Розділ 15

— Вона відмовилася зі мною їхати. Ти можеш собі це уявити? — Журилася жінка, міряючи кроками свій кабінет.

— Стривай, може, то на краще. Ну поживе вона з ними, нічого їй не зроблять, я в цьому впевнений. А там вона й сама побачить, що таке життя не для неї. — Гліб намагався згладити кути.

 Він знав якою була Дарина, але в той же час, він знав яким був Матвій. Він ніколи не був жорстоким до людей, яких вважав своїми. І судячи з розповідей Дарини та його власних спостережень: Матвій давно вважає Юну своєю, навіть якщо і собі в цьому зізнатися поки що не бажає.

— Яке на краще? Ігор зараз промиває їй мізки, я його знаю, навішує моїй дівчинці локшини на вуха, а та й рада обманюватися.

— Ти не дуже високої думки про свою дочку, Дарино. — Із засудженням вимовляє Гліб.

Він допиває свою п'яту склянку кави за цей ранок. 

— Я її довше знаю. Вона легко піддається чужому впливу. І товариство Ігоря та його прийомного синка останнє, що я б хотіла бачити поряд з Юною.

— Послухай, Матвій не такий поганий як здається, я працював з ним.

— А я жила з його батьком і знаю цей світ краще за тебе. — Перебила його жінка, не давши закінчити фразу.

— Що тоді ти робитимеш, раз не даси дівчиськові свободу? — Він підняв скептичний погляд на свою колегу.

— Одного разу я його обдурила, що мені заважає зробити це ще раз?

— Що ти задумала, Дарино? — Гліб побачив, що з викраденням дочки у жінці щось змінилося. Він розумів, що її психічне здоров'я зараз на межі.

Чоловік все ж таки залишався вірним Матвієві, навіть незважаючи на те, що працював на уряд Безпечної зони. Він розумів, що якщо й надалі так піде, то хтось обов'язково постраждає. Тому його головним завданням зараз залишається спостерігати за жінкою та не допустити незворотних наслідків.

Тому він і погодився на співпрацю із нею. Не для того, щоб помститися, а щоб уберегти своїх друзів.

— У Ворлова є один старий друг. Він давно чекає на зустріч з ним. Не скажу, що вона буде приємною, але це допоможе мені. — Вона підвелася зі свого місця і вийшла з кабінету, залишивши розгубленого Гліба на самоті. Він так і не отримав зрозумілої відповіді. Залишається тільки зв'язатися з Матвієм, можливо разом вони зможуть зрозуміти про кого говорила Огнєва.

***
Матвій стояв біля вікна з телефоном біля вуха. Він уважно слухав співрозмовника, по його нахмурених бровах було зрозуміло, що почуте йому не подобалось. Він мовчав, тільки зрідка потирав перенісся.

— Гаразд, зрозумів, дякую за інформацію. — Він підвів очі і побачив Юну. Вона не була зацікавлена у його розмовах.

Дівчина сиділа на м'якому дивані та читала роман, який попросила знайти напередодні.

— Ти довго гостюватимеш у мене в квартирі? Твій батько живе за кілька кілометрів. Не хочеш поїхати до нього? — Уїдливо запитав Матвій.

— Ні. — Юна була впевнена у своїй відповіді. Вона навіть не відірвалася від книги. — Якщо тебе розлютила телефонна розмова, то це не привід зривати на мені злість.

— Ти коли такою сміливою стала, дівчинко? — Спитав Матвій, він ліниво розтягував слова, повільно підходячи до дівчини.

— Відколи дізналася, що ми з тобою родичі. — Не поступалася йому дівчина.

— Ти ще кілька днів тому була в моєму ліжку голою. Хіба родичі так чинять? — Він плюхнувся поруч із нею, відбираючи книгу, змушуючи дівчину сердито подивитися на того, хто перервав її читання.

— Можеш розповісти про це батькові, подивимося, що він зробить. Погладить тебе по голівці? — Юна спробувала повернути свою річ, тільки Матвій не збираючись здаватися, дражнив її.

— По головці мене можеш погладити ти. І не лише погладити. — Він відверто глузував з її збентеження.

— Дурень. Ти завжди спошлюєш те, про що говориш?

— Ні, тільки з тобою, люба. — Чоловік нахилився і прошепотів їй на вухо, трохи кусаючи за мочку. — То як, повторимо?

Юна, не витримавши, схопилася на ноги, віддаляючись від чоловіка. Вона лаялася на нього, а він бавився її реакцією. Йому подобалося, що вона відкрита з ним, що не боїться його. Її збентеження надавало якогось шарму їхньому спілкуванню. Йому подобалося її дражнити. Він насолоджувався тим, як вона відповідає, нехай і з нотками роздратування. Але так веселіше.

Перепалками з дівчиною, він утихомирював усі ті емоції, що вирували в ньому самому. Розмова з Глібом і справді була нелегкою. Матвій здогадувався, що Дарина не відчуває до них ніжності, а після того, як Юна не обрала її того вечора, так і поготів.

Інформація про якогось "старого друга" його прийомного батька зацікавила чоловіка. Він знав майже всіх його друзів, і жодного з них зараз не було в живих. Значить це хтось, кого сам батько вважав мертвим.

— Яне, ти мені сьогодні потрібний. Пристав до Юні когось зі своїх хлопців, кому довіряєш. Сьогодні ти зі мною. — Чоловік кивнув у відповідь.

Йому треба було перевірити все самому, і якщо слова Гліба правдиві, у них є ворог, про якого вони нічого не знають, а значить і битися з ним небезпечніше.