Розділ 3.

- Карінко, в тебе  були вже стосунки із хлопцем? - задала мені питання якось моя співмешканка Соня. Це була моя давня знайома, з якою ми ще зі школи були нерозлучними. Дівчина заповнювала якусь анкету на якійсь інтернет платформі. 

- Знову ти щось вигадала, - пожартувала я. - Що у цей раз ? Який за підрахунком? 

- Ну чому одразу вигадала, просто вирішила познайомитися з деким. Що не можна? - обурено якось вона глянула на мене. Я сиділа за своїм ноутбуком, готувалася до завтрашніх семінарів та чекала на Вікторію. Ми мали після пар поїхати у торговий центр на шопінг. Вона з цього року співмешкала з нами. Тому потрібно було дечого прикупити. 

- Я б тобі сказала, що дійсно можна, а що ні. Але ти ж мене не захочеш зовсім слухати. Тому нічим напевне допомогти не зможу. - не відводячи свого погляду від екрану ноутбуку відповіла я дівчині. Ось чомусь зараз часу якось не було зовсім про щось говорити. До того ж по скоріш хотілося доробити свої семінари аби до приїзду Віки усе закінчити.

- Ну чому ти знову така занудна мавпочка, ти що не хочеш мого щастя, можливо це моя доля, а ти таке ось кажеш і допомагати не хочеш, ех ти, і що мені оце робити ? - підійшла до мене вона та почала як кішка мурликати. 

- Добре, - відклавши свого ноутбука повернулася я до подруги, - Що у тебе там? Запитуй. Показуй. Можливо і допоможу. Наївна моя. Але ж ти розумієш, це в останнє. Знаєш, як мені не подобається усе це. До того ж крім гіркого досвіду це мені нічого не принесло. І ти ж краще за будь - кого про це знаєш. 

- Так ти мені допоможеш, так - так, - подруга обійняла мене наче щире цуценя, якого тільки но погодували, а я тільки кивнула та додала :

- Але це в останнє, домовились! 

- Так! - вона принесла свій планшет, де вже зареєструвалася на платформу знайомст. - Ось дивись, тут до мене доєднується такий наче симпатичний хлопець, Євгеном звати, наче нічого, як гадаєш, можна познайомитися? - вона показала світлини. А я наче у ступор впала. Євген. Жалюгідний придурок. Це був саме той Євген, якого яксім серцем ненавиділа і п'ять відсотків напевне кохала. Але чому він сидить на сайті знайомств? 

- Ні, Соню, категорично ні! Я знаю цю людину, він не той за кого себе видає. Тому просто не приймай від нього заявки. Краще забань, але в жодному разі не спілкуйся із ним. Чуєш мене? - схоже дівчині було байдуже, але вона погодилася.

- Але чому? Я негайно хочу знати як умога більше! Звідки? Як ? І чому я бачу, що ти не байдужа до нього? Між вами щось було? Він твій хлопець? 

- Ні, ні, ...- господи от за що це мені все. Навіть зараз він прям знає з ким знайомитися. Тепер я повинна усе пояснювати. Адже подруга не відчепиться. Знала я про це добре. - Ну, цей, я його трішечки знаю як людину. Звати Євгеном Книжником. Йому 34. Він поганий, дуже поганий. Ось все. - намагалася якомога швидше скоротити кількість інформації про цю людину. Але схоже останні слова мою подругу навіть зацікавили. 

- Кажеш, поганий хлопець? Що ж буду знати. А на вигляд і не скажеш, що йому 34. Мені навіть це подобається. - з якоюсь загадковою усмішкою вона пішла до кімнати. А мені зосталося тільки додумувати, що за думки відвідали цю мрійливу та непередбачену голову. Ні, я просто мала її попередити. Так, я ж все наче правильно зробила. 

      Я знову повернулася до своїх семінарів, але чомусь зосередитися було набагато важче. Схоже мені треба просто розслабитися. Щось я через чур напружена. Як раз у цю мить до мене зателефонувала Віка та повідомила, що через хвилин п'ять буде вдома. Тому я так і не закінчивши свої семінари почала збиратися на шопінг. 

       Відкривши шафу, я зрозуміла, що мені теж не заважало б оновити міг гардероб. 

      Натягнувши джинси та білу клітчасту рубашку, я заходилася наносити легкий макіяж. Раніше мені дуже подобалося вимальовувати свої вії. Від природи вони були у мене довгими. Тому коли я їх фарбувала мала неперевершений результат. Але останнім часом я все більше відмовлялася від цього. Причина була вагома - це мій зір. Тому я просто підкреслила свої брівки та нанесла рожевий блиск на вуста. Волосся залишила розпущеним. Якраз у цей момент до кімнати зайшла Вікторія. 

- О, привіт, вже зібралася, ох, в цих маршрутках такий безлад, не люблю їздити маршрутками, всі неначе по головах топчуться, невже так можна? Я так втомилася, п'ять пар - це люто. Сили мої покинули чат називається. А ти чому знову зажурена ? Щось трапилося? - влучно підмітила моя подруга. 

- Та ні, все гаразд, просто тебе уважно слухаю, то тобі так просто здалося, - щиро як змогла я посміхнулася подрузі. Але схоже вийшло не дуже.

- Гаразд, я тоді переодягнуся і ми рушаємо по шопінгу.

- Добре, я тоді тебе чекатиму на коридорі передпокою, ок?

- Так, дай мені п'ятнадцять хвилин і я буду готова. - я лише кивнула. 

Через майже п'ятнадцять хвилин ми вже їхали до магазину. 

        Торговий центр розташовувся у центрі міста. Будівля була двоповерховою. Тут чого тільки не було. Все, що душа тільки людська могла забажати. Тому не гаявши часу ми пішли на ескалатор аби піднятися на другий поверх. Саме там були відділи з продажу одягу, взуття, на любий смак, колір та фантазію. Жіночий, чоловічий, дитячий. Вибір був великим та розлогим. Тому наш шопінг було розпочато з самої першої крамниці.