Розділ 9

Прокинулася Юна не в своєму ліжку, як очікувала. Сором — єдине почуття, що вона відчувала у ці хвилини. Всі слова, сказані Матвієм, були нічим іншим, як способом її зачепити. Ще б  пак, відмовити такому чоловікові з роздутою зарозумілістю, це потрібно було мати сміливість.

Дівчина не поспішала підніматися з ліжка, у неї не було ані найменшого бажання зустрічатися з тим зарозумілим мужланом. Але її думка змінилася, як тільки вона почула телефонну розмову Матвія, який обіцяв своєму співрозмовнику, що зустрінеться з ним за півгодини. А значить, якщо вона найближчими хвилинами не вийде з виділеної їй кімнати, то чоловік залишить її тут під замком, що не входило до планів дівчини. Вона має зустрітися з матір'ю та поїхати додому, подалі від цього місця та його людей.
Матвія дівчина знайшла на кухні, він пив свою каву і дивився у смартфон. Він здавався, цілком нормальним, звичайним чоловіком, шкода, що це лише образ.

— Доброго ранку, Юно. Як спалося на новому місці? — Він навіть не здивувався.

Дівчина проігнорувала його запитання, вдаючи, що не чула глузування в голосі.

— Коли я зможу зустрітись із мамою?

— Усе залежить від того, які в батька будуть плани. Тому, ти почекаєш поки що у мене.

— Ти пропонуєш мені чекати весь час, поки ви з батьком не завершите всі справи? Ти зараз серйозно? Звідки мені знати, що з моєю матір'ю нічого не станеться, або ж не сталось?

— Знаєш, Юно, іноді мені здається, що ти просто виросла, але забула подорослішати. Якби в наших планах було б убити вас, ви б і кілометра не проїхали територією Денжера.

— Але вчора… — Юна не встигла сказати й слова з приводу того, що сталося вчора, як Матвій перебив її.

— Учора було ніщо інше, як бажання двох дорослих людей провести добрий вечір. І не треба розповідати, що я хотів тобою скористатися. Було б це так, ти всю ніч стогнала б піді мною, а не спокійно спала в сусідній кімнаті. Роби висновки, дівчинко, а не трагедію, — Матвій вийшов з-за столу і, залишаючи дівчину позаду, подався на вихід.

— Стривай, — Зупинила його Юна, спіймавши чоловіка за рукав, не ризикнувши доторкнутися до нього. — Я не хочу тут залишатися одна. Якщо, як ти кажеш, що найближчим часом я не зможу зустрітися з мамою, то можна я хоча б не сидітиму тут одна, наче заручниця. Я ж не заручниця?

— Так, Юно, ти тут із власної волі, — Відповів Матвій сарказмом, але одразу ж заперечив. — Ні, ти точно не заручниця. Але цього разу ти залишишся тут, людині з якою я повинен зустрітися не можна довіряти, а я не хочу втрачати свого боржника. Я завжди отримую своє.

Чоловік обережно прибрав руку Юни зі свого рукава і пішов, залишаючи дівчину віч-на-віч з тишею порожньої квартири.

Сидячи в машині, Матвій неодноразово повертався до подій минулої ночі. Юна його приємно здивувала, вона була такою чуйною, такою привабливою, що він й сам не знає, яким чином йому вдалося зупинитися. Йому сподобалося, навіть з огляду на те, що до головного вони таки і не дісталися. Нерозумно заперечувати, що Юна приваблювала його. Вона була темпераментною, чого вартував один її ляпас. Матвію ніколи не подобалися істеричні жінки, але вчорашня поведінка Юни надала лише гостроти ситуації.

Наразі думки Матвія текли не в тому напрямку, що треба було чоловікові перед неприємною зустріччю, але він спробував зібратися. Як би не хотілося повернутися назад і закінчити все-таки розпочате.

Прибувши у призначене місце, він побачив батькову машину. Це було дивно, останнім часом він рідко був присутній на подібних зустрічах, довіряючи цю справу Матвієві.

— Доброго ранку, — він потис руку Ігоря Леонідовича, вдивляючись у його обличчя. Що він хотів там побачити і сам не знав, але він був тут не через зустріч.

— Доброго, синку, ти один? — Він глянув у той бік, де була припаркована машина Матвія.

Він шукає Юну? Здогад вразив Матвія. Він думав, що Юна буде тут, тому і приїхав.

— Так, залишив її у своїй квартирі. Їй нічого тут робити. Фірсов не той, кому варто про неї знати.

— І справді, синку. Я радий, що ти ухвалив таке рішення. Вона залишилася сама вдома чи ти когось із нею залишив?

— Я не дурень залишати її тут одну. Гриша її стереже. Як пройшла вчора розмова?

— Добре, я сказав би. Але кількість сивого волосся у мене побільшала. Сьогодні після зустрічі я поїду з тобою, мені треба поговорити із Юною, — Матвій якщо й здивувався, почувши заяву батька, то виду не подав, продовжуючи слухати, не перебиваючи. — Пізніше відвезу її до Дарини. А далі — як вони вирішать.

— Чого б таке рішення? То просто знову її відпустиш?

— Пройшло дуже багато часу, щоби намагатися щось повернути.

— У мене трохи інший погляд на цю ситуацію, тому говорю тобі зараз: Юна не покине територію Денжера, поки я на це не згоден, — жорсткий погляд, спрямований на батька, не злякав чоловіка. Він знав, що Матвій упиратиметься, але не думав, що він буде таким категоричним.

— Як би там не було, може статися так, що Юна сама не захоче повертатися до Безпечної зони.

— Ти щось знаєш? — Поцікавився Матвій, але відповіді так і не почув, бо в цей момент перед ними зупинився автомобіль Фірсова, який змусив їх замовкнути. Але Матвій усім своїм виглядом дав зрозуміти, що розмова на цьому не закінчена.