Розділ 21

"Я знаю, що ти читаєш мої повідомлення"

"Юно, я дав тобі два тижні"

"Невже так складно відповісти?"

Повідомлення від Матвія дівчина отримувала із завидною регулярністю, але треба віддати йому належне, він не порушував її кордонів і не намагався силоміць нав'язати свою думку і змусити діяти так, як йому зручно.

Повідомлення – єдине, що дозволяв собі чоловік.

"Юно, я сумую" - це вона отримала сьогодні. Коли Юна тільки-но відкрила його, здавалося серце дівчини зробило кульбіт. Такого вона не чекала. Точно не від Матвія.

Читати їх з кожним днем ставало все важче, тому дівчина вирішила, що далі так продовжуватися не може. Вона вирішила більше не ігнорувати Матвія.

Тримаючи в руках телефон, Юна збирала в собі сміливість, яка тільки могла в ній бути.

"Не думаю, що після того, як я дізналася, що я є наслідком насильства, зможу подивитись йому в очі". Таким був текст.

Відповідь прийшла миттєво, ніби вона тільки й чекала, коли дівчина відповість. Але це мало схоже на правду, швидше за все, він працював з телефоном, тому і зміг так швидко відповісти.

"Я дізнаюся" — Коротко та лаконічно. У цьому весь Матвій. Вона погано його знала, у неї не було часу, щоб пізнати його краще. Але чомусь цілком йому довіряла.

Юна шумно видихнула, усвідомивши, у чому тільки-но зізналася прийомному синові її батька. Але було вже запізно. Вона це зробила, залишалося лише чекати.

Найскладніше.
***
— Юно, доню, вечеря готова.

Дівчині зовсім не хотілося їсти. Вона досі не знала як поводитися з матір'ю. Вона відчувала жалість до неї через те, що трапилося, але в той же час розуміла наскільки ця жалість принизлива для неї.

— Як там Гліб, ви ще спілкуєтесь? — Спитала вона Огнєву за столом.

Дарина Петрівна, варто було визнати, навіть бровою не повела, хоч і здивувалася такому раптовому інтересу дочки до її колишнього колеги.

З того часу, як він зізнався в тому, що справді є правою рукою Матвія, і відкрито йому допоміг, вона і знати про нього нічого не хотіла.

— Ні, ми не спілкуємось. Він вибрав свій бік, і дуже шкода, що це виявилася сторона Матвія. — Вона відволіклася від їжі, подивившись на Юну, але невдовзі продовжила.

— Матвій — не Ігор Леонідович. — Тихо промовила Юна.

— Ти його захищатимеш? Після того як він силоміць відвіз тебе до Денжера?

— Але він не зробив мені нічого поганого. Навпаки. — Дівчина здригнулася від того, як сильно стукнула столовими приборами її мати.

— Я думала, ми закрили тему Ворлових. Ми знову вдома, все повернулося на свої кола, і ти знову заговорила про цього виродка.

— Мамо… — Не встигла вона договорити, як її увагу привернув телефонний дзвінок.

Юна побачила на дисплеї телефону ім'я людини, яку вони з матір'ю активно обговорювали за столом.

Вона підвела погляд на Дарину Петрівну і та одразу зрозуміла по розгубленому обличчю доньки, хто їй дзвонить.

— Не піднімеш? — Їдко спитала вона.

— Передзвоню, як тільки ми договоримо. Я багато думала про те, що трапилося в Денжері. Я розумію тебе, твої почуття. Але я знаю, що й ти наробила багато помилок, інакше Антон не з'явився б у нашому житті… — Дівчина помітила, що мати хотіла знову вибачитися, але зупинила її.

І знову завібрував телефон, повідомляючи про вхідне повідомлення. Юна не змогла його проігнорувати.

"Ти не була результатом насильства. Він не став би мені брехати!"

Усього два речення, перевернули світ Юни догори дриґом. Знову.

Вона розгублено подивилася на матір, не бажаючи вірити цим словам. Вона не могла в такий спосіб обдурити дівчину. Це низько.

— Як ти це поясниш, мамо? — Повернувши екран телефону до обличчя матері, дівчина спостерігала за її реакцією.

— І ти повіриш словам цього виродка? — Почервоніла від гніву жінка. — Я думала, Юно, що ми з тобою на одному боці, але зараз я бачу, що ти така сама, як і вони. Що ти повіриш Ворлову швидше, ніж мені. Раз вибрала сторону — тримати не стану, двері відчинені.

Юна, подумавши, що з матір'ю зараз не поговорити, вирішила все ж таки вийти прогулятися.

Щойно вона вийшла з дому, її обличчя засліпило світло фар. Дівчина затулилася рукою, коли раптом почула знайомий голос.

— І знову гуляєш уночі!  Тобі казали, що це небезпечно?