Минуле

- Ти дійсно думаєш, що зможеш перемогти все зло сам? Я прийшов до тебе, щоб завербувати в команду, яка врятує світ.- говорив незнайомий чоловік.
- Я тобі не вірю.- відповів хлопчик.
- Інші вже чекають. Час спливає. Нам пора йти.
   Незнайомий чоловік неочікувано схопив хлопця за руку.
- А-а-а-а-а,- закричав хлопець, сідаючи на ліжку.
- Що сталось?- спитала Іміра.- Знову жахіття?
- Так,- більш спокійно сказав хлопець,- Знову те саме.
- Тобі варто звернутись до знахаря,- сказала дівчинка,- Можливо, він тобі допоможе.
- Я їм не довіряю. Всі ці трави, дивні запахи, пісні, обряди. Не викликають вони в мене довіри.
- Тоді страждай.
   Дівчина залишила свого брата та, вставши з ліжка, пішла на кухню.
"Якщо так багато людей й надалі будуть довіряти знахарям, то цьому світові ще не так багато залишилось."- подумав хлопець.
   Хлопець знову опустився на ліжко та повернувся на бік, але заснути не встиг.
- Пора вставати!- крикнув батько з двору.
- Чорт,- невдоволено сказав хлопець та, вставши з ліжка, швидко вдягнувся і вийшов надвір.
- Як спалось?- спитав батько.
- Іміра вже розповіла?- спитав хлопець.
- Не варто приховувати від нас правду. Якщо тобі дійсно сняться жахіття, ми можемо допомогти.
- Відвести до знахаря?- скептично спитав Нік.
- Цього не будемо відкидати.
   Хлопець підійшов до сокири, що лежала на землі та почав допомагати батькові рубати дрова. Ранкове сонце, на диво, нещадно пекло. Ранкові пташки літали над головою та співали свої пісні, а мухи так липли до мокрого обличчя хлопця.
- Мені треба боротись з своїми страхами,- сказав Нік,- Якщо я хочу ввійти в Королівську Гвардію, я маю подолати страхи.
- Повір мені, Королівська Гвардія - просто купка найбільших боягузів, які не мають роботи, але отримують хороші гроші. Вони втекли від постійних битв та війн, але виправдовуються служінням королю.
- Що тобі взагалі відомо про Королівську Гвардію?- Нік сильно вдарив сокирою по колоді.
- Набагато більше, нід тобі. На відміну від тебе, я знаю, як влаштований цей світ.
- Невже?
   Хлопець хотів довести батькові свою правоту, але не встиг, бо побачив колону красиво вдягнених біловолосих воїнів, які повільно наближались до них.
- Я думав, що ми домовились з королем про поставку людей нам для служіння,- сказав ельф.
- Ми не погоджуємось з рішенням короля,- відповів чоловік.
- Перед тобою полковник Ізілрандір, тому ти просто не в тому становищі, щоб сперечатись,- сказав один з нольдорів.
- Ти впевнений? Те саме можу сказати і тобі,- смілив говорив чоловік, вказуючи на озброєних односельців, які побачили конфлікт та підійшли до невеликого загону нольдорів.
- Командире, не думаю, що зараз хороший час для бою,- говорив один з нольдорів,- Навм скоро мають привезти людей.
- Нам потрібно вже,- спокійно сказав Ізілрандір, хоча всі знали, що він дуже злий. Полковник оглянувся навколо та оціний ситуацію,- Добре. Цього разу вам пощастило, але...
- Не треба мене залякувати,- сказав Максимус, батько Ніка,- Люди вигнали вас з всього континенту, тому і в Лісі ви затримаєтесь ненадовго.
   Ізілрандір стиснув зуби та дуже захотів вдарити чоловіка, але просто розвернувся та, застриьнувши на коня, поскакав з села.
- Думаєш, що вони повернуться?- спитав Нік.
- Точно повернуться,- сказав Максимус,- Ельфи не забвають образ.
   Решта дня пройшла спокійно. Сім'я зробила всі необхідні справи, всі повечеряли та лягли спати. 

   Нік опинився в дуже дивному місці. 
- Ти казав, що нас вже чекають інші.- сказав Нік.
