Час. Частина 7

Не дивлячись на часті біди держав, поселень та кожного окремого жителя, населення продовжувало рости, тому росла кількість відходів цього населення. Все це викидають в найближчу річку чи озеро, яке незабаром стане смердючим болотом. Жодна нормальна істота не змогла б жити в таких умовах, серед смороду, гнилої їжі та болота. Проте, існуюсь істоти для яких таке середовище стає справжнім домом. Одним з представників таких істот є ріггер. Можливо, найбільш гидкий та мерезенний монстр, якого можна зустріти на території Північних Королівств. Він паразитує на відходах, які викидають мешканці міста, тому в нього немає потреби боротись за виживання. 
   Після цього, проблеми місцевих жителів починають рости. Спочатку, пропадають п'яниці та повії, які блукають за межами міських стін після заходу сонця. Після цього зникають необережні діти, які ніяк не можуть себе захистити. Ріггера треба вбити вчасно, щоб він не доріс до небезпечних розмірів. Якщо таке станеться, то він, будучи голодним, буде підходити до стін міста, доки його жертвою не стане впливовий чиновник, який вирішив відвідати місто в найбільш невдалий час. Тільки тоді, люди зрозуміють всю небезпеку, яка йди від боліт. Як результат, бургомістр видає указ знищити монстра та призначає щедру нагороду. Незважаючи на неймовірне бажання окремих людей збагатитись, після кількох невдалих спроб, бажаючих лізти по коліно в болото та лайно, та померти там - дуже мало. 
   Відьмак, відомий, як Геральт з Рівії, прочитав це повідомлення. Звісно, для нього це занадто скромна нагорода, але роботи мало і більше нікому врятувати жителів цього міста.
   Північ. Падає дощ. Незважаючи на це, мухи все ще літають над болотом. Вдалині гримить. В місті чомусь почали лаяти собаки, які побудили людей, а щурі вибігли з своїх нір. Досвідчений біловолосий відьмак, прийшовши на болото, витягнув меча та напав на монстра. Величезна істота жахливо заричала. Ріггер спробував вдарити відьмака, але той вчасно використав знак Квен, який захистив його від удару. Істота вдруге напала на чоловіка, розбивши його магічний щит, але відьмак кількома спритними ударами відрубав кілька кінцівок монстра. Знаком Ігні відьмак підпалив істоту та добив його кількома сильними та швидкими ударами. Ріггер востаннє заричав та потонув в болоті. Вода забарвилась в червоний колір, а з ран важко дихаючого відьмака текла кров.
   Геральт йшов невеликою галявиною, що розділяла болото та місто, коли, раптово, в небі промайнуло дві блискавки. Геральт пройшов кілька метрів, коли побачив на місці удару двох людей. Чоловік, який лежав там спробував встати на ноги. Підійшовши ближче, відьмак впізнав обох. Незважаючи на біль та втому, Геральт пришвидшив хід та підійшов до темноволосої чародійки якраз тоді, коли Нік встав на ноги. Нік хотів щось сказати, але відчув сильну головну біль, тому промовчав. Відьмак почув серцебиття чародійки та перевів погляд на Ніка, який ледве зміг розгледіти вдячність. Принаймні, чоловік на це сподівався.
"Це було дуже непросто, чорт забирай."- подумав Нік, але промовчав. Єдине чого зараз хотів Нік - відпочинку.

   Відьмак зайшов в таверну разом з Ніком. Геральт одразу піднявся на другий поверх, де поклав чародійку на ліжко, після чого повернувся до Ніка, який сидів за столом.
- Давно мене тут не було,- сказав Нік, коли Геральт сів до нього,- Як називається це місто?
- Визіма. Радий бачити тебе тут.
- Хотів би я тут бути по інших справах, а не полювати за злим чародієм.
- Я б тобі допоміг...
- Ні,- заперечив Нік,- Ти щойно відшукав її. Тобі варто бути поряд.
   Нік встав з-за столу, як і Геральт.
- Бажаю тобі успіхів, лицарю.- сказав чоловік.
- Мені до лицаря ще дуже далеко. Навряд я колись таким стану.
- Ти заслужив цього більше, ніж будь-хто інший. Я б не хотів залишатись в боргу, тому допоможу тобі. Є один чоловік - Любисток. Він в курсі всього останнього, що відбувається навколо. Думаю, він міг би тобі допомогти. Я прибув в місто разом з ним, тому він має бути десь неподалік.
   Нік кивнув в знак подяки та пішов до виходу, відчуваючи якесь спустошення.
- Добре, допомога мені точно не завадить,- сказав чоловік, виходячи з таверни. 
   Нік кілька годин блукав вулицями Визіми, намагаючись знайти чоловіка, про якого говорив Геральт. Розпитавши жителів, чоловік дізнався, що даний чоловік був бардом і користувався особливою популярністю в жителів міста. Дехто показував Нікові дорогу, де вони востаннє бачили барда, але, зазвичай, це не допомагало. Нік йшов вулицею, яка колись була центром бандитизму, коли почув, що неподалік якийсь скандал. Підійшовши ближче, чоловік побачив молодого чоловіка, якого оточила група кількох людей, а їх оточила ще більше людей, які просто вирішили подивитись.
- Ти спав з моєю донькою!- крикнув чоловік,- Ти спав з нею, а тепер смієш повертатись сюди! Щоб зробити це знову?!
- Я впевнений, що ви мене неправильно зрозуміли. Я просто хотів поговорити з нею, щодо роботи в Туссенті.- говорив чоловік, який, як зрозумів Нік, і був Любистком.
"Значить, його мені рекомендував Геральт? Серйозно? Добре, не в моїх інтересах, щоб він помер."- подумав Нік.
- Мені начхати! Минулого разу я тебе не дістав, але цього разу ти повністю мій.
   Чоловіки, які оточили барда, почали підходити до чоловіка, але з натовпу вийшов Нік. Чоловік швидко витягнув меча.
- Не думаю, що вам варто його чіпати,- сказав Нік.
- Ти хто такий?- спитав чоловік.
- Той, хто захищає слабших... і немічних, якщо вже на це пішло. Знаєш, я розумію твоє бажання від'єднати його голову від його тіла, але він мені потрібен живим, тому залишіть його і ніхто не постраждає.
- Ти погрожуєш?
- Я попереджаю... Хоча, так, я погрожую. 
- І звідки ти знаєш цього, без п'яти хвилин, євнуха?
- Рекомендація від відьмака - Геральта з Рівії.- по обличчю чоловіка, Нік розумів, що йому не треба було цього говорити.
- Ми не раді бачити тут виродків та їхніх друзів,- сказав чоловік та плюнув під ноги Ніка.
   Нік пекрутив меч в руці та легко торкнувся лезом горла чоловіка.
- А тепер повтори це,- сказав Нік.
   Один з друзів цього агресивно налаштованого чоловіка спробував вдарити Ніка, але воїн вчасно ухилився від зовсім невмілого удару та одним рухом відрубав противнику руку.
- Отож, раджу вам відпустити його,- сказав Нік, знову торкнувшись лезом меча горла чоловіка, доки його друг лежав в багні та стікав кров'ю.
   Агресивний чоловік кілька секунд дивився на Ніка, потім перевів погляд на Любистка, а тоді, разом з своїми людьми, залишив їх.
- Дякую,- сказав Любисток.- Я...
- Мені потрібно, щоб ти вказав мені дорогу в Туссент. Тоді ми будемо квитами.
   Бард не очікував такого прохання, але кивнув головою в знак згоди.