Глава 8

— Що ти зробила з Діяном? — Допитувалася Агата, як тільки вони увійшли в її покої. 
— А, що з ним? — Напружено перепитала Маріанна. Страх вмить огорнув все тіло. 
Пані посміхнулася, що доводилося бачити дуже рідко.  
— Віста та Забава, натішитися не можуть. Малий сьогодні навіть поснідав сам, сказав, що вже великий. — Це чудово, але є один мінус. Він хоче, щоб ти приходила до нього.  — Знову хмикнувши Агата,  прикипіла до дівчини суворим поглядом. — Хочу зазначити, твій метод байдужості, працює. Ми інколи по пів ночі з ним возилися, не могли заспокоїти, та відійти від нього. Вже й били, і просили, і закривали самого... —  Нічого не допомагало, а треба було просто залишити його на одинці. — Агата знову хмикнула. 
Маріанна великими очима дивилася на жінку. Те, що чула шокувало. — В нашому столітті, вас би позбавили батьківських прав, за таке. Та в голос не сказала ні слова.  
Дівчина заплела жінці косу, та попросила. 
— Пані Агато, розпорядіться, аби дітям привезли піску, і обгородили його. Діти там зможуть гратися. 
— У піску? — Здивовано перепитала жінка у чорному одязі. Здавалося весь її гардероб складався з чорних речей. 
— Так.  — Запевнила дівчина.  — Для дітей це весело. Вони звичайно трохи забрудняться, та будуть раді.  — Перевела подих додавши. — Було б добре, щоб ваш столяр та коваль, разом змайстрували різноманітні гойдалки та гірки дітям. 
— Гаразд! — Похитала головою. — Гадаю, Касіян не лютуватиме. Він дуже суворий. 
Маріанна мовчала. Цього Касіяна, ще не бачила, а вона вже стільки про нього наслухалася. Він не людина, а монстр якийсь. 
— Гаразд, іди провідай, Діяна, а тоді йди до дівчат, але нікуди зі замку не виходь, я покличу тебе, якщо ти будеш мені потрібна.  
Дні тягнулися практично однакові, один за одним з одноманітним графіком. Зранку Маріанну забирала Агата, потім вона допомагала дівчатам. По обіді гралася з дітьми. За тиждень їм змайстрували гральний майданчик з гойдалками та гіркою, які намалювала дівчина, а також привезли пісок і зробили велику пісочницю. Діти тішилися. З лаптів Маріанна зробила їм машини. Хлопці перевозили пісок, ними. Будували замки. Забава та Віста відпочивали. За увагу Маріанни, хлопці ледь не билися. Діян страшенно ревнував дівчину до старшого брата. Забороняв йому підходити до неї. Тоді Маріанна садила хлопців собі на коліна і примирювала їх. Вони мирилися, не завжди охоче, а по примиренні, дівчина розповідала їм нову казку. Після якої цілувала у щічку, як Діяна, так і Златояра.  
Малюки любили дівчину. Тепер обоє засинали з нею, по вечорах. До дівчат у кімнату Маріанна поверталася надто пізно. З рання Квітослава часто повторювала, що Агата, щось замислила і Маріана з ними не буде. 
Дівчина просила не лякати її такими підозрами. Хоча вже виношувала план, як втече з цього замку у ліс, до тієї зловіщої ями. 
Кожен день відзначала, адже на стіні біля свого ліжка,  намалювала старим цвяхом такий собі календар. Вже місяць минув, як вона тут, від цього волосся ставало дибки. Хоча тішилася, що її в поле не змушували йти. Бачила якими змордованими приходили жінки.  
За цей місяць травмоване коліно перестало боліти, отже можна втікати. Так хотіла повернутися у свій час. Цілий місяць її немає в реальному житті. Її ж оголосили в розшук. З жахом усвідомлювала, як хвилюються батьки та сестра. А з роботою, що? На її місце точно візьмуть когось іншого. Розуміла це цілком реально, потішала себе. — Тоді шукатиму місце в «Матриці», давно мріяла, пора йти до мети.  
Серце стиснулося, при згадці про Віктора. З ним все скінчено. Він свій вибір зробив. Весілля точно не буде. Серце стискалося від болю, вона ж кохала так щиро і палко. Душа ридала, а розум твердив, що Віктор і не кохав її ніколи. Не хотіла цього визнавати, але усвідомлювала, це може бути цілком правдою. 
Тепер часто згадувала, випадкові зустрічі з цим дужим незнайомцем у лісі. Доторк його руки до неї, збентежив її. З трепетом пригадувала, як допомагав піднятися, здавалося досі пам’ятала тепло його тіла. Як підхопив на руки та ніс до дороги. Пригадувала які шалені відчуття тоді переживала. Лиш тепер усвідомлювала це був не лише страх. Боялася цих спогадів та жила ними одночасно. Вона ж цього чоловіка зовсім не знала. Він міг виявитися ким завгодно, а вона понавигадує собі казна-чого, і ще не дай Боже закохається. Гнала ці спогади від себе, і знову поверталася до них. 
Цей чоловік з лісу часто снився їй. В котре попереджував про небезпеку. Просив послухати його, і, що разу залишався поруч. Сьогодні бачила дивний сон. Наче він простягав їй руку, аби допомогти вибратися звідкись. На тому прокинулася. Шкодувала, що так і не могла побачити його очі, ні уві сні, ні на яву. 
04 липня 1720 року.

Сьогодні відпросилася в пані з дівчатами на річку. Знову плели вінки, співали пісень. Плескалися у воді. Маріанна  ще раз роздивилася добре дорогу, якою їй доведеться втікати. Їй набридло тут, хотіла додому. Одного разу вона з дівчатами ходила в ліс по чорницю, здалеку бачила ту зловіщу яму, та близько не підходила аби не видати себе.

Повернулися у двір палацу. Маріанна відразу помітила напружену атмосферу у дворі. Всі метушилися, бігали. Все видалося не так, як завжди. В пісочниці не гралися діти.

—     Напевно, пан повернувся. — Насторожено промовила Лагода.

Маріанну це припущення шалено настрашило. Вона чітко пам’ятала легенду, яку розповідав Тарас. Нелюдяність та звірство цього чоловіка жахало. На мить зупинившись, зажмурила очі. В голові з жахом промовляла: — це просто сон. Просто сон.

—     Маріянно! — Покликала Квітослава. — Що з тобою?

—     Щось не добре, мені. — Відкрила очі.

В голові справді паморочилося, але від страху. — Потрібно було втікати швидше, бо тепер хтозна-що буде. Дівчата розказували, що в ту яму падали вовки, і якщо туди з необережності потрапляла людина, то хижаки зжирали її вщент. Навіть якби вона втекла, та опустилася в ту яму, їй самій не вибратися з неї. Перспектива бути розтерзаною хижими звірами, якими кишів ліс, її не тішила, тоді вона не повернеться у свою реальність.