Розділ 2.

       Хода до універу не складала ніяких труднощів. 

      Але навіть після сну я була роздратована нанівець. Бовдур,  і присниться же таке. Навіть зараз не лишаєш мене у спокої. 

      Я йшла зі своєю подругою по бруківці. Дорога тільки но почала вкриватися золотистим листям. Натомість двірник якнайшвидше поспішив прибрати своїм волотком те листя. Сумно. Що тут скажеш! 

      Я дістала свій телефон. Часу ще вистачало. Тому я зателефонувала мамі. Опісля ми почали тріщати з подругою допоки не дійшли до університету.

- Скільки в тебе сьогодні пар? - спитала я її першою. Попиваючи каву та дивлячись, як чимало студентів вже йшли  на свої лекції, а хтось, не йшов, а навіть біг. 

- Ох, як завжди, 5, це до чотирьох вечора, а то і до п'яти сидіти за тими парами, нудьга страшенна, я б краще застрелилася, а в тебе ? До усіх семінарів підготувалася? Знову з Іваном разом готувалися ? Чи ти вирішила все ж сама сьогодні спробувати виступити перед аудиторією? - Віка майже допила свою каву, а я ледь у себе її запхнула. Якийсь не смачний сьогодні подумала я. 

      Віка була моєю ліпшою подругою. З часів нашого вступу до університету ми вже товаришували майже третій рік, і все б нічого, але за час літніх канікул я встигла добряче за нею скучити, і не тільки за час літа. Взагалі через те, що в нашій країні була пандемія, ми дуже багато часу займалися онлайн навчанням. Я була б і зараз  непроти цього, до того ж сесію взагалі можно було б списати. Вже третій курс, а там і четвертий і навчання скінчено! Як швидко. І трішки сумно навіть. Насправді ми навчалися на одному факультеті, історичному. Я за професією мала б бути вчителем історії, а ось моя подруга просто історик, археолог. Якщо казати по правді ми обоє не дуже полюбляли історію, але часами вона навіть нам здавалася цікавою. А іноді зовсім нудною. Особливо якщо викладач викладав її беземоційно. Ось і сьогодні перші дві лекції були в нас спільні, а ще семінар. Жах! 

       Вікторя - була невисокого зросту. Така майже як я. Гарна на обличча. Вона не дуже полюбляла фарбуватися. Іноді мені здавалося, що вона була протилежністю мені. Хоча було і спільне, ми обоє були творчими особистостями. Любили малювати, щось завжди придумували. Ми навіть лінувалися одинаково. Меланхолійний настрій відвідував не тільки мене, але і частенько її. Але на противагу мені Віка вміла шуткувати. Чим завжди вміла мені підняти настрій. Натомість я - ні! Мені вона подобалася своєю простотою і щирістю. На подруг мені з малечку не щастило. Тільки те й робила, що більше товаришувала із хлопцями. А з дівчатами більше сварилася. Так, я була ще тим шилом. Але моя подруга була дуже гарною людиною, тому ми і товаришували. 

- Так, знову як завжди із Іваном буду перед аудиторією виступати, ти ж знаєш, так я почуваю себе впевненіше, до того ж треба ж побачити реакцію вашої групи, а за виключенням деяких осіб, головне вистояти, а там легше стане коли перестанемо звертати на таких бовдурів увагу. Їх же це забавляє, а мені треба б було вже зрозуміти, що взагалі усюди є такі от як Олег та Сашко, просто мерзота малолітня, - класс ще ці тільки думками вибісили, але я швидко узяла себе у руки. Ми майже прийшли, сьогодні був перший день навчання. Десь вже у далечині я бачила своїх одногрупників. Поряд стояв наш куратор.  Схоже вони були раді бачити одне одного. Такі дорослі, такі веселі, такі щирі. Нічого гарнішого та милішого я ще не бачила. Добряче скучили одне за одним. 

         Тож коли ми підійшли з Вікою до моєї групи одразу ж увагу звернули на нас. 

        До лекції зоставалися лічені хвилини. Не гаявши часу ми привітавшись та поспілкувавшись побігли до кабінету. В аудиторії вже зібралося немало студентів. Усі вони дружно обговорювали щось. Аудиторію у  перші дні зазвичай заповнював весь склад студентів. Таке правило чи що? Через неділю тут і половини не налічеш. Розумію, розумію, всіх переповнювала цікавість. Невдовзі до неї зайшов лектор. Усі дружньо привіталися з ним. Це був вже знайомий нам Альберт Пилипович. Гідний викладач. Мені подобався. Але тільки но він почав надиктовувати свою лекцію, як до тієї ж аудиторії завітав декан факультету та зам декану. Усі знали, що зараз буде. Як по старині декан побажав нам гарного навчального року, натхнення, успіхів, та ще пів години пояснював, як важливо насправді навчатися, який це шанс був для нас, як добре, що ми усі зараз разом у аудиторії, та багато - багато іншого. Закінчивши свої мемуари він покинув аудиторію з найкращими побажаннями у новому навчальному році. Так, день обіцяє бути цікавим. 

-  Невже,  не можна без цих ось формальностей, - тихенько шепнула на вухо я подрузі. Вона вже щось записувала, натомість я навіть ще не розкрила свого зошита. Прикро! 

- Нудило, - тільки і мовила. 

Лекція минула спокійно. Інша теж. А ось до семінару мені потрібно було б морально підготуватися. До того ж він ще спільний. Я так цього не хотіла. Невже Богу не вистачило моїх страждать, ой лелечки, що воно оце буде. Я повинна вистояти, подумки підбадьорювала себе. 

- Над чим задумалася? - відірвала мене від моїх думок подруга. - До речі, хотіла спитати, як довго ти вже не спілкуєшся з Євгеном? - вона пильно зміряла мене поглядом та додала. - Гадаю, це саме його ти гукала  увісні? 

- Тобто, я з ним з квітня місяця вже не спілкуємося! Я нікого не гукала у сні, з чого ти узяла? - я аж заніяковіла. Знала прекрасно, що могла і таке ось зробити. Але вигляду серйозного не надала. Це лише сон. Більше нас з цією людиною нічого не пов'язує. - Здається ти забула, але він мене дуже сильно образив, виставив дурепою, мені до чортиків хочеться дати навіть зараз йому ляпаса. От тільки шкода, що я в той останній раз цього не зробила, а взагалі він бовдур і ми не повинні про нього зараз говорити, негідний він цього, ось і все, - я на хвилинку замовкла. А потім додала. - А як твої успіхи у малюванні, щось новеньке вже намалювала за час канікул ? Давай показуй. Як справи з курсовою, когось з викладачів собі вже підібрала ? Ось я навіть до курсової за літо не притронулась. Все якось не до того було. Взагалі бажання деякий час ні до чого не було. Знаєш, це певне творча криза, чи емоційне виснаження, майже усе літо, я те і робила, що підлампічувала своє здоров'я. То зір, то ще щось. Можливості відпочити взагалі не знайшлося. Хоча була ідея поїхати у Ворохту. Але з моїми лікарняними хіба б грошей на це вистачило ?