- Вони скоро прийдуть. Нам треба дещо обговорити. Я розумію, що ти бачиш їх вперше, але ти маєш бути готовим, щоб очолити команду.
- Я? Я не знаю про кого ти говориш.
- Прийдеться почати вірити мені.
   Нік проснувся віж жахливого крику під вікном. Вставши на ноги, хлопець побачив нольдора, який ввірвався в його дім.
- Тобі тут не місце,- сказав Нік, одразу зрозумівши ситуацію.
   Воїн спробував вдарити Ніка, але той спритно ухилився від удару. воїн одразу замахнувся вдруге, але знову промахнувся. Нік взяв в руки невеликий ніж та, ухилившись від удару, проткнув ним противника. Той впав на одне коліно, а Нік добив його сильним ударом ножа в шию.
- Де батько?- спитав Нік в Іміри, яка стояла коло дверей в кімнату та спостерігала за цим. Шістнадцятирічний хлопець повільно підійшов до сестри.
- Він кудись пішов, як тільки все почалось,- сказала дівчина.
- Сховайся тут і нікуди не йди.
   Дівчина нічого не сказала, а лише кивнула.
   Нік сильніше стиснув пальцями ножа та вийшов надвір. Він вже два роки відслужив у війську, брав участь в битві, але настільки жорстоке побоїще бачив вперше. Нольдори жорстоко вбивали всіх, кого бачили. Люди, яких Нік знав з дитинства, кричали від болю, падали від ран та стікали кров'ю. Селяни не могли захистити себе. В полон брали лише тих людей, які були молодими, але не могли себе захистити. 
   Хлопець почув швидкий тупіт копит позаду себе та вчасно відстрибнув, щоб не потрапити піл лезо ельфійського меча.
- Чорт!- вилаявся хлопець.
   Хлопець певний час ховався за будинками, в кущах та інших укриттях, спостерігаючи, як вбивають його друзів, доки не побачив свого батька, який, разом з іншими сміливцями, відбивав нещадні спроби нападу нольдорів. Нік зібрався з силами та напав на нольдорів, ріжучи їх з-за спини. Противники не очікували нападу хлопця з-за спини, тому не встигали відбивати удари. Все ж, троє нольдорів вчасно ухилились від спроб Ніка вдарити їх. Хлопцеві вдалось серйозно ранити двох нольдорів, які не очікували від хлопця спритності та сили, але третій нольдор сильно вдарив Ніка в обличчя та живіт. До слабкого Ніка, що лежав на брудній землі, підійшов Ізілрандір, витираючи кров тих самих сміливців, які до останнього боролись за своє життя.
- Такий молодий, а вже без проблем впорався з сімома нольдорами. Це заслуговує поваги.- говорив ельф.
- Я захищаю свій дім.
- Значить, ти дійсно сміливий. Таке серце і серед нольдорів непросто знайти, а тут... людина.
- Ти багато чого не знаєш про людей.
   Командир взяв меча в одного з мертвих нольдорів та кинув його Нікові.
- Ні!!!- закричав Максимус, коли побачив це. Чоловік спробував вирватись, але нольдори тримали його дуже міцно.
- Побачимо, як ти будеш битись зі мною,- сказав Ізілрандір.
   Нік взяв меча та встав на ноги. Полковник одразу напав на хлопця, але Нік встиг відбити перші кілька ударів. З їхніх мечів летіли іскри, а дзвін сталі розлітався на сотні метрів навколо. Нік вправно ухилявся від ударів та, при можливості, відбивав їх. На жаль, Ізілрандір не давав шансу Нікові спробувати вдарити противника, хоча хлопець дуже старався перемогти. В решті-решт, хлопець отримав сильний удар, який вибив меч з його рук. Від удару Нік схилився та, набравши землі в кулак, кину в очі противника. Хлопець скористався моментом, тому, швидко піднявши меч, що був неподалік, Нік напав на командира та проткнув мечем його груди. Броня ельфа не витримала, тому з рани потекла кров. Всі, хто бачили це, були шоковані побаченим. Розлючений командир провів серію ударів, які Нік просто не зміг відбити. Меч хлопця зламався, тому Ізілрандір сильно ранив мечем хлопця в живіт, а одразу після цього - в спину. Нік впав на брудну землю і останнє, що він побачив - смерть свого батька.