Розділ 19

— Дарино, те що ти зробила - розуму незбагненно.

— Що зробила? Спробувала вберегти свою дочку від тебе? — Зухвало відповіла жінка.

— Від мене її не треба оберігати! Якою ціною це ти зробила— Він розкинув руки, обводячи цей склад.

— Я робила так, як вважала за потрібне. — Стояла на своєму.

Чоловік стомлено видихнув. Тільки він один знав, чого йому вартував цей день. Він притулився до цегляної стіни, глянув на ту, яку вважав за свою дружину.

— Я б їй не нашкодив.

— Можливо ти – ні, але твої конкуренти чи вороги зробили б це з радістю.

Дарина Петрівна підійшла до змарнілого чоловіка.

— Дозволь нам виїхати звідси. Так буде краще. Юні буде краще.

— Це не тобі вирішувати, і не мені, Дарино. Юна доросла дівчинка і в змозі сама приймати рішення. Не принижуйте її подібними заявами.

Він попрямував до виходу з приміщення, попутно наказавши своїм людям відвезти Дарину до будинку, до Юни.

Ворлову не хотілося визнавати, що помилився. Напевно, вперше з того моменту, як він знову зустрів Дарину. Він зрозумів, що помилився ще на початку. У той момент, коли домовився про весілля з її батьком.

Він хотів би її ненавидіти, але не міг. Ворлов розумів, що сам у всьому винен, сам зіпсував життя молодої дівчини, тим самим змусивши його ненавидіти.

Усе це наслідки його відношення.

— Ігорю Леонідовичу, ви поїдете до резиденції? — Спитав його водій, коли чоловік сів у свій автомобіль.

— Ні. Владу Безпечній треба комусь зустріти, їдь до кордону.

— Як накажете. — Водій і оком не моргнув, коли Ворлов підняв перегородку. Він єдиний бачив, як сильно вплинув сьогоднішній день на чоловіка. Завжди сильний і непохитний, зараз поступався у своїх рішеннях двом жінкам.

Даючи їм владу над собою.

Старіє.

***
— Ну і чого ти носа повісила?

— А як би ти реагував?

Матвій перебуваючи до цього часу у підвішеному стані, під впливом нещодавно пережитого адреналіну? не бажав сміятись над дівчиною, або пускати якісь жарти. Він сам утомився, але розумів, що Юна теж втомилася, до того ж все ще була налякана.

— На твоєму місці так само. — Просто відповів, легко погладжуючи її руку.

Дівчина руки не прибрала, але продовжила мовчати.

Під'їхавши до будинку батька, вона не поспішала виходити з машини, Матвій її підтримав. Чоловік сидів на сидінні водія, не порушуючи тишу. Він давав їй час прийти до тями, адже те, що чекає її далі, не принесе дівчині радості.

Ворлов був упевнений, що після останньої витівки Дарини, батько не дозволить Юні повернутися в Безпечну зону.

— Як гадаєш, що буде далі?

— Думаю, батько буде категоричним.— Юна хмикнула на слова Матвія.

Дівчина, нічого не кажучи, відчинила двері машини, глибоко вдихнула трохи прохолодне вечірнє повітря.

— Ти доросла дівчина, маєш розуміти, що такі речі не вирішуються одразу, вибач. Твоя мати зайшла надто далеко.

— Я й сама це розумію. Їй допомагав татовий друг. Друг... — Протягла дівчина. — Цей друг ніби намагався мене зґвалтувати.

Матвієві стало не по собі. Він вважав, що коли в цьому замішана Дарина, то Юні нічого не повинно було загрожувати. Зрештою, вона її мати. Як тільки дівчина опинилася в його полі зору, як тільки він знайшов її, то чоловіка відпускала тривога, що зжирала весь цей час. Але після зізнання Юни чоловік не знав як відреагувати.

— Уб'ю падлюку. - Прогарчав він.

— Мені здалося, що він втратив розум. — Юна поклала руку на плече Ворлова, заспокоюючи, ніби давала зрозуміти, що все закінчилося.

— Він і життя скоро втратить. — Погрожував Матвій, притягуючи дівчину до своїх обіймів.

Бачить Бог, як він стримувався, щоб це зробити. Здавалося, зараз усі бар'єри зруйновані. Ворлов не торкався до неї з тієї самої ночі. Йому до хрускоту хотілося стиснути ніжну постать Юни, щоб переконатися, що все це реально, і вона стоїть перед ним ціла і неушкоджена.

І справді, заборонений плід солодкий.

Матвій і зараз не знав, що відчуває до Юни, але одне він знав напевне – він не дозволить, щоб їй завдали біль.

Він нахилився нижче, до губ дівчини, ніжно захоплюючи їх у солодкий полон.

— Юно. — вигукнула Дарина Петрівна, щойно вийшла з автомобіля. Жінці не сподобалося те, що вона побачила. Цей самовпевнений бандюган, який був нічим не кращим за її колишнього чоловіка, його вихованець, безсоромно обіймав її дочку.

Дівчина здригнулася, але з обіймів не вибралася, вона стояла уткнувшись Матвієві в груди, ніби намагалася сховатися.

— Дівчинко моя, пробач мені. Я не хотіла, щоб все так вийшло.

— Я хочу зайти до будинку. — Сказала Юна, підводячи очі до обличчя Матвія. — Тут не місце з'ясовувати стосунки.