Розділ 16

Приходила до тями дівчина важко. Вона намагалася розплющити очі, тільки ті не слухалися її, продовжуючи закриватися. Ще в дівчини нещадно боліла голова, наче її не одноразово вдарили, а кілька.

— Опритомніла? Ти довго була непритомна, думав, що тебе сильно вдарили, і доведеться викликати лікаря. — Юна озирнулася, шукаючи знайомого.

— Чому я тут?

Дівчина побачила перед собою розпливчасту картину. Антон Дмитрович сидів у кріслі біля дверей. Сама ж дівчина лежала на невеличному старому дивані. Загалом кімната мало нагадувала готельний номер, скоріше це був підвал. Добре прибраний, але підвал.

— Не хвилюйся, твої батьки в курсі того, що ти у мене. — Він намагався говорити привітно, але огиду в його голосі нічим не приховати.

— Ти ж був нам другом.  — Спробувала дорікнути його дівчина. Незважаючи на те, що зараз вона не була у вигідному становищі, вона все одно його не боялася. Або це вплив того, що вона спілкувалася з двома найнебезпечнішими людьми Денжера.

— Був. —  Кивнув він. — Я і є вашим з матір'ю другом, але не твоєму батькові.

— Це ж її ідея, правда? Моє викрадення, я маю на увазі. — Юна тяжко проковтнула, у горлі пересохло, від чого їй було важко говорити.

— Її, ти маєш рацію. — Дівчина здригнулася. Десь у душі вона сподівалася на негативну відповідь.

Одна справа здогадуватись, інша – отримати підтвердження.

Юна з кожним його словом розчаровувалась у своїй матері. Якщо раніше вона могла пояснити її вчинки жагою помсти, то зараз вона більше не виправдовуватиме її.

— Ти ж знаєш історію її життя, дитинко. Не варто хмурити брови. Не була в її шкурі - нема чого її засуджувати. Її колишній чоловік — покидьок, бачу і тобі по вухах з'їздив, що ти так реагуєш. Що, пообіцяв тобі тато красиве життя, а ти й рада обдуритись? – Неприязнь чоловіка можна було відчути фізично.

Юна мовчки слухала його гнівні тиради, відзначаючи собі, що дядько Антон не зовсім при здоровому глузді. Гарячковий блиск очей і підвищене потовиділення були тому свідками.

Він підвівся зі свого крісла і рушив у бік дівчини. Юна спробувала трохи відсунутися, але на маленькому дивані її особливо не було куди рухатися.

— І який ваш план? — Дівчина не очікувала почути правдиву відповідь, але все ж таки вирішила спробувати.
 

— Хочу змусити твого батька страждати. — Нічого нового, подумала про себе Юна. Не він перший, не він останній. Враховуючи специфіку роботи та життя Ворлових, вона буде у постійній небезпеці.
 

— Сумніваюся, що з моєю допомогою вам це вдасться. У нього вже є спадкоємець, якого він цінує. — Дівчина розуміла, як жалюгідно  звучать її виправдання, але зараз їй тільки це залишалося. Говорити з ним. Зрозуміти якнайбільше. Можливо вона зможе звідси вибратися.

— Матвій така ж гнида, як і він сам. Яка з нього користь. А ось із дочкою інша історія. Дочку треба берегти, у світі багато всяких виродків, що можуть посягнути на її честь. Сьогодні вона є, а завтра її вже нема, правда? — Чоловік хтиво усміхнувся і підморгнув. Від чого Юні стало не по собі.

Це вперше вона бачить його таким. Дядько Антон завжди був ввічливим. Він ніколи не дозволяв собі поганого висловлювання на її адресу, або коли вона була поруч.

— Ти така ж, як і вона – продажна. — Дівчина не встигла запитати про кого саме він каже. Чоловік схопив її за талію, притягуючи до себе. Він шумно вдихнув запах її волосся, доки іншою рукою водив по голові, трохи відтягуючи її назад.

Юна спробувала смикнутися назад, тільки хватка на талії була міцною, і вона виявилася знерухомленою.

— Що ви творите? — Крикнула Юна.

Гучне дихання біля вуха ставало важким, його руки наважилися опуститися на стегна дівчини, погладжуючи їх.

Юна руками вперлася в його груди. Він був немов скеля – непорушним.

По-справжньому дівчина запанікувала коли Антон Дмитрович почав цілувати її шию, а руками дістався її нижньої білизни. Вона била його куди тільки потрапляла, але йому було все байдуже. Здавалося, її удари дуже мізерні проти нього.

У її голові пульсувала лише одна думка, що прямо зараз вона стане жертвою згвалтування. Ніхто не знає де вони. Ніхто не прийде їй на допомогу. Мати була ініціатором цього викрадення, вона довіряє цьому виродку, а отже не заявиться сюди. Ні батько, ні Матвій і гадки не мають де вона. Скільки мине часу, поки вони знайдуть її?

Година, дві, а може навіть доба.

Ця мерзота встигне завершити розпочате.

***
У будинку Ворлових також не було спокійно. Охорона вже доповіла про інцидент на парковці. І про те, що дочку глави викрали. Матвій відразу ж прибув до батька, щоб узгодити їхні дії.
— Я залишив з нею найкращих своїх людей, як так сталося, що вони всі мертві, а Юна зникла? — Матвій не кричав, він спокійно запитував главу безпеки про прокол, що відбувся, але від його спокійного тону піджилки починали трястись.

Видно було неозброєним оком, що чоловік хвилюється. У них багато ворогів і незрозуміло, у кого саме опинилась його дівчинка.

— Вибачте, Матвіє Ігоровичу, це наша вина.