Розділ 10.

    Ранок, коли туман легко обіймає верхівки дерев, а промені сонця пробиваються крізь листя, створюючи мерехтливий танець світла і тіні. Євген сидів біля вікна потягу, який м'яко стукотів по залізничних шпалах, ведучи його до Івано-Франківська. Пейзаж за вікном повільно змінювався, перетворюючись з пласких полів на мальовничі пагорби і ліси, що вкривали Карпати.

   Прибувши на вокзал Івано-Франківська, Євген відчував себе ніби в іншій епосі. Старовинна архітектура міста, з його брукованими вулицями та витонченими фасадами будинків, нагадувала про багату історію і культурне спадщина цього регіону. Повітря було свіжим і прохолодним, а звуки міста створювали мелодійну гармонію.

      Євген пішов вулицями, сповненими різнобарв'ям місцевих магазинів і кав'ярень. Кожен куточок міста здавався пронизаним духом традицій та новизни, в якому зливалися минуле і сучасність. Він відчував, як його душа наповнюється враженнями та спокоєм, прогулюючись цими вулицями, де кожна будівля розповідала свою унікальну історію.

- Максиме, це місто просто неймовірне! Ти часто тут бував раніше? - захоплено вигукнув Євген. Коли вони опинилися майже на місці. 

- Ага, мої старі живуть тут. Кожне літо як книжка про пригоди. Це моє друге 'худ'. - відповів Максим, коли вони опинилися біля якогось гарного будинку.

         Перед Євгеном і Максимом височів старовинний, але добре збережений будинок, в якому жили родичі Максима. Це був двоповерховий будинок, побудований у традиційному для цього регіону стилі, з масивними дерев'яними балками, що контрастували з світло-кремовими стінами. Вікна на першому поверсі були великими, з дерев'яними віконницями, які були розписані витонченими візерунками.

          Будинок оточував зелений і доглянутий сад, в якому росли квітучі кущі та старовинні дерева, створюючи відчуття затишку та спокою. Поруч із будинком стояв невеликий, але ошатний дерев'яний альтанок, вкритий плющем і диким виноградом, що надавав місцю ще більшої ідилії.

            Сама вулиця, на якій розташовувався будинок, була вузькою і брукованою, з давніми ліхтарями, що розкидані тут і там. Повітря було наповнене запахами свіжоскошеної трави та квітів, а звуки міста ніби заглушалися цією маленькою оазою спокою. Це було місце, яке нагадувало про спокійніше і простіше життя, далеке від метушні великих міста.

- Відчуваю, брате. Тут такий вайб, наче час іде по-іншому.

- Точно. Кожна стіна, кожен камінь тут має свою історію. Зараз покажу тобі пару лайфхаків міста. - Максим узяв валізи і подзвонив у ворота. 

- Справді. Тутешня архітектура, культура, навіть повітря - все має свою унікальну історію. Чекай, зараз покажу тобі декілька особливих місць Євгена. Тобі сподобається.

-  Дякую, друже. Це дійсно незабутня подорож. І ці вулиці... Ніби кожна камінчик під ногами розповідає власну історію.

-  Так, і ще багато історій чекає на нас попереду. Готовий до пригод? - спитав Максим.

-  Абсолютно! Хай почнеться наша Івано-Франківська пригода!

Коли хлопці  увійшли до будинку, вони зустрілися з родичами Максима, які радісно їх вітали.

-  Привіт! Це мій друг Євген, про якого я вам розповідав. - заговорив Максим до своїх тітуи та дядька. Це були на вигляд дуже приємні люди. 

          Дядько Максима був високим, міцно збудованим чоловіком із сивими, але все ще густими волоссям. Його руки були великі та сильні, свідченням багатьох років фізичної праці. На його обличчі  була легка усмішка, що випромінювала тепло та доброту. Він мав глибокий, розмірений голос, який викликав довіру та спокій.

           Тітка Максима, з іншого боку, була невисокою, але жвавою жінкою з яскравими блакитними очима та коротко стриженим білявим волоссям. Вона завжди була в русі, здавалося, що її енергія ніколи не вичерпується. На її обличчі часто грала усмішка, а її голос звучав весело та радісно.

              Обоє мали теплі, привітні манери і відразу змусили Євгена відчувати себе як вдома. Їх обличчя випромінювали доброзичливість і відкритість. Хоча вони були дуже різні за характером - дядько більш спокійний та розважливий, а тітка енергійна та безперервно рухлива - вони доповнювали одне одного, створюючи атмосферу гармонії та тепла у своєму домі.

- Ласкаво просимо, Євгене! Раді вас бачити у нашому домі. Максиме, дуже добре, що ви завітали до нас. - щиро обійняла хлопців тітка Леся. Вона принесла капці хлопцям та запросила в дім.

-  Дякую за теплий прийом! Ваш будинок просто чудовий. - сказав вражено Євген. В середині будинку відчувався гармонійний злиток української традиції та сучасності. Вітальня була обставлена дерев'яними меблями, обробленими вручну, що гармонійно поєднувалися зі стильними сучасними акцентами - м'якими диванами та світлодіодним освітленням. На стінах висіли вишиті картини та старовинні фотографії родини, а на полицях - різноманітні керамічні вироби. Пахло теплом та затишком. 

- Ми постаралися зберегти дух старих часів, але при цьому зробити наш будинок зручним для сучасного життя. Наші традиції незламні. - взявши речі хлопців промовив дядько Матвій. Його голос був мужнім та спокійним. 

- Ви чудово це зробили. Тут відчувається тепло і затишок. Вам допомогти, я до речі Євген, -  представився родичам Максима хлопець. Та щиро усміхнувся. - Давайте но я все ж допоможу, - але дядько показав жестом голови що не треба.