Розділ 8

— Не смішний жарт, Дарино.

— Стала би я тобі це говорити, якби це був жарт. Я не для того звідси йшла, щоб за допомогою брехні прив'язати дочку до цього місця.

— Мені треба випити,— Ігор Леонідович на нетвердих ногах уже вдруге за цей вечір опинився перед баром.

— Ігоре, я прошу тебе, поговори з Матвієм.

— Я не можу тобі вірити, Дарино, я одного разу вже повірив. Мені потрібні докази, що ця дівчинка — моя донька. І може тоді, я й допоможу – не раніше.

— Сволота ти, — жінка підскочила зі свого крісла і обурено дивилася на Ворлова.

Чоловік ніяк не відреагував на її рухи, він був повністю занурений у свої думки. Адже, якщо ця дівчина справді є його дочкою, то все, що він робив, було недаремно. Його справу можна буде передати  законному спадкоємцю. Звичайно, Матвія теж не можна списати з рахунків, він виростив цього хлопчика, як рідного. 

— Не можу з цим не погодитись. На що ти розраховувала, розповідаючи це мені? Ти ж розумієш, що після багаторічної брехні ставлення Юни до тебе може змінитися? Чи не думаєш ти, що вона просто так тебе простить? — Він сьорбнув зі склянки, залишаючи її порожньою на столі.

— Головне, щоб ти не втручався, а як на це відреагує моя дочка — моя турбота, — жінка попрямувала до виходу з кабінету, і біля самих дверей розвернулася. — Скажи своїм людям, нехай відвезуть мене до найближчого готелю.

— Іди, Даро. Відвезуть, — махнув рукою, показуючи, що її прохання для нього справжня дрібниця. — Коли розкажеш Юні, даси мені доказ правдивості своїх слів.

— Пішов ти, — жінка голосно грюкнула дверима, залишаючи Ворлова зі своїми думками наодинці. На сьогодні йому вистачило потрясінь: колишня мертва дружина виявилася живою, то ще й дочка з'явилася, рідна, його. Чоловік у глибині душі не сумнівався в словах Дарини, він був би радий, щоб Юна була справді його дочкою.

***
— Думаєш, їм вдасться нормально поговорити з огляду на те, що вона від нього втекла? — Юна вже півгодини гризла свої нігті, задумливо дивлячись на нічне місто.

— Все можливо, — Матвій, був спокійний. Його не так хвилювала розмова батька з його жінкою, як дівчина, що сидить перед ним. Вона була така схвильована, така беззахисна. Вона не грала, мабуть щиро переживала, і від цього подобалася йому все більше.

Хлопець спостерігав за нею вже з хвилин двадцять. Чим довше вони були поруч, тим більше він її хотів.

Її простота – манила. Її невинність – спокушала його. Він задумався, як це спробувати який на смак її поцілунок.

— Чому ви так дивно дивитеся на мене? — Юна нервувала, це відчувалося в її голосі.

— Ти мене приваблюєш. Як жінка, — він не приховував своїх бажань. Матвій не бачив сенсу в тому, щоб майоріти, як хлопчик, і відмовляти собі у задоволенні. Вони обоє дорослі люди, то чому б не провести приємно цю ніч. Зняти напругу важкого дня.

— Що це означає? Ви казали, що мене не чіпатимете, — Юна схопилася з місця, де сиділа, відходячи подалі від нього, незважаючи на те, що чоловік не ворухнувся, він навіть не спробував якось наблизитися до дівчини. Матвій спостерігав за нею, не рухаючись.

— Я казав, що ти віддаси мені борг не в ліжку. Але я не говорю зараз про борг. Ти подобаєшся мені. — Він повільно підходив до дівчини, яка втиснулася в стіну, не маючи більшого шляху до відступу.

— Те, що ви маєте тут владу, не означає, що ви маєте владу наді мною.

— Те, що ти не бачиш очевидного, не означає, що цього немає. Хочеш доведу тобі, що ти хочеш мене?

Матвій торкнувся її короткої пасма, заправляючи за вухо, тим самим відкриваючи її обличчя. Дихання дівчини почастішало, вона намагалася його затримувати, але згодом шумно випустила повітря з легенів.

Матвій продовжував торкатися її, він провів носом по її шиї, вдихаючи чарівний запах. Руками стиснув талію, несильно, але вона відчула, наскільки міцними були його руки.

Він цілував її шию спочатку ніжно, то піднімаючись до підборіддя, то опускаючись нижче.
Руками дівчина вхопилася за плечі, не намагаючись більше його втримати. Його дотики не завдавали болю. Він торкався ніжно.

Матвій відсторонився, підняв голову Юни догори, він хотів подивитися в її очі, побачити в них відсутність опору. Дівчина соромилася, тільки й усього. Це дало Матвієві зелене світло.

Він нахилився нижче, ніжно, навіть несміливо поцілував спочатку її нижню губу. Потім захопив у полон верхню. Її губи були солодкі, наче карамель. Юна на секунду заціпеніла, але відчуваючи ніжний натиск чоловіка, несміливо відповіла йому. Це був її перший поцілунок, Матвій одразу це зрозумів. Він був незграбним і недосвідченим, від того й таким бажаним для чоловіка.

Відчувши відповідь від дівчини, він міцніше притиснув її до себе зминаючи в руках футболку на талії. Його руки, здавалося, досліджувати її тіло. Коли дівчина осміліла в ласках у відповідь, чоловік спритно підняв її на руки, прямуючи з нею до спальні.

У кімнаті було темно, і це зручно для них. Матвієві чомусь здавалося, що світло тільки напружувало б дівчину. А вона була така чуйна, щира у своїх відчуттях, що йому не хотілося від неї відриватися.

Першою полетіла в нетрі кімнати футболка дівчини, прохолода торкнулася її тіла, і вона мимоволі скривилася. Слідом за футболкою чоловік позбувся її штанів, що так йому заважали, не забуваючи її цілувати. Але все відразу зупинилося, коли його рука опустилася нижче, туди де до дівчини ще ніхто не торкався.