Розділ 8.

    Євген сидів у своєму кабінеті в банку, занурений у думки. 

     Чоловік  виглядав так, наче життя зібрало в ньому все найкраще, щоб створити цю унікальну особистість. Він завжди мав проникливий погляд своїх карих очей, які здавалися дзеркалами його душі - глибокими та загадковими. Його носик, наче картопля, додавав йому певного шарму, роблячи обличчя більш виразним та запам'ятовуваним.  Тіло було міцним і підтягнутим, результатом багатьох годин, проведених у спортзалі. Це було не просто виявом його бажання доглядати за собою, але й способом боротьби зі стресами, які приносила робота в банку. Його одяг завжди був елегантний і вишуканий, підкреслюючи його фізичну форму та діловий стиль.

        Відносно його пристрасті до комп'ютерних ігор, вона була для нього не просто хобі. Це був спосіб відволіктися від реальності, поринути у світ, де він міг бути хто завгодно і де він відчував себе вільним. Саме це захоплення привело його до Карини, відкривши двері у світ, де вони могли бути разом, хоча б віртуально. Він  мав харизматичну особистість, його присутність відчувалася у кожному приміщенні, де він з'являвся. Його голос був глибоким і впевненим, але коли він говорив про щось, що його захоплювало, в ньому з'являлась нотка хлоп'ячого захвату. Але за цією маскою впевненого у собі чоловіка ховалися сумніви та питання. Він був складною особистістю, що боролася з власними сумнівами, зі своїм минулим та почуттями до Карини. Євген роздумував про свої вчинки, про те, що він втратив і що міг би мати, якби обрав інший шлях.Також він мав особливу рису, яка вирізняла його серед інших - його сміх. Це був дзвінкий, заразливий сміх, який розносився повітрям, наче музика. Колись Карина сказала йому, що цей сміх полонив її серце, і він ніколи не забував цих слів. Кожен раз, коли він сміявся, він згадував про це, і це надавало його сміху ще більшої теплоти та щирості. В цьому сміху було щось незвичайно чарівне, щось, що могло розвіяти будь-яку тугу або стрес. Він був як блискуче сонце, що пробивається крізь хмари, зігріваючи все навколо своїм світлом. Це був сміх, який викликав у людей посмішку, навіть якщо вони не були в настрої сміятися.

         Для Карини цей сміх був як музика, яка лунала у її серці, нагадуючи про радісні моменти, проведені разом. Вона завжди казала, що це сміх, який може зцілити душу, і Євген цінував це. Втім, зараз, коли він сидів самотньо у своєму кабінеті, згадуючи минуле, йому здавалося, що його сміх втратив частину свого блиску. Євген усвідомлював, що втратив не просто кохання, але й частину себе, яку Карина змогла оживити. Він розумів, що, можливо, ніколи не зможе знову сміятися так само, як раніше, але в глибині душі сподівався, що зможе знову знайти радість у своєму серці.

            Він завжди вважав, що дружба між чоловіком та жінкою неможлива, але Карина змінила все. Її легкість у спілкуванні, наївна краса розтопили лід у його серці. Євген не розумів, як і коли вона стала для нього більшою, ніж просто другом у віртуальному світі. Він почав бачити в ній не просто молодшу сестру, але й жінку, яка засвітила в ньому незрозумілий вогник. З кожним днем цей вогник ріс, ставав гарячішим, попри його зусилля стримати ці почуття. Він намагався не переходити межу, яку сам собі встановив, але коли Карина зробила крок назустріч, він втратив контроль. Євген відповів їй чесністю, дав надію, а потім, під впливом страху та сумнівів, зруйнував все.

          Його серце боліло від втрати. Він знав, що між ними велика вікова різниця, що він має залишитися старшим братом, а не давати їй надію. Втім, коли він втратив її, то зрозумів як помилився.  Тепер Євген був роздвоєний між бажанням виправити помилки та страхом знову завдати болю. Він боявся, що знову покладе надію в серце Карини, лише для того, щоб ще раз її зруйнувати. Він бачив, як вона страждає, і це викликало в ньому глибоку вину та безсилля. Він знав, що його дії завдали болю не тільки Карині, але й йому самому. Він постійно дорікав себе, але не міг знайти виходу з цього замкненого кола почуттів та відповідальності.

             За вікном його кабінету розстилалася панорама міста, але Євген бачив лише своє власне відображення у склі. Місто жило своїм життям, але для Євгена воно було наче на іншій планеті. Він відчував, як віддаленість від Карини створила у ньому порожнечу, яку він не міг заповнити нічим іншим. Він міг відчувати себе важливим у своєму банківському кабінеті, але це не давало йому справжнього задоволення. Він зиркнув на годинник, усвідомлюючи, що час не зупинити і кожна втрачена мить є незворотною. Євген задумався, чи є шанс виправити ситуацію, чи можна повернути все назад, але глибоко у серці він знав, що деякі рішення та вчинки є незворотніми.

           Подивившись ще раз на відображення у склі, Євген побачив чоловіка, який бореться зі своїм минулим і шукає шлях до майбутнього. Він усвідомив, що єдиний спосіб рухатися вперед - це прийняти свої помилки, навчитися від них і спробувати знайти новий шлях, можливо, шлях, який приведе його до нового розуміння життя і любові.

          Євген, занурений у свої думки, не помітив, як двері його кабінету відчинилися, і ввійшов його колега та хороший друг Максим.

- Євгене, ти виглядаєш, ніби весь світ на твоїх плечах. ти в порядку? - запитав Максим, побачивши зосереджений вираз обличчя Євгена. Євген зітхнув, відчуваючи, що Максим - один з небагатьох, кому він може довірити свої думки.

- А, Максиме, - чоловік трохи ожив, намагаючись приховати свої емоції, - Просто старі проблеми, ти ж знаєш, - відповів Євген, - Карина... Я не можу її викинути з голови.

- Друже , я завжди казав тобі, все, що відбувається, - на краще, - сказав Максим, поклавши руку йому на плече. - Тримайся, час лікує.