Розділ 3.

- Карінко, в тебе були вже стосунки із хлопцем? - задала мені питання якось моя співмешканка Соня. Це була моя давня знайома, з якою ми ще зі школи були нерозлучними. Дівчина заповнювала якусь анкету на якійсь інтернет платформі. 

         - Знову ти щось вигадала, - пожартувала я. - Що у цей раз ? Який за підрахунком? – посміялася я з дівчини. На, що вона тільки невдоволено глянула не мене.

         - Ну чому одразу вигадала, просто вирішила познайомитися з деким. Що не можна? – обурено та з ноткою сарказму сказала вона мені. Я сиділа за своїм ноутбуком, готувалася до завтрашніх семінарів та чекала на Вікторію. Ми мали після пар поїхати у торговий центр на шопінг. Вона з цього року співмешкала з нами. Тому потрібно було дечого прикупити. 

         - Я б тобі сказала, що дійсно можна, а що ні. Але ти ж мене не захочеш зовсім слухати. Тому нічим напевне допомогти не зможу. - Не відводячи свого погляду від екрану ноутбуку відповіла я дівчині. Ось чомусь зараз часу якось не було зовсім про щось говорити. До того ж по скоріш хотілося доробити свої семінари аби до приїзду Віки усе закінчити.

         - Ну чому ти знову така занудна мавпочка, ти що не хочеш мого щастя, можливо це моя доля, а ти таке ось кажеш і допомагати не хочеш, ех ти, і що мені оце робити ? - Підійшла до мене вона та почала, наче кошеня - мурликати. 

         - Добре, - відклавши свого ноутбука повернулася я до подруги. - Що у тебе там? Запитуй.  Показуй. Можливо і допоможу. Наївна моя. Але ж ти розумієш, це в останнє. Знаєш, як мені не подобається усе це. До того ж крім гіркого досвіду це мені нічого не принесло. І ти ж краще за будь - кого про це знаєш. Але можливо тобі пощастить більше і ти дійсно знайдеш свого чловіка – мрії. Я від усього серця хочу тобі цього побажати.

         - Ох, дякую, моя люба, ти мені допоможеш, так - так, - подруга обійняла мене наче щире цуценя, якого тільки но погодували, а я тільки кивнула та додала:

         - Але це в останнє, домовились! 

         - Так! – Соня принесла свій планшет, де вже зареєструвалася на платформу знайомст. - Ось дивись, тут до мене доєднується такий наче симпатичний хлопець, Євгеном звати, наче нічого, як гадаєш, можна познайомитися? - вона показала світлини. А я наче у ступор впала. Євген. Жалюгідний придурок. Це був саме той Євген, якого яксім серцем ненавиділа і п'ять відсотків напевне кохала. Але чому він сидить на сайті знайомств? 

         - Ні, Соню, категорично ні!  Я знаю цю людину, він не той за кого себе видає. Тому просто не приймай від нього заявки. Краще забань, але в жодному разі не спілкуйся із ним. Чуєш мене? - схоже дівчині було байдуже, з ким товаришувати та будувати стосунки, але вона погодилася.

         - Але чому?  - дівчина подивилася на мене запитальним поглядом. -  Я негайно хочу знати як умога більше! Звідки? Як? І чому я бачу, що ти не байдужа до нього? Між вами щось було? Він твій хлопець? – я сиділа та не знала як реагувати на такі питання з її боку.

         - Ні, ні, ... - Господи от за що це мені все. Навіть зараз він прям знає з ким знайомитися. Тепер я повинна усе пояснювати. Адже подруга не відчепиться. Знала я про це добре. - Ну, цей, - я запнулася та почала перебирати своїми тонкими пальцями. Закривши кришку ноутбуку я уважно глянула на подругу,  -  Я його трішечки знаю як людину. Звати Євгеном Книжником. Йому 34. Він поганий, дуже поганий чоловік. Ось все. - намагалася якомога швидше скоротити кількість інформації про цю людину. Але схоже останні слова мою подругу навіть зацікавили. Бо в мить її очи запалали бісиками та вуста розтягнулися в дивній посмішці. Я зробила вигляд, що і не помітила цього.

         - Кажеш, поганий хлопець? Що ж буду знати. – Соня замріяно подивилася кудись у бік. Якесь дивне відчуття зявилося враз. Серце з неймовірною швидкістю почало зрадницьки битися, -  А на вигляд і не скажеш, що йому 34. Мені навіть це подобається. - з якоюсь загадковою усмішкою вона пішла до кімнати. А мені зосталося тільки додумувати, що за думки відвідали цю мрійливу та непередбачену голову. Ні, я просто мала її попередити. Так, я ж все наче правильно зробила. Все так як має бути.

        Я знову повернулася до своїх семінарів, але чомусь зосередитися було набагато важче. Схоже мені треба просто розслабитися. Щось я занадто перейнялася цією ситуацією. Я занадто напружена.  Як раз у цю мить до мене зателефонувала Віка та повідомила, що через хвилин п'ять буде вдома. Тому я так і не закінчивши свої семінари почала збиратися на шопінг. 

         Відкривши шафу, я зрозуміла, що мені теж не заважало б оновити мій гардероб. 

      Натягнувши джинси з рожевим топом та білу клітчасту рубашку, я заходилася наносити легкий макіяж. Раніше мені дуже подобалося вимальовувати свої вії. Від природи вони були у мене довгими. Тому коли я їх фарбувала мала неперевершений результат. Але останнім часом я все більше відмовлялася від цього. Причина була вагома - це мій зір. Тому я просто підкреслила свої брівки та нанесла рожевий блиск на вуста. Волосся залишила розпущеним. Якраз у цей момент до кімнати зайшла Вікторія. 

         - О, привіт, вже зібралася, - дівчина стомлено сіла на стілець, -   ох, в цих маршрутках такий безлад, не люблю їздити маршрутками, всі неначе по головах топчуться, невже так можна? – я з жалістю глянула на подругу, «бідолага», подумала про себе домальовуючи свій мейк. - Я так втомилася, п'ять пар - це люто. Сили мої покинули чат називається. А ти чому знову зажурена? Щось трапилося? - влучно підмітила моя подруга. Адже схоже від неї мало, що можна сховати. І навіть мій нас трій.