Розділ 5

– Солю, тобі не здається, що Артем ревнує тебе до Давида? – питає Катя, коли повертаємось в аудиторію. Хлопці десь затримались, тому у нас є можливість поговорити. 

– Думаєш? – дивуюсь. – А я не помітила.

– Так це й не дивно! – хмикає. – Я сама була б в прострації, якби на мене звернув увагу сам Гончар. 

Я не в прострації, як думає Катя. Навпаки, нічого хорошого не відчуваю. Не розумію, що за гру веде Давид, але бути його іграшкою зовсім не хочу. 

Після того, як пари на сьогодні закінчуються, ми з Катею залишаємо будівлю універу. Сьогодні у мене за планом прибирання і читання книг. Читати я люблю, і роблю це, коли є трохи вільного часу. Оскільки завдань додому ще не задають, у мене є можливість провести час за улюбленою справою. 

Поки прибираю, з голови ніяк не виходить образ Давида. Як би я не старалась не думати про нього – нічого у мене не виходить. Цей хлопець дуже таємничий, і саме цим він мене й притягує. Хоча я цього зовсім не хочу. 

Відволіктись вдається тільки за книгами. Коли поринаю у читання, все зайве з голови вивітрюється. А ще я зовсім не помічаю, як швидко летить час. Виринаю наче з-під води та розумію, що вже вечір. Поївши, вкладаюсь спати й думаю над тим, яким буде завтрашній день в універі та чи побачу я Гончара…

Наступного ранку купую каву у кафе дорогою в університет і чекаю Катю біля входу. Разом йдемо в аудиторію, і я ловлю себе на тому, що сама шукаю поглядом Давида. Його автомобіля не було на парковці й на коридорах хлопця не видно. 

Коли йдемо в їдальню, очікую побачити його там, але він не приходить. 

Не скажу, що я розчарована. Мабуть, більше щаслива. Якщо цей хлопець просто зникне з мого поля зору точно так само несподівано, як і з’явився там, я буду дуже рада. 

Давида немає в універі до кінця тижня. Мені починає здаватися, що він мені просто наснився. Ну не може людина просто зникнути безслідно, але з ним саме це і сталося. 

У п’ятницю після пар ми з Катею вирішуємо трохи прогулятися. Попереду вихідні й ми не побачимось, тому сьогодні хочемо провести трохи часу разом. 

Збираємось у парк, а тоді – у кафе, але на півдорозі нас наздоганяють Діма з Артемом. 

– Можна з вами? – питає Артем і погляду з мене не зводить. 

– Звісно, – киваю. Не бачу нічого поганого в тому, що хлопці приєднаються до нас. Вони милі й ми дружимо. Думаю, що разом гуляти буде значно веселіше. 

Спочатку йдемо в парк на атракціони. Поки хороша погода, вони працюють. Катаємось вчотирьох на чортовому колесі, і я почуваюсь щасливою. Добре, що з Катею познайомилася. Вона хороша. І хлопці також нічого. 

– Тепер у кафе? – питає Діма, коли залишаємо парк. – Ми з Артемом готові пригостити наших дам морозивом. Як на це дивитесь?

– Ми не проти! Правда ж, Солю? – питає Катя.

– Ага, – кажу. Насправді трохи ніяково почути від хлопців, що ми “їхні” дами. Я одразу ж згадую слова Каті про те, що Артем до мене небайдужий. Сьогодні він спокійно поводився і жодних ознак того, що я йому подобаюсь не було. Або ж я просто їх не помічаю. 

У кафе багатолюдно. Нам заледве вдається знайти вільний столик. Поки чекаємо на замовлення, я йду у вбиральню, щоб помити руки. Катя залишається в коридорі, тому що їй хтось телефонує, а я заходжу всередину і бачу двох дівчат, які поправляють макіяж біля дзеркала. 

Я зовсім не хочу слухати, про що вони говорять, але знайоме прізвище змушує мене напружитись. 

– Здається, я закохалася, подруго! – говорить білявка. – Ти бачила, який Гончар гарячий? 

– Як на мене, то у нього не все добре з головою, – відповідає рудоволоса. – Хто при здоровому глузді піде на таке? 

– Так, він трохи божевільний! – додає білявка. – Але дико сексуальний!

Я розумію, що це може бути зовсім інший Гончар, але чомусь мені здається, що це Давид. І якщо це він, одразу ж виникає інше питання – чим він займається, якщо ці дівчата шоковані?

– Що з тобою? Втомилася на атракціонах? – питає Артем, коли повертаюся за стіл і ми починаємо їсти. Мабуть, він зробив такий висновок, тому що я не беру участі в обговоренні нашої прогулянки. 

А не роблю я цього, тому що про Давида думаю. Ну не ідіотка? 

– Та ні, – усміхаюсь. – Задумалась просто. 

– Солю, можна я тебе додому проведу? – питає Артем, а я завмираю розгублено. Катя усміхається і зацікавлено за нами спостерігає, а я не знаю, що відповісти.

Не хочу давати Артему марних сподівань. Він хороший хлопець, але подобається мені як друг. Я не з тих, хто буде крутити хлопцям голову, тому вирішую одразу все розставити по своїх місцях. Але зроблю це, коли будемо віч-на-віч.

– Добре, – кажу, і він радісно усміхається. 

– А я тобі казала, що Артем до тебе не байдужий! – заявляє Катя, коли залишаємо кафе. Хлопці затрималися всередині, щоб розплатитися, тому в нас є можливість поговорити. – Як думаєш, у вас щось вийде?

– Звісно, ні! – кажу. – Я погодилася тільки тому, що хочу одразу все йому пояснити. 

– Шкода, – засмучується Катя. – З вас вийшла б гарна пара.