За межею щастя

Розділ 15.

Розділ 15. Те, що залишилося між рядками

— Ні, Кері, цього разу фільм обираю я!

Вікторія рішуче забрала телефон із рук подруги й відкинулася на подушки.

— Чому це? — обурилася Карина.

— Бо минулого разу ти обрала таку драму, що я потім пів ночі не могла заснути!

— Зате фільм був хороший.

— Кері, там за дві години померли майже всі персонажі!

Карина розсміялася.

— Але ж сюжет цікавий!

— Дякую, наступного разу без такого інтересу.

Віка почала гортати афішу кінотеатру.

— Ось, дивись. Комедія. Легенька, весела, без трагічного фіналу. Те, що нам потрібно.

Карина підійшла ближче й зазирнула в екран.

— А чому ти вирішила, що я хочу в кіно?

— Бо сьогодні ми нікуди не поспішаємо. І тому що після вчорашнього тобі не завадить трохи відволіктися.

Дівчина опустила очі.

Вікторія помітила це, але не стала продовжувати.

— Ну що? — запитала вона. — Беремо квитки?

— Бери.

— Чудово! І ще я хочу морозиво.

Карина всміхнулася.

— У кіно?

— А що? Попкорн уже набрид.

— Тоді шоколадне.

Віка здивовано поглянула на неї.

— Ти ж зазвичай береш фруктове.

Карина на мить замовкла.

— Сьогодні захотілося шоколадного.

Вона сказала це майже байдуже, але раптом згадала зовсім інший вечір.

Інше місто.

Іншу кімнату.

Телевізор, який ніяк не хотів завантажувати фільм.

І Євгена, який стояв посеред своєї кухні з двома порціями шоколадного морозива.

Карина мимоволі всміхнулася.

— Що? — одразу помітила Віка.

— Нічого.

— Кері, я вже знаю цю усмішку.

Дівчина похитала головою.

— Просто дещо згадала.

Кількома роками раніше. Дніпро.

— Тільки не кажи, що ти заблукала.

Карина стояла біля дверей квартири й намагалася одночасно зняти шарф, утримати сумку на плечі та не впустити телефон.

Євген спостерігав за її незграбними рухами, притулившись до одвірка.

— Я не заблукала!

— Ти тричі телефонувала, щоб уточнити поверх.

— Бо в тебе тут усі двері однакові!

— А номери квартир для краси написані?

Карина підняла на нього обурений погляд.

— Женю, ти можеш хоча б п'ять хвилин побути нормальним?

Чоловік засміявся.

— Заходь уже.

Він відступив, пропускаючи її всередину.

Карина переступила поріг.

Це був перший раз, коли вона прийшла до нього додому.

Вони вже давно спілкувалися, проводили вечори в Discord, обмінювалися повідомленнями й іноді зустрічалися в місті. Але опинитися у квартирі Євгена було зовсім інакше.

Тут не було сторонніх людей, шуму кав'ярень чи можливості сховати незручну паузу за розмовою з кимось іншим.

Лише вони двоє.

І від цього Карина хвилювалася значно сильніше, ніж хотіла показати.

— Що це ти так роздивляєшся? — запитав Євген.

— Нічого.

— Не схоже.

Дівчина повернулася до нього.

— Просто цікаво, як ти живеш.

— Звичайно. Проводиш інспекцію?

— Саме так.

Вона демонстративно оглянула передпокій.

— Так, взуття стоїть рівно. Куртки висять. Поки зауважень немає.

Євген розсміявся.

— Чудово. Я вже почав хвилюватися.

— Рано розслаблятися. Я ще кухню не бачила!

Квартира виявилася саме такою, якою Карина її уявляла.

Світлі стіни, стримані меблі, книжкові полиці та великий робочий стіл біля вікна.

Проте ідеальний порядок, на який вона очікувала, існував не всюди.

Біля комп'ютера лежало кілька блокнотів, на кріслі висіла кофта, а поруч зі столом заплуталися дроти.

Карина зупинилася.

— О!

Євген озирнувся.

— Що?

— А ось і перше порушення!

Вона вказала на дроти.

— Це що таке?

— Робоче місце.

— Женю, вони виглядають так, ніби намагаються втекти з квартири!

Чоловік глянув на підлогу.

— Не перебільшуй.

— Я серйозно! Якщо один із них оживе, я піду додому.

Євген засміявся.

— Тоді не чіпай. Вони мирні.

Карина обережно поставила сумку біля дивана.

— Ну добре. Поки залишаюся.

— Який щедрий жест.

— Цінуй!

Він усміхнувся.

— Ціную.

І чомусь саме від цього простого слова дівчині стало ніяково.

Вона швидко відвернулася до книжкової полиці.

— Отже, — промовив Євген, — у нас є два варіанти.

Карина озирнулася.

— Які?

— Або дивимося фільм, який ти вибрала, або дивимося нормальний.

Дівчина обурено підняла брови.

— Перепрошую?!

— Я нічого не сказав.

— Ти щойно назвав мій вибір ненормальним!

— Я лише запропонував альтернативу.

Карина схрестила руки на грудях.

— А який фільм пропонуєш ти?

— Детектив.

— Знову?!

— Чому «знову»?

— Бо в тебе всі фільми — або детективи, або щось, де половину часу люди сидять і серйозно розмовляють!

Євген засміявся.

— А що поганого в серйозних розмовах?

— Нічого. Але я прийшла відпочити!

— Тоді в мене є чудова пропозиція.

— Яка?

— Оберемо детектив, але якщо тобі не сподобається, наступного разу фільм вибиратимеш ти.

Карина примружилася.

— Наступного разу?

Євген спокійно кивнув.

— Ну так. Якщо сьогодні не пересваримося.

Дівчина засміялася.

— Це малоймовірно.

— Що саме?

— Що не пересваримося.

Він похитав головою.

— От же ж характер!

— Сам запросив!

— Тепер бачу свою помилку.

Карина схопила з дивана декоративну подушку й жбурнула в нього.

Євген встиг її зловити.

— Ого! А ми ще навіть фільм не ввімкнули.

Поки Євген налаштовував телевізор, Карина підійшла до вікна.

Звідси відкривався краєвид на вечірній Дніпро.

Дівчина спостерігала, як у сусідніх будинках поступово засвічуються вікна.

— Кері!

Вона обернулася.

Євген стояв біля кухонного столу.

— Іди сюди.

— Навіщо?

— Побачиш.

Карина підійшла ближче.

На столі стояли дві невеликі мисочки з шоколадним морозивом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше