Розділ 4

— Куди ми їдемо? — озирнулася Юна на всі боки, розуміючи, що вони пропустили поворот, який веде до міста.

— Ми сьогодні не повернемось до Безпечної зони. Ти їдеш зі мною до Денжера, — спокійно відповів Ворлов.

— Але... Але мені не можна в Денжер. Я... я хочу назад. Висадіть мене тут. Я сама дістануся додому.

— Боюся, що ти вже нічого не вирішуєш. Я ж казав, цього разу не схиблю, — Юна відкрила рота, щоб заперечити, тільки так нічого і не сказала, лише глибоко вдихнула. Що йому казати? Хіба він змінить своє рішення?

— Що ви зробите зі мною?

— Не вирішив ще. Побудеш моєю гостею, поки що. А там побачимо, — Ворлова не зрозумієш. Ось він, ніби каже спокійно, його голос позбавлений якихось емоцій, хіба що відчувається втома, але здається, що він таким чином знущається з дівчини.

— Слухай, давай начистоту, — за кілька хвилин мовчання заговорив Матвій. — Мені не приносить задоволення з тобою возитися. У мене справ більше, ніж зірок на небі. Той мудак, якого ми шукали нещодавно, заборгував мені. І, знаєш, його інформація мені дорожча за життя твоїх друзів, — Ворлов багатозначно подивився на Юну, тим самим переконуючись чи зрозуміла вона, на що він намагався їй натякнути. Дівчина ж тільки принишкла і тихо слухала його монолог.

 — Чесно кажучи, мені начхати, що з ними буде і як вони закінчать. Але ти так само мені заборгувала, тому ти зараз тут, зі мною. Запам'ятай, я від своїх боржників отримую бажане і ти не виняток. Так що будь слухняною і роби все, що я тобі говорю. Денджер привітно зустрічає лише своїх. Запам'ятала? — Матвій знову відволікся від дороги і подивився на дівчину. Він зловив себе на думці, що часто зупиняв свій погляд на ній протягом вссієї поїздки. Не те щоб його це здивувало. Він цілком здоровий чоловік, а Юна – дівчина досить приємної зовнішності.

— Якщо вже ви заговорили чесно, то я хочу уточнити. Ви сказали, що я ваш боржник. Невже ви ще не придумали, як саме я мушу повернути борг?

— Ну чому ж, думав. І ти, швидше за все, теж фантазувала, чи не так? — Підморгнув він.

— Якщо думаєте, що я під вас ляжу, то ви помиляєтесь, — обурено, з нотками істерики вигукнула дівчина.

— Юно, про що розмова, хіба я хоч щось сказав про ліжко? Ні. Це твої слова – не мої. Але якщо захочеш, ти тільки скажи, —тихим, низьким, сексуальним голосом відповів чоловік. — Але, зізнаюсь, твоя категоричність мене поранила, — він дуже образився.

Юна зрозуміла, що тут вона погарячкувала з різкими словами. А він же й справді ані слова не сказав про ліжко. Це вона собі вже щось вигадала. Дівчина ще некомфортніше себе відчула. Вона принишкла і більше нічого не питала хлопця, який сидів поруч.

— Подумати тільки, Юно, не знав, що ти справді думала про таке. Ти така розпусна, жах, — Ворлов тихо посміювався з неї.

Йому атмосфера подобалася. Він забув уже, що після приїзду додому на нього чекає важка розмова з Фірсом. Можливо навіть не обійдеться і без рукоприкладства, але зараз йому справді було весело.

Матвієві подобалося жартувати над Юною, бачити, як вона кумедно реагує на його слова. У Денжері не зустрінеш людину, яка настільки відкрито висловлює свої емоції.

***

— Виходь, ми приїхали, — Матвій зупинився на парковці біля елітного житлового комплексу. Дівчина дивилася на всі очі, вона ніколи і не думала, що в Денджері так красиво. Юна, мислячи стереотипами, вважала, що в цьому місті все в брудне та обшарпане. Дівчина очікувала побачити наркоманів і простих хуліганів, які всюди тинялися. Але ситуація була зовсім протилежною тій, про яку розповідали в Безпечній.

— Що, Юно, архітектура Денжера не така яка ти собі уявляла? — дівчина почула голос Ворлова прямо у себе за спиною. Він був у небезпечній близькості. Вона відчувала його дихання у себе на маківці.

— Жителі вашого міста самі винні, що у нас таке враження про ваш побут. Невже важко жити за законом, нічого порушуючи та не руйнуючи? Важко дотримуватись правил? — Юна обернулася до чоловіка і відступила на два кроки назад, даючи собі трохи особистого простору.

— У кожного свої правила, Юно. Ми теж їх дотримуємося. Але, на відміну від вас, ми не намагаємось здаватися ідеальними, — абсолютно несподівано відповів Ворлов.

— Тоді навіщо ви влаштовуєте такі уявлення? Кому потрібна ваша жорстокість і правила, якщо ви не цінуєте людське життя? — Юна висловилася досить грубо. Вона розуміла, що чоловік, що стоїть перед нею, не відрізняється терпимістю, але щось підказувало їй, що вона може спокійно йому висловити все, що думає.

Зрештою, захотів би вбити – давно вбив би.

— Не забувай, дівчинко! Я сказав тобі, що ми теж живемо за правилами, але покарання за їхнє порушення у нас трохи відрізняються від ваших. Ми не шкодуємо зрадників. Подумай про це, — чоловік узяв дівчину за лікоть і повів у відомому лише йому напрямку. — Пішли, нема чого привертати зайву увагу.

— Знову ви кудись мене ведете. Може хоч раз розкажете програму. Знаєте, не дуже весело залишатися в незнанні.

— Облиш, сюрпризи всі люблять. Обіцяю, мій тобі сподобається, — чоловік тільки підморгнув. Він завів дівчину в ліфт і натиснув кнопку тринадцятого поверху.

— Тільки не кажіть, що ви привезли мене до себе додому. Тортури не проводять у житловому будинку,— нервово ляпнула Юна. Їй було некомфортно знаходитись так близько до Матвія. Вона мало не врізалася у стіну кабінки.