Розділ 12.

         Коли осінній ранок огортав Івано-Франківськ золотистим світлом. Карина сиділа у своїй кімнаті, прикривши очі, і намагалася зосередитися. Вона відчувала себе в ловушці власних почуттів, а Євген завжди був її слабким місцем. Здається, навіть тут, вдалося б відпочити та відволіктися, але схоже доленосні зустрічі не уникнути.

         Її думки переривав звук відчиняючих дверей. Подруга повернулася з магазину і винесла на стіл смачненькі закуски та напої.

- Карино, я знайшла найсмачніший десерт у світі, - сказала Віка, розкриваючи коробку з кремовими тістечками.

Карина примусила себе усміхнутися.

- Добре, давай спробуємо, - відповіла вона, намагаючись відволіктися від своїх думок про Євгена.

       Вони смакували десертами і розмовляли про свої плани на вечір. Карина намагалася відірвати свій розум від занепокоєння, але Євгенова несподівана поява все ще зависала в її думках.

 -  Що скажеш про візит до історичного музею? - запропонувала Карина, підіймаючи погляд від кави. - Чула, там є експозиція про Другу світову війну.

- Звучить цікаво, - відповіла Віка, зацікавлено. - Я завжди хотіла більше дізнатися про цей період історії.

         Після сніданку вони вирушили до музею. Входячи всередину, вони опинилися у світі минулого, де кожна вітрина і експонат розповідали свою історію. Військові уніформи, листи з фронту, старі фотографії та особисті речі солдатів та цивільних вражали своєю автентичністю та емоційним навантаженням.

       Музей розташовувався в старовинному будівлі і виглядав вражаюче. Його фасад прикрашали великі чорні-білі фотографії з часів війни, а перед входом стояла реконструкція старого танка та артилерійська гармата.

      Дівчата зайшли до музею і опинилися в просторому фойє зі старовинними картами, документами та артефактами війни. Стіни були вкриті зворушливими фотографіями військових та цивільних, які брали участь у подіях того часу.

- Вражаюче, - прошепотіла Карина, дивлячись на фотографії. - Це нагадує нам, як важливо зберігати мир та спокій в світі.

- Так, це справді вражає, - погодилася Віка. - А от ця виставка про голокост дуже страшна, але важлива. Ми повинні пам'ятати про жахливі події минулого, щоб вони більше ніколи не повторилися.

           Дівчата детально розглядали експонати та чули розповіді про події тих часів від гідів музею. Після огляду вони попрямували до виходу із музею, вражені історією та експонатами.

- Ти замітила ту фотографію з пораненими солдатами? - запитала Карина. - Це так вражає, як вони витримували такі тяжкі часи.

- Так, ця фотографія справді вразила мене, - відповіла Віка. - Це нагадує нам про надзвичайну силу духу та відданість тим, хто боронив свободу.

Карина погодилася і виразно подивилася на Віку.

- Так, ці солдати мали вражаючу відданість своїй справі, - сказала Карина. - Це дуже важливо пам'ятати, що їхня жертва не була марною, і ми повинні дбати про те, щоб мир зберігався нашим нащадкам.

Віка поглянула на Карину з визнанням.

- Так, це саме те, про що нам варто нагадувати собі та іншим, - погодилася Віка. - І нам варто бути вдячними за мирні часи, які ми маємо сьогодні.

     Дівчата  після затяжного обговорення виставки в музеї Другої світової війни, рухалися до виходу, коли раптово перед ними з'явилася знайома фігура. Це був Євген з Максимом, Сонею. Серце Карини на мить зупинилося від несподіванки і хвилювання.

   Євген, який тримав путівник по музею в руках, раптово підняв голову і їхні погляди зустрілися. Він замер, ніби йому відірвали від землі, нерішуче зупинившись на місці. Його обличчя відображало здивування, змішане з глибокою емоційною бурею. Чоловік, піднявши голову та зустрівшись поглядом з Кариною, замер на місці, немов враз його приклеїли до підлоги. В його очах миттєво спалахнула емоційна буря, в якій переплелися здивування, радість і глибока ностальгія. Його обличчя застигло в виразі абсолютного здивування, вуста ледь відкрилися, але жодне слово не вирвалося з них.

    На мить здалося, що Євген втратив здатність рухатися чи говорити, адже він лише міцно стиснув путівник у руці, його пальці злегка посиніли від напруги. Його погляд, наповнений безмежною глибиною емоцій, не відводився від Карини. В очах мерехтіли спогади, невимовна туга та крихка надія. Євген намагався впоратися з потоком емоцій, що обрушився на нього. Він ковтнув повітря, намагаючись знайти опору в цій миті повного емоційного хаосу. Його груди підіймалися і опускалися від глибоких вдихів, намагаючись заспокоїти бурхливе серцебиття.

      Поступово знайшовши сили зробити крок уперед. Його обличчя почало відображати не тільки здивування, але й ніжність, яку він відчував до Карини, незважаючи на все, що було між ними в минулому. Його погляд став м'якшим, а на вустах з'явилася ледь помітна усмішка – знак того, що він все ще пам'ятав ті моменти щастя, які вони колись розділяли.

     Максим, помітивши розгубленість Євгена, обернувся і одразу ж впізнав Карину. 

- О, хей, не очікували зустріти вас тут! - вигукнув він з усмішкою, намагаючись розрядити напружену атмосферу.

    Карина, не в силах приховати здивування, відповіла з легким сміхом: