Глава 7

Дівчата так і мила не дістали, не хотів просто так давати мило одноокий миловар. Хоча воду та маленькі надламані ночви принесли, ще й здогадалися дерев’яне відерце прихопити для брудної води. Помилися чистою теплою водою і дякували Маріанні, за таку ідею, бо самі б до такого не додумалися. Вони ж, що вечора на річку купатися ходили, коли ставало тепліше, а так милися раз на седмицю. На завтра мали йти прати на річку, там і покупаються, бо для прання їм мило дадуть. Дівчина слухала це з жахом, та не осуджувала. Схоже її теж це чекає, в таких умовах. — Це якийсь жах. Чому Агата так знущається зі своїх підлеглих, адже чистота, це ж запорука здоров’я, відповідно здорових людей навколо. Сподівалася їй вдасться коли-небудь поговорити з Агатою про це. Та потрібно буде якось здалеку заходити до цієї розмови, так жити не можливо.  
Зрання знову зняли завісу, Маріанна заплела дівчатам коси, й знову завісили вікно. Доки Агата прийшла все було так, як і мало бути. 
— Можете зняти завісу. — Невдоволено кинула жінка. — Та якщо провинитеся, то знову завісите вікно. 
— Дякуємо, наша пані. — В один голос почали дякувати дівчата, вклонившись. 
Жінка незмінно в чорному одязі глянула на Маріанну. Довго та прискіпливо дивилася на неї, а тоді наказала. 
— Маріянно, іди зі мною. 
Знову мовчки пройшли в покої Агати. Знову заплела жінці 3D косу. Пані її відпустила до дівчат прасувати речі. Вийшла в коридор, її мало не збили з ніг двоє дітлахів, які неслися, мов навіжені. Один малюк приблизно років шести, інший на половину менший.  
Вони на мить зупинилися. Зацікавленими поглядами дивилися на неї. Зі своїх покоїв вийшла пані. Гримнула на малих, і ті спустивши голови пішли до своєї няні від якої втекли. У хлопців такі дивні, і водночас красиві імена. Тільки як кого звати збагнути не могла. 
Маріанна теж подалася до дівчат. Увійшла в одну з кімнат де стояв стійкий запах диму, що витав у повітрі. Тут можна було вчадіти. 
— Що ви робите? — Звернулася до дівчат, здивовано. 
— Гладимо. — Відповіла Квітослава. 
Погляд Маріанни прикипів до дівчини з залізною праскою в руках, крізь спеціальні отвори якої виднівся жар та йшов їдкий запах. Дівчина перенеслася у спогадах у дитинство. Схожу праску вона бачила у бабусі, й потягла її на пісок. Цей дивний прилад слугував своєрідним танком, коли грали у війну зі сусідськими хлопцями. Коли ж бабуся побачила, то насварила і забрала прилад. Вона називала його не праскою, а заліском. Казала, що це все реліквія. Маріанна зітхнула. 
— Іди поможеш. — Погукала Лагода, вириваючи її зі спогадів. 
Відірвавшись, кліпнула очима й підійшла до дівчини. Прасування у такий спосіб, — це пекельна праця. Маріанні здалося, що з неї зійшло десять потів. Жар надто гарячий. У кількох місцях обпекла руку. Тут головне було не пропалити речі. Прасували через вологу щільну тканину. Це  — довго, виснажливо, не зручно. Маріанна розуміла, що тут жити дуже важко. Оскільки в неї не дуже виходило, дівчата доручили їй складати речі, що в неї виходило відмінно. Дівчата так не вміли. На її роботу прийшла подивитися Агата. Довелося знову взяти праску. Знову з необережності обпекла пальці. Біль здавався жахливим, сльози виступили на очах. Агата зірвалася на неї криком. Маріанні вже здалося, що зараз відшмагає її. Закінчивши тираду криків та приниження, пані таки повела її до знахарки, яка нанесла мазь на обпечені  ділянки  й замотала пальці та руки. 
Пані ще накричала за незграбність, та невдоволено кинула. 
— Добре, що тільки руки покалічила, а не одіж спалила. 
Перед обідом пішли до одноокого Сави. Вже Маріанна вмовляла його. Просила дати мила для дівчат, та старий чоловік з потворною зовнішністю відмовлявся, ніяк не хотів. Просив дівчат забиратися. 
Маріанна зітхнула зняла з вуха крихітну сережку. Все одно навіщо вони їй тут, а якщо вдасться вибратися звідси, то купить собі ще дорожчі, та ще красивіші. — Якщо вдасться вибратися... В чому вже сумнівалася. 
Простягнула золотий виріб одноокому чоловікові, той взяв крихітну цяцьку покрутив в руках. Попробував на зуб. Нахмурився, ще раз роздивлявся прикрасу, щось невдоволено пробурмотів, та кудись подався.  
Маріанна з дівчатами чекали. Дівчина не знала чого чекати. Тут все невідоме їй, не так, як у звичному, сучасному світі. 
Повернувся старий Сава з десятьма кусками мила. Дівчата ледь не стрибали, схопивши мило, шнурком втекли від старого миловара, аби, бува їх Агата не застукала. 
— Знаєш, дивно, що Агата не зняла ці цяцьки з тебе, то означає тілько одне, в неї на тебе плани. — З підозрою заявила Квітослава. 
— Які? — Напружилася Маріанна. 
— Або я знаю які, Агата баба загадка. Ніколи нічого не можна сказати на перед, що вона вигадає. 
Ці слова неабияк насторожили дівчину, хоча в душі заспокоювала себе, мовляв, це лише припущення. 
Зібравши брудну білизну, якої виявилося чимало, пішли на річку прати, а вірніше потягли її на невеличкому дерев’яному візку.

Дівчата прали, а Маріанна знову халявила, адже їй мочити руки не можна. Заледве покупалася, аби не намочити руку.

Дівчата плескалися у воді, між пранням одягу, веселилися, дуркували, жартували одна над одною, були всі мокрі, адже обхлюпували одна одну. Співали пісні, які дівчині не доводилося чути. Маріанна плела дівчатам вінки з польових квітів. Справді відпочивала душею на лоні природи, забувши про все на світі.

Поправши речі, дівчата одягли вінки та весело обговорюючи хлопців, яких Маріанні ще не доводилося бачити, подалися у двір замку.

З розповідей дівчат дізналася, Лагода кохає, Кирила; Квітославі до вподоби Казимир, а от Ведана сохне за Любозаром.

Йдучи з дівчатами Маріанна довідалася, що зі замку є кілька запасних ходів, з них в день можна вийти без проблем, а от в ночі вони всі закриті, ще й охороняються. 

Зате, дівчина добре розгледіла околиці. Бачила ту дорогу, якою прийшла в село. Вона не сидітиме тут склавши руки, як тільки коліно перестане боліти, вона зможе бігти, тоді й вона піде звідси. Адже їй потрібно у ліс до тієї ями. В якій вона опинилася. Адже вихід з відси сто відсотків в тій ямі. Там щось має бути. Вона ж якось потрапила сюди, опинившись в цій ямі, отже має вибратися звідси через неї. Не хотіла залишатися тут. Це не її життя. Сталася якась жахлива помилка.