Розділ 22

— Що ти тут робиш? — Юна дивилася на Матвія, який ліниво спирався на капот автомобіля.

— Тебе чекаю.

— Але як ти дізнався, що я вийду?

— Юно, ти ж розумна дівчинка, навіщо ставиш такі дурні запитання?

— Гаразд, неважливо, поїхали, якщо ти тут. — Дівчина сміливо підійшла до автомобіля і вмостилася на переднє сидіння.

—  Так, шеф. — Засміявся Матвій, виїжджаючи з двору.

Вони їхали мовчки. Ніхто з них не наважився вимовити й слова. Але обом було комфортно у цій тиші.
Знайомі вулиці пролітали перед дівчиною. Це її дім. Її фортеця.

— Те, що ти мені сказав...

— Я не мав на меті брехати тобі. Батько не легко йде на контакт. Однак йому важливо, аби ти йому довіряла. Він може маніпулювати тобою, адже ти його не знаєш. Але не мною, Юно. Точно не мною. — Матвій ніжно погладив руки дівчини. — Я не знаю, які там між ними були стосунки, та й, чесно кажучи, не хочу знати.

— Насправді, я теж сумніваюсь, чи хочу копирсатися в брудній білизні.

Дівчина набрала побільше повітря аби запитиати чоловіка про те, що тривожило її вже деякий час.

— Матвіє, я... — Та не встигла вона договорити, як Матвій нахилився в бік та поцілував дівчину, зупинившись біля одного з будинків.

— Не запитуй нічого, я не знайду відповідей на твої питання. Я тут тому, що хочу бути тут.

— Ти не допомагаєш мені визначитись. — Обурливо прошепотіла Юна в перервах між поцілунками.

— Ти ж не вагаєшся з приводу мене, дівчинко. Інакше не пішла б так легко зі мною. Інакше не вірила б мені.

Юні нічого було відповісти. Бо все сказане Матвієм було правдою. 

Дівчина відсунулась від чоловіка, впираючись поглядом у вікно. 

— Я не знаю, що на нас чекає завтра. Я не знаю, як в нас розвиватимуться стосунки...

Юна кинула на чоловіка здивований погляд.

— Чому ти на мене так дивишся? — Невторопавши, що так здивувало дівчину, поцікавився Матвій.

— Мені дивно, що ти використав саме це слово. 

— "Стосунки"? — Перепитав чоловік. — А як ще назвати те, що між нами відбувається. Хтось навіть побував у моєму ліжку, забула?

Матвій посміювався з дівчини, в якої від останньої фрази почервоніли щоки.

— І чому я не здивована, що ти про це згадав? Ти з кожною дівчиною, з якою переспиш, стосунки заводиш? — Закотила очі Юна.

— Ні, лише з гарненькими сестричками. — Знову потягнувся за поцілунком чоловік.

— Це огидно, Матвію. — Засміялася Юна.

— Але тобі це подобається.

Юні нічим було крити, і тут Матвій мав рацію.

— Я готова ризикнути. Я не знаю, чи пожалкую про своє рішення, однак я хочу спробувати з тобою. Хочу дати батькові шанс. — Боязко сказала Юна.

Дівчина відчувала себе зараз так, ніби її вели на ешафот. Будучи настільки зануреною у власні переживання, вона не помічала те, що її, затамувавши подих, уважно слухає Матвій.

Вона не бачила що, він ловить кожне її слово радіючи всередині. Вона погодилась...

— А Дарина?

— Думаю, вона мене зрозуміє. — Тяжко зітхнула дівчина.

— То я можу розраховувати на твоє викрадення прямо зараз? — Дівчина промовчала.

Матвій, не дочекавшись її відповіді, заводить автомобіль, і попутно комусь набираючи, ловить її за руку та невагомо цілує.

— Глібе, я повертаюсь, закінчуй свої справи. Мене деякий час не буде, справами ти займешся. — Юна дивилась на Матвія, нічого не розуміючи.

— Це ж той самий Гліб? Той самий, котрого ти залишив побитого на площі?  Я бачила його в підвалі дядька Антона. — Поцікавилась Юна після того, як чоловік поклав слухавку. 

— Так. 

— А як це так? Я ще тоді хотіла запитати.

— У нас були певні непорозуміння. — Коротко відповів Матвій.

— Нічого собі непорозуміння, я думала він прямо на площі помре. — Обурилась дівчина. Їй була неприємна ця сторона його характеру. 

Можливо їй і вдасться зменшити його жорстокість, однак викорінити її з чоловіка не вийде.

Їхній світ небезпечний. Іноді жорстокість рятує життя.

— Колись ти навчишся мене слухати...

— Але не зараз. — Перебила Матвія Юна, не давши йому договорити.

— Але не зараз. — Приречно повторив чоловік.

Автомобіль Матвія перетнув кордон Безпечної зони. Юна, оглядаючись назад, розуміє, що вороття немає, вона зробила свій вибір. 

Її вибір, котрий сидить зліва від неї. І батько, який не знав її все життя, однак вона впевнена, що вони порозуміються.

З цього моменту починається її нове життя.

Дівчина щиро сподівається, що мати її зрозуміє.