Розділ 5.

        Наступний день я чекала наче новорічного свята. Ця ніч минула дуже швидко. Чи то можливо я прокинулася заранку. День обіцяв бути цікавим. Навіть сонечко сьогодні світило по особливому. Це напевно я тільки його таким бачила. Непередбачуваність полонила моє серце. Зранку я літала наче метелик. Усе так і ладналося у мене у руках. Тільки серце билося наче скажене і я нажаль нічого не могла з цим вдіяти. Хоча намагалася привести себе до тями, але це відчуття було таке класне, мені навіть не хотілося з ним прощатися. Рожева мрійливість. Я наче ожила знову. 

         Повернувшись у квартиру вночі я довго не могла заснути. Різні думки були у моїй голові. Все таки я вперше для когось малювала. Хоча і не його самого, але все ж, очікування бентежили ще більше. А як поводити себе? Як говорити ? Як діяти ? І все ж це знайомство бентежило мене не менше, аніж вік цієї людини. "Євген, Євген", що ти зі мною робиш!? Я посміхнулася сама до себе, кружляючи біля дзеркала  згадуючи його сміх та голос. "Заспокойся, Карино!Це усього лиш просто людина, яка ....", грозливо змусила припинити думати про нього я себе. Усе це дурнички. Суворо наказавши пальцем своєму відображенню у дзеркалі я попленталася снідати. Насипавши у миску кукурудзяних пластівців з йогуртом я почала переглядати сторіс у інстаграм. Зазвичай кожен ранок я починала з новин, але сьогодні я не хотіла псувати собі настрій. 

        Аби хоч якось зайняти час я вирішила пробігтися по крамницях. Усе ж туди я вибиралася ну дууууже все ж рідко. Хоча і полюбляла усе новеньке. Але економити гроші у студентів було першим правилом успіху у студентському житт. Тому не гаявши часу я швидко поснідала та почала збиратися. Діставши свій блокнот я записала  план дій на сьогодні. Була у мене також проблемка раціонально розподіляти свій час. Тому другим правилом особисто для мене були нотатки на день у блокноті. Я навіть це інколи лінувалася робити. Але сьогодні все ж він мав би складатися з трьох пунктів: сходитипо крамницях, піти на прогулянку з Евгеном, написати свої враження від сьогоднішнього дня. "Якщо день і сьогодні піде за планом, я обов'язково себе нагороджу маленькою наліпкою!", подумала я та посміхнулася своїй особистості. Зазвичай у блокноті я записувала усе усе, що б могла зробити за день, сюди входили і плани по навчанню, і плани з друзями,і плани своєї діяльності, і багато, багато, іншого. 

              Я не часто писала свої плани. Але сьогодні натхнення було хоч відбавляй. Тож  я одягнулася та поспішила. Зимні дні доходили свого кінця. На дворі був лютий місяць. Сьогодні пора року не була поблажливою, але мені було дуже спекотно.                

             По дорозі до крамниці, я ще забігла до кав'ярні аби поснідати та попити кави. Гортаючи свою стрічку у інстаграм та насолоджуючись своїм лате. Я все думала собі, що це якось неправильно. Я така маленька, а він дорослий. Але ж ми просто поспілкуємося нічого ж такого. Просто розслабся Карино. Він просто хороша людина. Ось від цього тобі хочеться посміхатися тільки від однієї думки про нього. 

          Пошопитися та повибирати одяг я погукала із собою свою ліпшу подругу - Вікторію. Вона залюбки погодилася. Через під години вона вже була зі мною у магазині жіночого одягу. Це було моїм третім правилом студента, завжди май друзів, коли зле і коли добре ! 

- Привіт, як ти? Бачу у когось чудовий настрій, з чого це ? 

- Привіт, Вік, добре що прийшла. А то мені зовсім щось нудно самій вибирати одяг. А настрій, то знаєш просто день сьогодні чудовий. Ось і все. - вирішила змовчати я про зустріч з Євгеном та взагалі про Євгена. 

- У тебе з кимось зустріч? Чому так раптово вирішила піти по крамницях ? Я тебе знаю, в твоєму вимірі не буває нічого просто так, тож давай розповідай. Для кого чи для чого вирішила прикупити новий одяг? До того ж економія грошей для тебе на першому місці, тільки скажи, що це не так!? - не заспокоювалася моя подруга. Усе їй треба було знати. 

- Ну, у мене ж до речі скоро день народження. Чому ти одразу думаєш, що обов'язково для когось? Для себе у першу чергу. Ось дивись як тобі ось цей костюмчик? Я до речі, ще думаю де буду зустрічати свої 21. Є звичайно пару прикольних ідей, але подивимося за обставинами. Слухай, ось це, і це, це, я хочу обов'язково приміряти, що скажеш ? 

- Знаєш, я думаю, що розовенький буде тобі до лиця, а ти швидше зміряй і ми подивимося чи насправді так. - ми попрямували до примірочної. - І все ж ти точно нічого не хочеш мені розповісти ? - примруживши очі не заспокоювалася подруга.

- Та ні, кажу ж тобі, просто день народження!Ось і все! - якось роздратовано кинула подрузі. Вона більше нічого не запитувала. А я й собі мовчала. Тільки розмова починалася, коли треба було визначитися з дизайном одягу. 

         Насправді аби підібрати хоч щось мені потрібно було переміряти майже весь магазин. Я була дуже худенька. Середнього зросту. Майже нічим не виділялася від своїх однолітків дівчат. Примітивні риси обличчя. Хоча подруга завжди казала, що я гарна, натомість я так не вважала. Єдине, що я мала гарного це - довге, пряме, шовковисте, русяве волосся. Ще у школі мене називали через нього Рапунцель. А я й тішилася. Адже й сама розуміла яке воно в мене гарне. Тож опісля шопінгу ми з Віком попрямували до салону краси під назвою "Троянда". Туди я заходила набагато частіше, тож як і кожна друга дівчина мала вже і там свою подружку. Яка з радістю обслуговувала моє волосся. 

           Швиденько впоравшись і там та попрощавшись з подругою, я попрямувала додому. Я не йшла, я літала від чудового настрою і почуття, що все складається саме так як має бути. А тому не помітила, як хтось із хлопців майже зі своїми велосипедами не повалив мене на землю. Чиясь міцна рука схопила мене за плечі аби не дати мені опинитися на землі. Звичайно усі мої пакунки були на землі, а я стояла спиною до невідомої мені людини. З власних відчуттів я зрозуміла, що це був чоловік. Трішки отямившись, я відчахнулася. Та почала збирати свої пакунки. Добре, що хоч усе було запаковано, було б сумно як би все опинилося у багнюці.