Розділ 5.

         Наступний день я чекала наче новорічного свята. Ця ніч минула дуже швидко. Чи то можливо я прокинулася заранку. День обіцяв бути цікавим. Навіть сонечко сьогодні світило по особливому. Це напевно я тільки його таким бачила. Непередбачуваність полонила моє серце. Зранку я літала наче метелик. Усе так і ладналося у мене у руках. Тільки серце билося наче скажене і я нажаль нічого не могла з цим вдіяти. Хоча намагалася привести себе до тями, але це відчуття було таке класне, мені навіть не хотілося з ним прощатися. Рожева мрійливість. Я наче ожила знову. 

         Повернувшись у квартиру вночі я довго не могла заснути. Різні думки були у моїй голові. Все таки я вперше для когось малювала. Хоча і не його самого, але все ж, очікування бентежили ще більше. А як поводити себе? Як говорити ? Як діяти ? І все ж це знайомство бентежило мене не менше, аніж вік цієї людини. "Євген, Євген", що ти зі мною робиш!? Я посміхнулася сама до себе, кружляючи біля дзеркала,  згадуючи його приємний  сміх та голос, який лоскотав мене з середини. "Заспокойся, Карино!Це усього лиш просто людина, яка ....", грозливо змусила припинити думати про нього я себе. Усе це дурнички. Суворо наказавши пальцем своєму відображенню у дзеркалі я попленталася снідати. Насипавши у миску кукурудзяних пластівців з йогуртом я почала переглядати сторіс у інстаграм. Зазвичай кожен ранок я починала з новин, але сьогодні я не хотіла псувати собі настрій новинами. 

        Аби хоч якось зайняти час я вирішила пробігтися по крамницях. Усе ж туди я вибиралася ну дууууже все ж рідко. Хоча і полюбляла усе новеньке. Але економити гроші у студентів було першим правилом успіху у студентському житті. Тому не гаявши часу я швидко поснідала та почала збиратися. Діставши свій блокнот я записала план дій на сьогодні. Була у мене також проблемка раціонально розподіляти свій час. Тому другим правилом особисто для мене були нотатки на день у блокноті. Я навіть це інколи лінувалася робити. Але сьогодні все ж він мав би складатися з трьох пунктів: сходитипо крамницях, піти на прогулянку з Евгеном, написати свої враження від сьогоднішнього дня. "Якщо день і сьогодні піде за планом, я обов'язково себе нагороджу маленькою наліпкою!", подумала я та посміхнулася своїй особистості. Зазвичай у блокноті я записувала усе усе, що б могла зробити за день, сюди входили і плани по навчанню, і плани з друзями, і плани своєї діяльності, і багато, багато, іншого. 

         Я не часто писала свої плани. Але сьогодні натхнення було хоч відбавляй. Тож я одягнулася та поспішила. Зимні дні доходили свого кінця. На дворі був лютий місяць. Сьогодні пора року не була поблажливою, але мені було дуже спекотно.                

             По дорозі до крамниці, я ще забігла до кав'ярні аби поснідати та попити кави. Гортаючи свою стрічку у інстаграм та насолоджуючись своїм лате. Я все думала собі, що це якось неправильно. Я така маленька, а він дорослий. Але ж ми просто поспілкуємося нічого ж такого. Просто розслабся Карино. Він просто хороша людина. Ось від цього тобі хочеться посміхатися тільки від однієї думки про нього. 

         Пошопитися та повибирати одяг я погукала із собою свою ліпшу подругу - Вікторію. Вона залюбки погодилася. Через пів години вона вже була зі мною у магазині жіночого одягу. Це було моїм третім правилом студента, завжди май друзів, коли зле і коли добре! 

         - Привіт, як ти? Бачу у когось чудовий настрій, з чого це? 

         - Привіт, Вік, добре що прийшла. А то мені зовсім щось нудно самій вибирати одяг. А настрій, то знаєш просто день сьогодні чудовий. Ось і все. - вирішила змовчати я про зустріч з Євгеном та взагалі про Євгена. 

         - У тебе з кимось зустріч? Чому так раптово вирішила піти по крамницях? Я тебе знаю, в твоєму вимірі не буває нічого просто так, тож давай розповідай. Для кого чи для чого вирішила прикупити новий одяг? До того ж економія грошей для тебе на першому місці, тільки скажи, що це не так!? - не заспокоювалася моя подруга. Усе їй треба було знати. 

         - Ну, у мене ж до речі скоро день народження. Чому ти одразу думаєш, що обов'язково для когось? Для себе у першу чергу. Ось дивись як тобі ось цей костюмчик? Я до речі, ще думаю де буду зустрічати свої 21. Є звичайно пару прикольних ідей, але подивимося за обставинами. Слухай, ось це, і це, це, я хочу обов'язково приміряти, що скажеш? 

         - Знаєш, я думаю, що розовенький буде тобі до лиця, а ти швидше зміряй і ми подивимося чи насправді так. - Ми попрямували до примірочної. - І все ж ти точно нічого не хочеш мені розповісти? - примруживши очі не заспокоювалася подруга.

         - Та ні, кажу ж тобі, просто день народження! Ось і все! - якось роздратовано кинула подрузі. Вона більше нічого не запитувала. А я й собі мовчала. Тільки розмова починалася, коли треба було визначитися з дизайном одягу. 

         Насправді аби підібрати хоч щось, мені потрібно було переміряти майже весь магазин. Я була дуже худенька. Середнього зросту. Майже нічим не виділялася від своїх однолітків дівчат. Примітивні риси обличчя. Хоча подруга завжди казала, що я гарна, натомість я так не вважала. Єдине, що я мала гарного це - довге, пряме, шовковисте, русяве волосся. Ще у школі мене називали через нього Рапунцель. А я й тішилася. Адже й сама розуміла яке воно в мене гарне. Тож опісля шопінгу ми з Віком попрямували до салону краси під назвою "Троянда". Туди я заходила набагато частіше, тож як і кожна друга дівчина мала вже і там свою подружку. Яка з радістю обслуговувала моє волосся.