Розділ 5

— Глібе, ти був у нього, ти працював на нього, мені варто побоюватися, що моєї доньки вже немає в живих? — Жінка стурбовано металася кабінетом.

— Дарино Петрівно, я знаю, що ви переживаєте, але запевняю вас, якби Матвій щось з нею зробив, ви б уже про це дізналися, повірте мені.

— Але я не можу сидіти, склавши руки, і чекати на те, що він зволить повідомити мене. Глібе, ти можеш зв'язатися з його людьми. Зроби мені ласку, ти ж знаєш, я в боргу не залишусь, — жінка зупинилася навпроти свого колеги, і благаючим поглядом подивилася на нього.

Гліб підвівся зі свого крісла і обійняв її руками за плечі.

— Дарино Петрівно, ви ж розумієте, після того, як Матвій зрозумів, що шпигуном був я – ніхто з його людей не піде зі мною на контакт.

— Ти тільки спробуй, я про більше і не прошу. Будь ласка.

— Добре, але я попередив. Якщо нічого не вийде – придумаємо щось інше.

Чоловік, порившись у своєму телефоні, мабуть знайшов потрібний йому контакт і натиснув кнопку виклику. Найстрашніше, що може бути в житті – очікування. Слухаючи гудки через динамік телефону, ніхто не рухався, здавалося, що вони перестали дихати, і тільки тоді, коли гудки змінилися на грубий бас, Дарина Петрівна полегшено видихнула. Це був лише перший крок. Тепер подальші їхні дії залежать лише від того, яке рішення ухвалить знайомий Гліба.

 — Слухаю, — судячи з голосу, чоловік на тому кінці був незадоволеним.

— Доброго дня, Вікторе, це Гліб тебе турбує. Знаю, що винен, але…

— Я впізнав, чого тобі треба? — Чоловік дав зрозуміти, що його не цікавлять тривалі розмови і що йому важлива мета, з якою до нього звернулися.

— Я хотів дізнатися про долю однієї дівчини, вона була  з Матвієм.

— Ти не за адресою, не я дівчатками займаюся, та й до того ж хазяйськими, — від почутого у жінки, що весь час стояла поруч, перехопило подих. 

— Вікторе, я чудово обізнаний з вашою ієрархією, але зараз, я прошу тебе, як єдину людину, якій можу довіряти, дізнайся чи жива вона, і де зараз знаходиться, — Гліб сподівався, що один із його колишніх друзів, хоч і сердиться на нього, але не відмовить у допомозі.

— Чому ти вирішив, що я допомагатиму тобі, зраднику? Я здивований, що ти живий та по світу ходиш, Матвій був надто добрий до тебе, — почувши ці слова хлопець зрозумів, що по-доброму він з Віктором не домовиться, тому вирішив скористатися єдиним і останнім варіантом.

— Ти мені винен, якщо не забув. Винен за те, що я врятував твою боягузливу дупу. Тому, як вірний пес свого господаря, дістанеш мені інформацію про дівчину, її звуть Юна.

— Ну, й погань ти, Соколов. Будь на зв'язку, за годину наберу, — невдоволено виплюнув чоловік і завершив виклик.

Першою за кілька хвилин мовчання заговорила Дарина Петрівна.

— Зізнатись чесно, не чекала від тебе такого. Ти не здаєшся суворим, але тепер я розумію вибір керівника, який наполіг на тому, щоб у лігво Ворлових послали саме тебе.

— Швидше робота на Матвія наклала свій відбиток на мене, — не бажаючи визнавати очевидного, зніяковів хлопець. — Віктор хоч і балабол, але свою роботу робить чудово, не хвилюйтеся, він дізнається все про те, де зараз Юна.

Мабуть Віктору не потрібно стільки часу, інакше, як пояснити те, що через двадцять хвилин телефон Гліба оживає знайомою мелодією, а знайомий  номер змушує обох підібратися.
Але не встиг Гліб вимовити хоч слово, як почув похмурий голос співрозмовника.

— Не знаю в чому завинила перед Ворловим твоя знайома, але мені повідомили, що вона зараз перебуває разом із Ворловим та Фірсом на складі. Ти сам знаєш, що туди приїжджають не грати в іграшки. Якщо вона й жива, то ненадовго.

Дарина Петрівна, почувши невтішні новини, вигукнула і піднявшись зі свого стільця, почала ходити з одного кутка кімнати в інший.

— Спасибі, Вікторе, за надану послугу. Всього доброго, — Гліб поспішно поклав трубку. Новини і його застигли зненацька, але потім він почув від колеги те, про що він і сам думав, але ніяк не наважувався.

— Я їду до Денджера, сподіваюся я встигну врятувати свою дочку.

— Я з вами, Дарино Петрівно, вам потрібен хтось, кого вони знають. Я хоч і в немилості, але все ж для чогось та згоджуся, — жінка лише подякувала хлопцю за його допомогу, не вимагаючи від нього більшого.

***
— Ви знаєте, я — не Дарина. Відпустіть мене, мені боляче, — дівчина сильно злякалася після того, як до неї з неймовірною швидкістю підлетів невідомий їй чоловік і міцно стиснув її плечі. При цьому його шалений погляд не подобався дівчині ще більше.

— Батьку, — покликав чоловіка Матвій, який переводив збентежений погляд то на Юну, то на свого прийомного батька.

Але, мабуть, чоловіка зараз нічого не хвилювало, він здавалося зовсім не чує, хто до нього звертається. Він продовжував дивитися на Юну, наче на звірятко, яке побачив уперше в житті. І від цього погляду у дівчини пішов мороз по тілу.

Не щодня на неї так накидаються. Хоча чого приховувати, ще пару днів спілкування з Ворловим, і її вже нічого не дивуватиме. — Ти так схожа на неї… — прошепотів старий, погладжуючи дівчину по голові, перебираючи її волосся.