Розділ 3

Вже більше місяця в житті Юни не відбувалося нічого, що могло б вибити дівчину з колії. Новий знайомий не з'являвся, чому дівчина була безперечно рада. Зізнатися,  їй було цікаво, хто він такий.

Те, що він не з Безпечної зони – це точно. Вона могла б пошукати про нього інформацію в інтернеті, його прізвище Юна почула, коли Ворлов розмовляв з поліцейським. Але, на жаль, результатів у мережі на запит «Ворлов» виявилося дуже мало.

Дівчина лежала на ліжку, коли почула звук знайомої мелодії. Дзвонила Лілі.

— Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що обіцяла поїхати з нами в гори, — одразу без привітань заговорила Лілі. Але така поведінка була для неї природною, тому Юна давно перестала звертати увагу на такі речі.

— Пам'ятаю. Як я можу забути, якщо ти щодня мені нагадуєш про це? І, між іншим, піти у похід було моєю ідеєю, якщо ти забула, — сказала Юна, перевернувшись на спину.

— Пф, менше пафосу в голосі. Це я тебе познайомила з нашою компанією, — наспівуючи, промовила дівчина в слухавку.

— Лілі, ми так і мірятимемося, хто з нас крутіший, чи ти все ж таки розповіси мені, навіщо дзвониш?

— Хіба я не можу подзвонити своїй подрузі, просто побалакати? — Ображено спитала вона.

— Ти — ні! — Засміялася Юна.

— Добре, тільки попадись мені на очі. Гаразд, я ось чому дзвоню. Ти не могла б взяти ще один намет, для себе? Просто, тут така річ… — невпевнено заговорила вона. — Я хочу поїхати разом із Яном. 

— Чудова ідея Лілі. Просто супер. Тільки ваших ніжностей мені там не вистачало, — приреченого застогнала Юна. — Впевнена, що він піде з нами? Наскільки я пам'ятаю, ти розповідала, що він у тебе не з тих, хто полюбляє подібні розваги.

— Звичайно він піде, я, що дарма йому виносила мозок весь минулий тиждень? — Засміялася дівчина.

— Гаразд, візьму. Тільки наступного разу попереджуй мене про такі речі, хоч би за тиждень. Щоб я змогла морально налаштуватися, домовились?

Юна і справді запропонувала сходити в похід. Добре, що компанія у дівчат була чудовою. З хлопцями Юну познайомила Лілі, то були її знайомі з університету. Але, напрочуд, і Юну вони прийняли до себе як рідну. З перших днів у молоді знайомство задалося.

Зазвичай, вони разом вибиралися, як тільки з'являлися вільні дні. Минулого разу поїхали на озеро, яке знаходиться поза Безпечною зоною. Так, був ризик натрапити на недоброзичливців, адже гарантій, що все буде гаразд, ніхто не дасть. Та навіть незважаючи на це, хлопці добре провели час. А цього разу вибір впав на гори.

Гірське повітря, нічний ліс і пісні під гітару біля багаття – це була давня мрія Юни, яку вона рішуче планувала здійснити.

Навіть той факт, що з ними буде хлопець Лілі, не хвилював дівчину. Він хоч і був зарозумілим, але не поганим. Тому заради подруги вона погодилася. Хоча від неї все одно нічого не залежало.

***

— Хлопці, хто може взяти мою валізу до себе в машину? У нас дівчатка набрали стільки речей, що нічого не поміщається вже. — Десь у натовпі пролунав веселий голос.

— У мене!

— І в нас, — декілька хлопців відгукнулися на запитання, пропонуючи свою допомогу.

На парковці панувала дружня та весела обстановка. Молоді люди, спілкуючись тривалий час, звикли одне до одного, і вже не реагували на  жарти, яких неможливо було уникнути у такій компанії.
Вони вирішили поїхати до кордону Безпечної зони на автомобілях, а вже звідти своїм ходом дістатися місця призначення.

— Грузимось хлопці, інакше ризикуємо запізнитися і потім доведеться йти лісом у темряві. А з нами тут боягузи, так дівчата? — Ігор, як найстарший, вирішив бути відповідальним за всіх він завжди контролював ситуацію, щоб у їх поїздках ніхто не загубився і не знайшов собі проблем на причинні місця.

— Хто сказав, що ти не злякаєшся першим? Може ти тому так поспішаєш? — Сміючись запитала Катя – одногрупниця Ігоря.

— Катерино, ми, здається, домовилися, що ти не підриватимеш мій авторитет перед іншими. Як мені тепер накажеш їх у вузді тримати, га?

Всі весело зареготали, але все одно активно почали займати свої місця. Не обійшлося, звичайно, і без суперечок хто з ким поїде. Але після того, як Ігор пригрозив залишити тих, хто ніяк не може визначитися з машиною, всі швиденько розсілися по автівках.

— Юно, ти з Лілі до мене, чи ви з Яном їдете? — Крикнув Ігор дівчині, яка не знала до кого їй підсісти.

— Ні, Лілі з Яном поїдуть окремо. Тому я, мабуть, до тебе,  — невпевнено знизала плечима.

— Тоді застрибуй, не примушуй інших чекати, — він махнув рукою, запрошуючи Юну, і завів двигун.

Усього довелося орендувати три авто, щоб усі помістились. Але Лілі їхала зі своїм хлопцем, тому через десять хвилин із парковки у бік виїзду з міста висунулося чотири позашляховики.

У машині Ігоря, крім неї, нікого не було. Деякий час вони мовчали, аж до того моменту, як хлопець щось запитав Юну, яка, занурившись у свої думки, пропустила запитання.

— Юно? — Знову покликав її.

— Ти щось казав? Вибач, я замислилась, — дівчина повернулася до крісла водія.