Розділ 6

– Я думав, що ти хороша дівчинка, мишеня, – говорить, коли я руку висмикую і йду до дверей квартири. Встромляю ключ у замок і завмираю. 

– Я дійсно хороша, але зв’язуватись з тобою не збираюсь. Їдь додому, Давиде! 

Заходжу у квартиру і швидко зачиняю двері. Вмикаю світло в коридорі та видихаю.

Досі не розумію, якого біса Давид приїхав до мене. Щодо того, як він дізнався мою адресу, є певні припущення. У нашого куратора є вся інформація по групі, а оскільки ці двоє знають один одного, можливо, від нього Давид дізнався адресу. 

Щоб не думати про Давида, йду на кухню і вмикаю чайник. Сідаю за стіл і дивлюсь у вікно, за яким уже зовсім темно. Готую собі чай і ставлю на стіл. Не люблю гарячий, тому чекаю, коли охолоне. 

Не знаю, що тягне мене виглянути на сходову клітку. Хочу перевірити, чи пішов Давид, але зовсім не очікую побачити його там.

– Ти чому не пішов? – злюсь, виглядаючи з квартири. 

Давид повертається до мене обличчям та усміхається. Бачу, як його вуста розтягуються в усмішці – і стає ніяково.

– Все-таки хвилюєшся за мене, мишеня? – питає. 

– Через тебе у мене можуть бути проблеми з сусідами! – ціджу. – Ти можеш просто піти?

– Не хочу! – бурчить і знову відвертається. 

Зараз я готова відправити його під три чорти. Мені зовсім нерадісно від того, що Давид прийшов до мене під двері. Мабуть, це його план, який мені не подобається. 

– А чого ти хочеш? – видихаю. 

– Я голодний, – відповідає. – І тіло дико болить. 

Перед тим, як зробити величезну помилку, кілька разів глибоко вдихаю і видихаю. Мабуть, зовсім скоро я про це пошкодую, але вирішую ризикнути. Якщо залишу Давида тут – усю ніч спати не буду, думаючи, пішов він чи ні. 

– Можеш зайти, – кажу. – Але якщо спробуєш зробити якусь дурню, я буду кричати! 

– Я не маніяк, мишеня, – Давид наче оживає. Знову підводиться на ноги, а я розумію, що йому дійсно погано. Навіть думати не хочу, що там у нього під кофтою. Його точно побили. 

Вирішую ніяк його слова не коментувати. Запах головне, щоб я не пошкодувала про свій вчинок. Не скажу, що безстрашна. Мені дійсно моторошно від того, що в моїй квартирі хлопець, але хочу вірити, що Давид не в тому стані, щоб чіплятися до мене. А якщо таки спробує – розіб’ю щось важке об його голову. 

– Роззувайся і на кухню проходь, – кажу, і Давид мене слухає. Я не хочу надто відверто витріщатися на його синці, але це виходить само собою. – Тебе побили?

– Я схожий на того, кого можуть побити? – хмикає і сідає за стіл. 

– На твоєму обличчі місця живого немає, – розглядаю синець під оком, розсічену брову і подряпину на щоці. – Ти схожий на того, кого побили. 

– Усе було зовсім не так, – відповідає. 

– А як? – питаю.

– Ти дійсно хочеш знати? – усміхається Давид.

– Та ні, – знизую плечима. – Чаю хочеш? 

– Не відмовлюсь, – киває. – Я б ще поїв… 

– Обійдешся! – фиркаю, а сама дістаю з холодильника суп. Здається, я не менше божевільна, як сам Давид. Якого біса його годую?! – Я сподіваюся, що ти поїси та підеш звідси. 

Ставлю перед ним тарілку і столові прилади. Давид зацікавлено розглядає суп, і мені здається, що зараз він відмовиться. Все-таки це звичайна їжа, а він, мабуть, до іншої звик. 

Спостерігаю за ним і добряче дивуюсь, коли хлопець бере в руку ложку і починає їсти.

– Смачно, – хмикає. – Ти просто ідеальна, мишеня.

На таку заяву тільки фиркаю. Роблю собі та Давиду чай, сідаю навпроти нього і роблю ковток. 

– Те, що я пустила тебе і нагодувала, нічого між нами не змінює, – кажу серйозним тоном. – Я сподіваюсь, що після моєї допомоги ти даси мені спокій. 

– Не сподівайся. Не дам, – заявляє, доївши весь суп. Давид відсуває тарілку і підсуває чашку з чаєм. 

– Чому? – злюсь. 

– Тому, що ти мені сподобалася, – відповідає так просто, наче в цьому немає нічого дивного. 

– Я тобі не вірю! Знайди собі іншу іграшку, яку можна використати!

 – Чому ти думаєш, що я хочу тебе використати? – питає таким тоном, наче йому дійсно важливо це знати. 

– Тому, що у мене немає інших варіантів, – знизую плечима. – У кохання з першого погляду я не вірю. Та й з другого – також. Отже, тобі просто нудно і ти вирішив пограти зі мною. 

– Окей, буду чесним з тобою, – Давид розглядає мене прискіпливо, і від цього погляду недобре стає. Я розумію, що він дуже близько. Якщо захоче – все, що завгодно, зробить зі мною. Я ж саме впустила його у свій дім.

Мабуть, мені треба боятися, але відчуваю не страх. Чомусь вірю, що Давид не заподіє мені зла… Мені цікаво, що ж він скаже. Я дуже сподіваюсь, що правду, якою б вона не була.

– Я одинак, – продовжує. – Звик жити сам по собі. Не люблю людей, а вони бачать у мені мішок з грошима. Мій батько – дуже багата людина. Він любить, коли все ідеально, і від мене цієї ідеальності вимагає. Але я не маріонетка, якою можна керувати. І кожного дня йду проти його волі, переповнюючи чашу його терпіння.