Розділ 4.

- Що? - вдала вигляд, що це не я. Мої очі не могли відірватися від обличча чоловіка. Я хотіла посміхнутися, але стримала себе. На томість просто зробила байдужий вигляд. Якесь незрозуміле відчуття полонило мене із середини. Ні, це була не злість, не радість, скоріше дежавю. Все наче, в тому сні. Але насправді це – реальність!

- Тобто, що? - здивувався Євген. Його очи розширилися від здивування.  - Каріна, це ж ти ? Так! Як би я не був таким впевненим не казав! – він нахабно посміхнувся.

- Ні, ви обізналися чоловіче, я ніяка не Каріна. – З усіх сил намагалася відчайдушно зробити вигляд, що не впізнаю Євгена, та хотіла вже йти, але...

- А той поцілунок, це теж обізнаність? – почувся його приэмний голос в мене за спиною, я розвернулася та уважно подивилася, вын продовжив, -  Мені здається, що ні! Хоча знаєш, ти мене зовсім не турбуєш! Тому вибачаюсь, шановна пані, -  він навмисне розтягнув це та якось їдко промовив, -  якщо обізнався. - хлопець підійшов у притул, а моє серце почало шалено зрадливо битися. Його свіжий одеколон урізався мені в ніс, і це по особливому відчувалося в моїй душі. Натомість мій мозок все ж контролював все.  Чи то від злості, чи то від образи. Не підводь мене, будь ласка, хоч ти.  Зухвало так поводити, а головне, за що? Я не повинна цього терпіти. Хоча кожна жила моєї клітини скиглила та навпаки бажала його. Цей голос - бентежив мене всю, ну чому все так по дурному. Це був саме той випадок, коли серце сперечалося з розумом. Я повинна узяти себе у руки інакше бути не може просто. 

- Слухай сюди, чоловіче, агов, я до тебе звертаюсь, відчепись від неї, ти чуєш, - моя подруга саме вчасно звільнилася. Схоже вона все правильно зрозумыла. Та прочитавши все в мене на обличчі, вирішила врятувати ситуацію. - Вона ж тобі наче сказала, що ви обізналися, тому далі продовжувати діалог не бачу сенсу, йдіть тією дорогою, якою маєте йти, а ми підемо своєю. 

- А чому ж одразу Женя сказала, а? - голос хлопця глузливо вдарив по серцю. - Скажеш, не впізнала? - Женя узяв мене за зап'ястя та легенько здавив його, чим ще більш налякав. - От дурепа! Не вміла брехати та й не навчилася. - шепотом промовив він до мене нахилившись до мого вуха. Хотіла відштовхнути, але замість цього як жертва перед диким звірем стояла в якомусь гіпнозі та слухала. Але терпець мені урвівся. Хлопець дивився прямо у вічі і наче бачив усе наскрізь. 

- Ти нікчемний, - емоції все ж узяли верх, і я просичала, хоча все в середині тремтіло наче від криги, -  відвали, зникни, кажу один раз, мені не має ніякого діла до тебе, ти найжалюгідніша людина яку я колись знала, тому будь ласка, пропусти, - я все ж набралась сміливості аби відштовхнути це зверхнє чудовисько від себе, та додала твердим голосом. - А ще добрим себе називаєш? Ти просто - помилка! Ось і все! – Я зустрілася поглядом з очами Євгена, вони палали від люті, він явно не очікував від мене таких слів, а мені цього тільки і потрібно було. Схоже рахунок один - один.  Євген відпустив моє зап'ястя і зробив крокнув назад, виглядаючи здивовано. Його слова летіли на мене як шипи, але я була готова до боротьби.

 - Ти говориш про помилку? - хлопець хихикнув, але вже з меншою агресією. Його спантеличений погляд метався наче мячик на тенісному столику,  - Добре, нехай так буде.  -  вын змовк. А я переможно в середині посміхнулася своїм думкам: Ти перемогла цю битву. Але це ще не кінець. – Тож це кынець? – питально вирвалося з чоловычих вуст.

- Для мене це завжди буде кінець, Євген. – твердо та впевнено мовила я. -  Я не хочу бачити тебе ні в якому світлі, ні в якому місці. Йди своєю дорогою і забудь про мене.

- Забудь про тебе? - він знову посміхнувся, але цього разу ця посмішка була сповнена гіркотою. Чим ще більше мене заплутав. Він підійшов ближче, усі мої клітини напружилися, та додав шепочучи на вушко:

- Ти впевнена, Каріна, що це твій вибір? – я з усією сміливістю спробувала поглянути в його гарні очі

 - Абсолютно впевнена, - відповіла я твердо.

Не гаявши часу, ми швидко покинули зі своєю подругою те місце. 

- Ти як? Все гаразд? - спитала в мене Вікторія з обережністю. - Він тобі нічого не зробив? – Саме в той момент, коли чоловік підійшов впритул, Вікі хтось зателефонував і вона вийшла.

Тільки зараз я зрозуміла як мене почало усю тіліпати. Шок відійшов на якому трималася уся моя впевненість та сміливість. І я ледь стримувала свої сльози. Які так і покотилися по моїх щоках.

 - Так, - схлипнула я. - Все добре! Він просто негідник от і все… - витираючи сльози відповіла я. 

- Скажи чесно, - подруга приобняла мене, з розумінням та обережно спитала мене, - якщо хочеш звичайно, ти і досі його кохаєш? - Віка подивилася мені у вічі, тримаючи у руках пакунки з речами. 

- Не знаю, чесно, не знаю, все дуже складно. Розумієш, я усім серцем намагалася його забути, але як бачиш напевне все марно, до того ж я не думала, що ми можемо його зустріти саме тут. Вибач, якщо додала тобі клопоти. 

- От чому ти така добра? Не тільки з ним, з усіма хто тебе ображає, ти швидко все відпускаєш та прощаєш, я б на твоєму місці напевне в дюнділь дала б йому, а не стояла і не терпіла. Дурненька моя, - це прозвучало з такою лагідністю, - він бачить, що ти не в змозі дати опір от і знущається з тебе,  чим ще більше мене вибішує. Вже б знайшов собі якусь під стать і відчепився б від тебе, а то і не відпускає і не наближає до себе, що за бісячий тип, жах просто. Поводить себе наче пуп землі. Знаю, Каріночко, як тобі складно, але ти будь сильною і не давай усіляким бовдурам ображати тебе, ніколи, зрозуміла ? - подруга обійняла мене ще міцніше. Вона злилася ы я розумыла чому. Тому швидко намагалася узяти себе у руки. А я в знак згоди тільки кивнула її та обійняла.