Розділ 10

Матвій привіз дівчину до озера, що знаходиться на межі Безпечної зони. Їй це було потрібне. Всю дорогу пара мовчала: Юна була занурена у свої думки про те, як все змінилося за останній місяць, а Матвій мовчки спостерігав за дівчиною, він розумів яким потрясінням для неї були подібні новини.

Біля озера були споруджені маленькі лавочки, для тих, кому хочеться насолодитися тишею серед природи. І хоча це місце не входить у територію Безпечної, все ж таки за ним спостерігають прикордонники, щоб уникнути порушень.

Чоловік надав Юні вибір: трохи пройтися вздовж озера чи залишитись у машині. Дівчина обрала перший варіант, вона планувала упорядкувати думки під час прогулянки.

— Ти не був здивований подібною інформацією. Ти знав те, що Ігор Леонідович мій батько? — Через деякий час Юна порушила тишу, що панувала.

— Звідки, на твою думку, я повинен був це дізнатися?

— Ти ж знав, що моя мати є його зниклою дружиною. Отже, ти міг би знайти і цю інформацію.

— Ні, Юно, цього я не знав. — Втомлено видихнув Матвій, потираючи обличчя руками.

— Зізнатись чесно, я не шокована цією інформацією. — «Ще б» подумав чоловік, мабуть уже зрозуміла, що бути дочкою Ворлова — це дуже навіть вигідний варіант.

— Мені трохи ніяково тому, що мама так довго приховувала це, хоч і звинувачувати її є за що, та я можу її зрозуміти. Сама втекла б, якби не було іншого виходу. Напевно, я втомилася від постійного стресу протягом цього місяця, що всередині мене, наче порожнеча. Я нічого не відчуваю, розумієш? Я не засмучена, але й не рада тому, що відбувається. — Дівчина повернулася до Матвія, щоб краще розглянути його реакцію на свої слова. Але чоловік і не глянув у її бік, продовжуючи дивитися вперед.

— Розумію. Я тебе розумію. До цього моменту я вважав себе єдиним сином, а у мене виявляється сестричка є.

— Дурень. — Юна не сильно штовхнула чоловіка в плече, засміявшись.

— Якщо серйозно, то це не найгірший варіант. Ти повинна розуміти, що з цього моменту у тебе за спиною буде сильний захист, незважаючи на те, що ти вибереш, і чи спілкуватимешся з ним.

— Ти сам віриш у те, що говориш? Він мене не знає. Його дружина втекла, то чому він упевнений, що я його біологічна дочка? Ти хочеш сказати, що твій батько настільки дурний і недалекоглядний, що повірив лише словам моєї матері? Та й ти, власне, теж?

— Я сумніваюся і зараз, тільки твоя мати не здається настільки безглуздою жінкою, щоб ризикнути твоїм життям, брешучи батькові.

Тиша послужила негласним підтвердженням сказаного.

Юна підняла з землі кілька камінчиків і замахнулася, тільки кинула вона його не у воду, а собі під ноги.

— Я втомилася. Останнім часом, кожен, хто мене оточує, тільки те й робить, що керує мною. Кожен знає, що для мене краще. Я втомилася за ці декілька днів і від тебе, і від батька твого, і від вашого оточення. Я втомилася від вашої присутності у моєму житті. Що я маю зробити, щоб усе повернулося в колишнє русло? — Її вдавані веселощі миттю зникли.

— Як раніше не буде, Юно, і ти це знаєш. Ти поводишся як маленька істерична дівчинка. Тільки ти вже виросла і настав час почати приймати життя таким, яким воно є. — Матвій став навпроти, загороджуючи Юні вид на озеро.

— І якщо ти хочеш правду, то втікати звідти було невірним рішенням. Щось мені підказує, що лишись ти там, почула б ще багато цікавої інформації.

— Гаразд, не треба мене вчити, мені вчителів вистачає без тебе. Хоча в чомусь ти маєш рацію, мені треба поговорити з мамою. Відвези мене до неї.

— Навчилася наказувати, пані? Швидко ж ти увійшла до ролі дочки кримінального авторитета.

— Не знущайся, і так нудить.

— Як скажеш, я й сам збирався звідси йти. — Юна здивовано подивилася на Матвія.

— Робота, дівчинко, робота.

— Навіть не питатиму, яка робота в цей час. — Дівчина відвернулася, щоб пристебнутись.

— Краще тобі не знати. — Тихо прошепотів Матвій.

***
— Юно. — Дарина Петрівна вибігла з особняка, щойно побачила автомобіль, що під'їжджав, сердито свердлилала Матвія поглядом. Здавалося, якби поглядом можна було вбивати, вона б спопелила його на місці.

— Давай поговоримо наодинці, ти мені заборгувала пояснення. — Юна пройшла повз матір, чим, очевидно, зачепила її.

Щойно жінки зайшли до будинку, Матвій поїхав у відомому лише йому напрямку.

— Маленька, пробач мені. — Жалісно почала жінка, тільки Юна знала всі її хитрощі, тому попросила не розігрувати сцени, а говорити, по суті.

— Я навіть не знаю, з чого почати.

— Я вже тим більше не знатю. — Огризнулася молодша. — Він справді мій батько?

— Правда. — Немов постріл. Скільки було таких слів, що били болючіше за будь-які кулі.

— Чому ти мовчала? — Дівчина присіла за обідній стіл, сама не помічаючи того, як привела матір кудись на кухню. Тільки тому, що тут не було чужих людей.

— Я не хотіла, щоб ти була втягнута у цей брудний світ! — Огнева взяла руки Юни у свої стискаючи їх, благала зрозуміти її.