Розділ 4.

- Що? - вдала вигляд, що це не я. 

- Тобто, що? - здивувався Євген. - Каріна, це ж ти ? Так! Як би я не був таким впевненим не казав !

- Ні, ви обізналися чоловіче, я ніяка не Каріна. - хотіла вже йти я, але...

- А той поцілунок, це теж обізнаність? Мені здається, що ні! Хоча знаєш, ти мене зовсім не турбуєш! Тому вибачаюсь, якщо обізнався. - хлопець підійшов у притул, а моє серце почало шалено зрадливо битися. Чи то від злості, чи то від образи . Не підводь мене, будь ласка, хоч ти. Ні! Зухвало так поводити, а головне, за що? Я не повинна цього терпіти. Хоча кожна жила моєї клітини скиглила та навпаки бажала його. Цей голос - бентежив мене всю, ну чому все так по дурному. Це був саме той випадок, коли серце сперечалося з розумом. Я повинна узяти себе у руки інакше бути не може просто. 

- Слухай сюди, чоловіче, агов, я до тебе звертаюсь, відчепись від неї, ти чуєш, - моя подруга саме вчасно звільнилася. - Вона ж тобі наче сказала, що ви обізналися, тому далі продовжувати діалог не бачу сенсу, йдіть тією дорогою, якою маєте йти, а ми підемо своєю. 

- А чому ж одразу Женя сказала, а? - голос хлопця глузливо вдарив по серцю. - Скажеш,  не впізнала? - хлопець узяв мене за зап'ястя та легенько здавив його, чим ще більш налякав. - От дурепа! Не вміла брехати та й не навчилася. - шепотом промовив він до мене нахилившись до мого вуха. Хотіла відштовхнути, але замість цього як жертва перед диким звірем стояла в якомусь гіпнозі та слухала. Але терпець мені урвівся. Хлопець дивився прямо у вічі і наче бачив усе наскрізь. 

- Ти нікчемний, відвали, зникни, кажу один раз, мені не має ніякого діла до тебе, ти найжалюгідніша людина яку я колись знала, тому будь ласка, пропусти, - я все ж набралась сміливості аби відштовхнути це зверхнє чудовисько від себе, та додала,  - А ще добрим себе називаєш? Ти просто - помилка! Ось і все! - я зустрілася поглядом з очами Євгена, вони палали від люті, а мені цього тільки і потрібно було. Схоже рахунок один - один.  Євген упустив моє зап'ястя і крокнув назад, виглядаючи здивовано. Його слова летіли на мене як шипи, але я була готова до боротьби.

- Ти говориш про помилку? - хлопець хихотів, але вже з меншою агресією. - Добре, нехай так буде. Ти перемогла цю битву. Але це ще не кінець.

- Для мене це завжди буде кінець, Євген. Я не хочу бачити тебе ні в якому світлі, ні в якому місці. Йди своєю дорогою і забудь про мене.

 - Забудь про тебе? - він знову посміхнувся, але цього разу ця посмішка була сповнена гіркотою. - Ти впевнена, Каріна, що це твій вибір?

 - Абсолютно впевнена, - відповіла я твердо.

          Не гаявши часу, ми швидко покинули зі своєю подругою те місце. 

- Ти як? Все гаразд ? - спитала в мене Вікторія. - Він тобі нічого не зробив? 

Тільки зараз я зрозуміла як мене почало усю тіліпати. Шок відійшов. І я ледь стримувала свої сльози. Які так і покотилися по моїх щоках. 

- Так, - схлипнула я. - Все добре! Він просто негідник от і все. - витираючи сльози відповіла я. 

- Скажи чесно, якщо хочеш звичайно, ти і досі його кохаєш? - Віка подивилася мені у вічі, тримаючи у руках пакунки з речами. 

- Не знаю, чесно, не знаю, все дуже складно. Розумієш, я усім серцем намагалася його забути, але як бачиш напевне все марно, до того ж я не думала, що ми можемо його зустріти саме тут. Вибач, якщо додала тобі клопоти. 

- От чому ти така добра? Не тільки з ним, з усіма хто тебе ображає, ти швидко все відпускаєш та прощаєш, я б на твоєму місці напевне в дюнділь дала б йому, а не стояла і не терпіла. Дурненька моя, він бачить, що ти не в змозі дати опір от і знущається з тебе чим ще більше мене вибішує. Вже б знайшов собі якусь під стать і відчепився б від тебе, а то і не відпускає і не наближає до себе, що за бісячий тип, жах просто. Поводить себе наче пуп землі. Знаю, Каріночко, як тобі складно, але ти будь сильною і не давай усіляким бовдурам ображати тебе, ніколи, зрозуміла ? - подруга обійняла мене. А я в знак згоди тільки кивнула її та обійняла.

- Добре хоч ти в мене є, ходімо до КФС, чогось смачненького пожуємо, їсти не хочеш? Якщо чесно я вже трішки зголодніла. 

- Думаю можна, до того ж он він в декількох кроках від нас, ходімо скоріш, що ти будеш замовляти ? - спитала мене подруга, а я лише облизнулася. 

- Ходімо вже, то я голодна як вовк, там на місці і вибиремо. 

      Через хвилин п'ять ми були на місці. Народу тут було чимало. Тому ще декілька хвилин опісля як у нас прийняли замовлення ми чекали за столиком. Віка любила смачненько поїсти тому замовила собі чимало: картоплю по селянські, бургер, КФС крильця, нагетси, колу. Я ж натомість тільки біг - твістер та колу. Оплату проводили тільки після того, як замовлення було готове. Тому через декілька хвилин до столу із нашим замовленям підійшов офіціант. 

- Дрброго дня, леді, ось ваше замовлення, смачного, - на столі вже стояло наше замовлення. Приємний аромат полонив. А шлунок тільки і пробурчав обурюючись. 

- Доброго дня, дякуємо, а можна розплатитися за замовлення, - поцікавилася я. Але яке було моє враження, коли офіціант відмовив у платі замовлення.

- Тобто! Як це не треба платити? Чому? - дивно поцікавилася я. Що це ще за ігри такі.