Час. Частина 6

Нік проснувся на столі, а навколо нього стояли люди з дивними прозорими екранами перед очима.
- Ти прокинувся,- сказав один з них,- Ми вже думали, що ти помер.
- Мені пощастило,- чоловік спробував піднятись, але відчув різкий біль та скривився.
- Тобі краще не рухатись,- говорила дівчина, що стояла коло Ніка,- Ми вживили тобі деякі препарати, що зменшують біль, але ти отримав серйозні травми. Більше половини твоїх кісток були зламані, багато органів пошкоджено. Ми зробили доволі важку операцію та замінили пошкоджені частини новими. Тобі дійсно дуже пощастило, що ми знайшли тебе швидше, ніж ти помер.
- Що?- не зрозумів Нік.
- Іншими словами, ми викинули старі частини твого тіла та встановили нові,- сказав чоловік.
- Ви викинули частини мого тіла?!- обурився чоловік, встаючи з стола.
- Це було необхідно, щоб ти міг жити. 
- Чому ви мені допомогли?- спитав Нік, оглядаючи оточуючих.
- Деякі старі люди ще вірять в долю,- говорив чоловік в інвалідному візку,- Нібито, вона посилає людей для того, щоб вони вплинули на наше життя.
- Він відноситься до таких людей,- пояснила дівчина,- Звідки ти?
- Здалеку.
   Нік спробував піти вперед, але не втримався на ногах. Чоловік міг впасти на підлогу, якби його не притримала дівчина. 
- Дякую,- сказав Нік.
- Ти прийшов з минулого,- сказав старий чоловік в інвалідному кріслі. Нік побачив сиве волосся чоловіка та багато зморщок, які він намагався приховати.- Такий одяг не був популярним, але його носили дуже давно.
- Так, можливо, ти правий,- сказав Нік, впевнено стоячи на ногах,- Можливо, ні. В будь-якому випадку, мені треба йти. 
- Почекай,- мовила дівчина.
- Ві, я йому поясню,- мовив старий та повернувся до чоловіка,- Ми допомогли тобі вижити, але в сучасному світі важко бути альтруїстами, тому ми б не відмовились від твоєї допомоги.
- Так ось в чому справа. Не благородство, не доля, а лише обмін послугами.
- Я б назвав це взаємовигідними відносинами.
- Для мене немає різниці.
- Тебе ніхто тут не тримає, тому ти можеш піти, але ми намагаємось врятувати не лише твоє життя, а й сотні або тисячі інших, які не можуть себе захистити. 
- Я це дуже поважаю і я вдячний, що ви допомогли мені, але, знаєте... Я побачив занадто багато. Зараз мені потрібна лише помста та можливість повернутись додому.
- Ми могли б...- почала Ві.
- Ні, не могли б,- перебив дівчину Джо, який був її братом,- В нас своїх справ достатньо.
- Думаю, що ми всі зрозуміли ситуацію. Дякую, але в мене своїх справ достатньо. Минулого разу я витратив занадто багато часу, допомагаючи іншим, тому опинився тут. Цього разу я такого не дозволю.
   Чоловік пішов до виходу та, вийшовши надвір, опинився в неблагополучному районі міста. Самотні люди швидко крокували своїм шляхом, освітлювальні ліхтарі не працювали, а неподалік працювала машина, укладаючи асфальт. Чоловік крокував мокрою після дощу вулицею. Він оминав гори сміття та дивувався іонним вивіскам, величезним екранам та людям з залізними імплантами в тілі. Сам він залишався в тому ж чорному костюмі з капюшоном, але тепер він був бруднішим та виглядав поношенішим. 
   Кілька хвилин він йшов вулицею, поки не зрозумів, що не має мети і зовсім не знає, що робити. В цьому світі він чужий. Його оточували дивні люди та технології, яких ніколи не бачив, тому починав жаліти, що не прийняв допомоги. При цьому, з незрозумілих причин, чоловік відчував себе швидшим, спритнішим, енергійнішим та витривалішим. Роздумуючи над тим, що робити далі, він побачив дві тіні, що промайнули в нього над головою. 
- Що за...?- тихо мовив Нік.
- Ох, добре, що я тебе знайшла,- сказала Ві, підходячи до чоловіка з-заду,- Якщо чесно, то я б не радила ходити самому в такому районі. Це занадто небезпечно.
- Я вже сказав, що...
- Так, я знаю,- перебила Ві,- Просто я подумала, що, якщо ми допоможемо тобі, то ти допоможеш нам. Це ж логічно.
- Не зовсім, але від допомоги я б не відмовився. 
   Ві усміхнулась, дивлячись в очі чоловіка. Нік вперше вирішив детальніше розглянути дівчину: довге темне волосся, красиве обличчя та тіло, мінімум макіяжу та красива посмішка робили її неймовірною.
   Раптово, коло них проїхала поліцейська машина.
- Що сталось?- спитав Нік. 
- Не знаю,- сказала дівчина.
   Вони простежили за машиною та побачили, як вона повернула в один з двориків, що були неподалік. Нік побачив, що обличчя дівчини змінилось - вона боялась, тому швидко кинулась туди, куди поїхав автомобіль. 
   Нік побіг за дівчиною. Перестрибуючи через бездомних та купи сміття, він наздогнав її тільки тоді, коли вона стояла над мертвим тілом. Нік одразу побачив, що жертва постраждала від багатьох ножових ран та померла до того, як втратила багато крові. Бачачи, як засмутилась та ледь не плакала Ві, Нік хотів її заспокоїти, але дівчина легко відштовхнула його від себе. 
- Ви знаєте, хто це?- спитав Нік, підійшовши до поліцейського, який швидко щось записував на прозорому гаджеті. 
- Це Джей Фрост,- відповів офіцер Дуал,- Він володів цим громадським центром.
   Поліцейський вказав на брудну та занедбану будівлю, на стінах якої намальовані образливі слова та погрози. 
- Вам відомо, хто це міг зробити?
- Як ти можеш зрозуміти, ворогів в нього було достатньо. Навіть, якби ми знали, я б тобі не сказав - таємниця розслідування. 
- Зрозуміло,- Нік перевів погляд на Ві, яка намагалась тримати себе в руках,- Надіюсь, що ви розкриєте справу.
- Обов'язково. 
   Нік підійшов до дівчини та легко торкнувся її плеча. Вона легко усміхнулась, розуміючи, що має підтримку.
- Я думала, що в мене нікого не залишилось. Дякую.
- Поліція розслідує справу. Я впевнений, що вони зловлять винного.
- Ні. Вони вже давно корумповані. З них не буде користі. Ми повинні все зробити самі.
- Не думаю, що ти зараз можеш щось робити. Тобі треба відпочити.
- Немає часу. Вбивця може бути де-завгодно.
- Ти дієш на емоціях і не розумієш, що треба робити.
- Не намагайся мене зупинити.
- Тоді я допоможу тобі,- сказав чоловік після недовгої паузи,- З чого почнемо?
- Є кілька людей.