Розділ 9.

    Поїзд повільно котився крізь мальовничі пейзажі Західної України, несучи Карину та Віку до Івано-Франківська. Подорож була сповнена очікувань та надій на нові враження та відпочинок від повсякденних турбот. За вікном розгорталися картини неймовірної краси. зелені галявини, що розстилалися вздовж залізничних колій, вкриті квітами, які мерехтіли під променями сонця. Гори поступово з'являлися на горизонті, могутні та величні, наче стародавні вартові, що охороняють спокій цієї землі.

        Карина відчувала, як з кожною милею, що віддаляла їх від їхнього міста, її серце ставало легшим. Вона зазирнула в очі Віки, в яких відображалася подібна радість та очікування.

- Дивись, як гарно!  - вигукнула Віка, - вказуючи на стадо овець, що паслося на зеленому пагорбі.

- Так, це справжня краса природи,  - відповіла Карина, насолоджуючись кожним моментом цього мирного пейзажу.

      Поїздка була як медитація, яка допомагала їм обом відпустити накопичений стрес і напруження. Вони обговорювали свої плани на відпочинок, мріяли про місця, які хотіли б відвідати, і страви, які хотіли б спробувати.

- Я хочу забути про все на цих вихідних, - сказала Карина, закриваючи очі та глибоко вдихаючи свіже гірське повітря, що проникало в вагон.

- Ми заслужили на цей відпочинок,  - погодилася Віка. -  Це буде наша мала втеча від реальності, час, коли ми можемо просто бути собою, без турбот. 

- Ти не уявляєш, як я чекала цієї поїздки, - сказала Карина, дивлячись у вікно на зелені карпатські гори. - Мені потрібен був відпочинок від усього. Зараз я дійсно щаслива навіть попри всі негаразди. - дівчина дійсно почала розуміти, що все що не робиться все на краще. І сьогоднішня поїздка була цьому доказом.Із Сонею вони не спілкувалися вже тиждень. Соня не зявлялася на квартирі. Не було її у соц мережі. Десь у глибині душі Карина розуміла, що так не могло більше продовжуватися. Але все одно дуже переймалася через подругу. Не хотілося через такі дурниці перекреслити всі стосунки, які вони  будували  роками. 

- Це буде неймовірно, - відповіла Віка, усміхаючись. -Івано-Франківськ - чарівне місце. Ми відвідаємо чимало цікавих та дійсно фантастичних місць. Я думаю тобі сподобається. Тільки перше правило нашої поїздки яке? - "Ніяких обговорень проблем на відпочинку" - сказали ми з подругою в один голос. 

- Абсолютно правильно! - продовжила Віка з ентузіазмом. - Ми тут, щоб відпочити та зарядитися позитивом. Забудь про все негативне. Ці кілька днів мають бути про нас, про пригоди та нові враження. Карина кивнула, відчуваючи, як легкість наповнює її серце.

- Ти знаєш, Віко, - промовила вона, - я дійсно вдячна тобі за цю поїздку. Це саме те, що мені потрібно було. - усміхнулася дівчина подрузі. 

-  Ми хоч і промовили разом ніяких обговорень проблем під час відпочинку, але я все ж спитаю. А що щодо Соні? Ти вже думала, що робитимеш, коли повернешся? - обережно запитала Віка.

- Я ще не вирішила, - зітхнула Карина. - З одного боку, я дійсно засмучена через те, що сталося. Але з іншого – вона моя подруга. Можливо, коли я повернуся, ми зможемо все обговорити та знайти рішення.

- Карино, вибач але я маю запитати,  ти вже вирішила, що будеш робити щодо Євгена? - знову порушила наше правило подруга. Карина замислено подивилася у вікно, де зелені гори майоріли вдалині.

- Чесно кажучи, я ще не знаю,  - відповіла вона. - Все так заплутано. Мої почуття до нього... вони все ще тут, але я не можу забути того, як він мене образив.

- Але ти все ще кохаєш його? - не відступала Віка.

- Так, я думаю, - Карина зітхнула. - Але кохання саме по собі не вирішує всі проблеми. Євген зробив багато помилок, і я не впевнена, що можу йому це пробачити.

- Можливо, тобі варто з ним поговорити? Обговорити все, що турбує, - запропонувала Віка.

- Я не впевнена, що готова до цього, - Карина покрутила головою. - З одного боку, я хочу з'ясувати все. Але з іншого - я боюся, що це може тільки погіршити ситуацію.

- Карино, іноді ризик потрібен для того, щоб рухатися вперед, - Віка поклала руку на її плече. - Ти не зможеш зцілити своє серце, поки не зіткнешся зі своїми страхами. Карина задумалася, розуміючи, що Віка мала рацію. Вона відчувала, що їй потрібен час, щоб зібрати думки та знайти в собі силу для цієї розмови.

- Можливо, після поїздки,  - врешті-решт вирішила вона. - Коли я повернуся, я спробую з ним поговорити. А зараз я хочу зосередитися на цій подорожі та на тому, щоб знайти мир у собі. 

- Мудро,  -  відповіла Віка. - А тепер давай забудемо про все і насолоджуватимемося кожною миттю нашої поїздки.

- Давай, а то ти вже два рази порушила наше золоте правило. - ми тільки засміялися разом. 

            Коли поїзд плавно загальмував на станції Івано-Франківська, Карина та Віка відчули приємне хвилювання. Чисте повітря міста, напоєне ароматами гірських трав, вітало їх, коли вони вийшли на перон. Старий вокзал, велично розкинувши свої арки та колони, наче розповідав історії багатьох поколінь мандрівників, що проходили через нього.

             Сонце лагідно пригрівало їх обличчя, коли вони ступили на міські вулиці. Івано-Франківськ вітав їх своїм затишком та гармонією. Вулички міста були вимощені бруківкою, а старовинні будинки з витонченими фасадами відображали в собі багату історію та культуру.

- Дивись, які чудові будівлі!  - вигукнула Карина, захоплено вказуючи на барокові церкви та ренесансні палаці, що зустрічалися на кожному кроці.