дізналася де сьогодні я була і з ким, та ще в якому вигляді приперлася, вона б точно не оцінила мого вчинку". 

        На годиннику вже було півп'ятої ранку, і місто за вікном було покрите вогнями, які нагадували свічки на різдвяному ялинці. Карина відчувала себе самотньою серед цього величного світу. Сльози більше не текли, але розчарування та нудьга лишились в її серці."Я добряче змогла під холодним дощем поки бігла від Євгена. А можливо я просто бігла від себе самої." З цими думками затріщала горяча вода, і Карина рішуче ввійшла у ванну. Карина погрузилася в гарячу ванну, наповнену морською сіллю та піною. Пахощі екзотичних масел розповсюджувались по ванній кімнаті, а гаряча вода обігрівала її тіло, розслабляючи напружені м'язи. Вона закрила очі і спробувала відпустити всі негативні думки та почуття, які переслідували її весь день. Сльози, які вона виплакала  у ванній, стали її способом відпустити емоції, які її душа несла. Вона згадала про той момент, коли вони лежали в обіймах одне одного в цій самій ванній, вона плакала, та згадувала все, що колись обєднувало її з Євгеном, та чому так болить на кроці вперед до нього, вона нарешті дала волю своїм почуттям, сльозам та емоціям і вона плакала, і плакала, і плакала. Поки сльози не висушилися повністю. 

         "Можливо, він був правий," - подумала вона. "Можливо, ми дійсно не могли бути разом."

          А потім, а що потім, дівчина схлипнула, - він сказав що боїться, що все, що між ними може бути це є несправжніми почуттями, ... він обмірявши все стереотипними твердженнями про те, що вони не підходять одне одному, що саме різниця у віці є однією їз перешкод, вона занадто маленька для нього, і може не до кінця розуміти суть всіх його намірів, тому він просто залишив її,... аби як і до неї, бути одиноким та самотнім, мовляв так буде краще для них обох, але хто дав йому право так поводитися із нею,...хто дав право вирішувати за двох, ....він не дав навіть і можливості вирідувати обом, вирішив за вох,  він образив її тим, що сказав, мовляв вона сама навязалася до нього, а чи справді це було так,.... як би йому не було цікаво із нею, чи були б вони у минулому разом? - дівчина сиділа і плачучи згадувала кожен доторк,  кожен момент разом, і цю ніч, його такий ніжний і той же момент такий відчайдушний поцілунок, його обійми, його запах,його сміх, його очі, його солодкість, яка манила до себе, його жарти, його голос, його посмішка, все було таким до болю рідним, але далеким від усього, що колись поєднувало їх разом. Вона сиділа у ванній кімнаті розбита, колись переможена ним, але зараз нещадно забравши перемогу над ним собі, та схоже насолоди від цього вона точно не отримала.

      Після того, як вона почувала себе трохи краще, Карина вийшла з душу і звернула увагу на своє відображення в дзеркалі. Її обличчя було втомлене, очі зморені, але в її погляді було щось вродливе - сила та рішучість встати після всього, що сталося. Карина відчувала себе самотньою серед цього величного світу. Сльози більше не текли, але розчарування та нудьга лишились в її серці. Простягнувши своє ватне тіло під ковдру, та знову подивилася на своє відображення у дзеркало, вона вже не бачила тієї нерішучої дівчини. Вона знала, що завтра буде новий день, і їй доведеться прокидатися і іти далі, але зараз вона просто потребувала трохи спокою та часу, щоб впоратися із своїми почуттями.

          Вимкнула світло ванної кімнати і повільно пішла у свою спальню. Її кроки були важкими, а серце важким від навантаження емоцій. Вона лягла на ліжко, закутавшись у ковдру, і закрила очі, сподіваючись заснути і відпочити від усього, що трапилося. Проте, навіть у темряві, під криками нічного мовчання, вона не могла припинити думати про те, що сталося. Спогади про минуле, роздуми про майбутнє - все це малювалося перед її очима, ніби карти на столі громадської гри. Але серед цієї хаосу вона відчувала промінь надії, який ледве пробивався крізь її зламану душу. "Завтра", - подумала вона, - "завтра буде новий день і нова можливість. Я можу подолати це. Я можу знайти силу і йти далі". І з цією думкою вона поступово засинала, занурюючись у світ снів, де можна знайти відпочинок від болю реальності