Глава 3

Незнайомець поїхав, Маріанна оглянулася на старезний дуб. — Йому точно років за триста.  
Прямуючи до дороги, побачила маленьке озерце що більше скидалося на яму з ряскою та квітками латаття. Ще раз оглянулася довкола. Тепер карта Тараса здалася зовсім хибною. Хоча потрібно ще раз все прорахувати. На тій галявині, що вони знайшли, теж ріс дуб, але за віком він значно молодший за цього. Адже в карті дороговказом  був саме старий дуб. Поспішно подалася до табору. Щось одній вже не було так комфортно, як раніше, після розповідей цього амбала. —  Щоб йому пусто було.  
Повернувшись в табір, допомогла дівчатам з вечерею. Звісно про здорованя у пікселях змовчала. Схоже він не ніс загрози для них. Тарас досі возився з картами, щось його не влаштовувало. Маріанна не хотіла поки йому нічого говорити, адже не була певна на сто відсотків. Завтра в день вона повернеться на те місце, й ще раз все огляне. Адже щось їй підказувало, що саме ця невеличка яма, і є тим місцем яке шукає Тарас, а не ця галявина. 
Ще не встигли повечеряти як розпочався дощ. Дівчата помили посуд та розійшлися по машинах.  
Маріанна з коханим тільки встигли приготуватися до сну. Вже сидіння в машині розклали, як до них постукав Тарас.  
— Згортайте все. — Сон скасовується, я тут знайшов у записниках ще три записи з координатами. По них можна скласти ще три карти. 
Віктор підняв передні сидіння, і Тарас з Монікою помістилися на задніх сидіннях. Увімкнули світло на стелі. Блондин почав через сидіння показувати Маріанні координати записані на карті. Робити це через сидіння було зовсім не зручно. 
— Народ, давайте поміняймося, я пересяду до Маріанни, Вітю, а ти до Міки, але чур без ревнощів. 
Моніка шумно видихнула, закотивши очима. Тарас поцілував її смачно у губи, зірвано прошепотівши.  
— Я кохаю тебе, моя богине. Ти у мене найкраща. — Заглянув їй в очі. — Дякую. Але дивись мені, бо я вже ревную. — Жартома кинув блондин. 
— Іди вже, Отелло. — Посміхнулася Міка. 
Доки Тарас з Маріанною ледь не до півночі складали карти, Моніка з Віктором дивилися кіно на планшеті. 
Тарас дратувався, щось йому було не так, психував. Вже ледь не перша ночі. Наче все склали, карти видалися якимось дивними.  
— Знову щось наплутали. — Зірвався голосно Тарас. 
— Цссс. — Приклала палець до вуст, Маріанна. — Коханих розбудиш. Вони сплять. 
Наче не повіривши блондин оглянувся. Моніка з Віктором притулившись одне до одного спали сидячи, хоча фільм на планшеті транслювався. 
— Ні хріна собі. — Обурився Тарас.  
— Тихо. — Попросила дівчина. — Нехай сплять. Коханим час потрібно приділяти, а не цифрам, тоді засинатимуть у наших обіймах. — Вона клацнула кількома клавішами та вивела на екран чотири складених карти. — Бачиш. 
— Що за чортівня. — Знову зірвався Тарас. — Вони ідентичні?!! 
— Майже. — Погодилася Маріанна, окрім однієї. На найпершій немає води, а все інше як сам бачиш. 
— Але цього бути не може. Координати різні, місця теж... Як це розуміти? 
— Може справді містика?!! — Висунула версію дівчина. 
— Гадаєш? 
— Вже не знаю, але всі карти вірні. Помилок в розрахунках немає це стовідсотково. — Зітхнувши констатувала. — Отже, замість одного місця, у нас тепер чотири. З цих чотирьох нам потрібно обрати одне вірне, а то ми й за місяць не впораємось. 
Тарас важко видихнув, погоджуючись закивав головою.  
— Тарасе, навіщо тобі це золото? Якщо звичайно не секрет? 
— Та який там секрет?!! — Відмахнувся чоловік. — Ні для кого не секрет, що я рік тому посварився з батьком. Адже він марив бачити мене лікарем. А який з мене лікар, хіба коновал хороший би вийшов. Коротше тато позбавив мене засобів існування. Доки я не поступлю в медичний. Пам’ятаєш, Віктор, взяв мене на роботу. Ось так і живу. Спочатку винаймав житло. Потім переїхав до Моніки.  — Чоловік видихнувши потер сонні очі. — На одну зарплату я не потягну два інститути. Закінчу економічний, тоді поступлю на Археологію. Розумієш я хочу займатися цим професійно. Ще в дитинстві на дачі копався в землі, знаходячи різноманітні уламки посуду, старовинних цвяхів, прикрас. 
Маріанна посміхнулася, як ніхто розуміла чоловіка. 
— Знайомо. 
Тарас теж втомлено посміхнувся та продовжив. 
— Те, золото мені потрібне аби відкрити своє археологічне агентство. Мене це вабить. Мені це подобається. Звичайно я все легалізую, але якщо там стільки золота, скільки розповідають легенди, то грошей вистачить не на одну мою мрію, навіть, якщо держава забере своє. 
— А якщо ні? Якщо золото не вдасться знайти? — Не відставала Маріанна. 
— Такий варіант, я теж розглядав. — Зітхнув. — Тоді доведеться продовжити пошуки. Бо у медичний, я точно не збираюся поступати. 
— Тарасе, тобі не здається дивним, що знаючи про це золото, люди три століття не шукали його? Може його тут узагалі немає? — Здивовано висунула правдиву версію дівчина. 
— Ні, мала, золото тут є. Його ніхто не зачепив, в день я вам не все розповів. За легендою це золото Касіян прокляв. Ходили чутки, що він був чорним магом та водився з нечистим. 
— Бррр. — Стрепенулася Маріанна й обурившись запитала. — Ти це щойно вигадав, аби мене налякати? 
— Ні, не вигадав, мала, за легендою це правда. Сама бачиш, як все складно. Замість однієї карти чотири. За легендою пан усіх попередив про це. Він відвоював своє золото у одного поміщика вбивши його та всю сім’ю. Насправді це фамільне золото, воно належало панам Вержинські. Той поміщик, виманив золото в матері Касіяна обманувши її, по смерті пана Вержинські старшого. Отож, Касіян заповів, що те золото може знайти той, в чиїх жилах буде текти кров клану Вержинські. 
—     Все так заплутано, стільки містики та таємниць. — Напружилася Маріанна, пильно глянувши на блондина запитала. — Тарасе, тобі не страшно, якщо це золото прокляте, то добравшись до нього, ти можеш наволокти біди, як на себе в першу чергу, так і на нас.

—     Це все, байка, мала, не парся. Все буде добре.