Час. Частина 4

23 березня 1267р. 16:25
Кілька кілометрів від Яноса, Імперія Баккус
   В невеликому хуторі жило три сім'ї. Поселення збудоване сотні років тому, але було надовго покинуте, через війну Імперії Баккус та нольдорів. Не так давно, люди знову повернулись сюди, оскільки в Імперії почалось правління жорстокого імператора Маріуса, а імперські солдати ніколи не дізнаються про це місце. Зовсім недавно, сюди приїхав і чужинець. Виглядав він красивим, з довгим темним волоссям та красивими рисами обличчя. Інколи, можна було побачити шрами на його тілі. Чоловік зарекомендував себе з позитивного боку, тому люди почали називати його благородним лицарем. Ніхто не знає, чому так. Можливо, вони думали, що тільки благородні лицарі мають шрами, а, можливо, просто хотіли вірити в краще. 
   Спочатку, до нього ставились обережно, але, з часом, побачили, що чоловік спокійний, дружелюбний і завжди готовий допомогти, якщо хтось попросить допомоги. Була в нього лише одна таємниця - він ніколи не говорив, чому приїхав сюди. Вони намагались довідатись в нього, але, згодом, покинули намагання, вирішивши, що причина не дуже серйозна. Можливо, він так би й залишився на хуторі, одружився б на молодій дівчині, яка любила його, вона б народила йому дітей. Про таке життя він мріяв, але, на жаль, цьому не судилось статись. 
   Нік повільно йшов запиленю дорогою додому. Кілька годин тому він відправився на полювання, але повертався назад з пустими руками. 
- Знову нічого немає?- спитала молода дівчина, на ім'я Трас, підходячи до Ніка. Він вдивлявся в її довге волосся, але зрозумів, що вона дивиться йому просто в очі та чекає відповіді. 
- Імперські мисливці добре попрацювали,- після недовгої паузи, сказав Нік,- Прийдеться в полі працювати та рибу ловити.
- Ха-ха-ха,- засміялась дівчина ніжним голосом,- Ми ж знаємо, що цього не буде. Ти найкращий з мисливців і часто нам допомагав, тому ми готові допомогти тобі.  
- Не хочу їх обтяжувати. В них нелегке життя, а імперські солдати підходять все ближче. Не думаю, що їм варто слухати мої проблеми.
- Ти, напевно, втомився. Відпочинь трохи.
- Я ще мав піти до Релла. Він просив, щоб я зайшов до нього, коли повернусь. 
- Релл поїхав в місто. Він повернеться завтра, тому можеш не хвилюватись. 
- Дякую, що турбуєшся про мене.- усміхнувся Нік. 
   Вони підійшли до невеликого, але охайного будинку, де жив Нік.
- Не засиджуйся допізна,- сказала дівчина та обняла чоловіка.
- Нік Блек?- мовила темноволоса дівчина в дивному одязі, яка майже миттєво опинилась за спиною Ніка.
   Нік швидко обернувся та здивувався, бо мало що могло підкрастись до нього, а, особливо, людина. 
- Хто питає?
- Мене звати Кейт. Мені сказали, що ви можете допомогти. 
   Нік розглядав молоду дівчину та звернув увагу на очі смарагдового кольору, які було дуже добре видно навіть здалеку. Чоловік одразу згадав відьмака Геральта. Чоловік жестом вказав, щоб дівчина заходила в дім. 
- Ти впевнений, що це хороша ідея?- прошепотіла Трас,- Я весь час дивилась на тебе і побачила б, якби вона підійшла. Вона, буквально, з'явилась нізвідки. 
- Я впораюсь,- заспокоїв Нік,- Потім зустрінемось. 
   Нік приобняв Трас та пішов до свого дому. 
- Звідки ви дізнались, що я тут?- спитав чоловік, зайшовши всередину. 
- Від чоловіка на ім'я Релл. Він сказав, що ти тут. 
- Добре, а звідки ти мене знаєш?
- Від торговця. Він вирішив не називати свого імені. Просив передавати вітання.- дівчина легко всміхнулась,- Мені потрібна твоя допомога. Я не звідси і тепер мені треба повернутись додому.
- Не з Пендору?
- Дуже здалеку,- одразу мовила дівчина,- Ти всеодно не повіриш. Я опинилась тут і одразу потрапила в халепу. 
- Я десь тебе бачив,- сказав Нік, приглянувшись до дівчини. 
- Сумніваюсь. Я впевнена, що ми раніше не зустрічались. Послухай! За мною полюють дуже злі та небезпечні люди. Мені сказали, що ти єдиний, хто може мені допомогти. 
- Чому ти вирішила, що я тобі допоможу?
- Торговець...
- Я Торговця бачив років десять тому. Він зник без пояснень, тому не думаю, що ми з ним друзі. 
- Ти ж не залишиш дівчину в біді?- Кейт дивилась в очі Ніка, кидаючи йому виклик. 
- Кицю, ти не уявляєш, що я робив в минулому, тому не думай, що я буду відчувати муки совісті. 
- Ти не допоможеш мені.- розчаровано сказала дівчина. 
- Я тільки недавно отримав те, що давно хотів, тому ні, не допоможу. 
- Розумію,- Кейт встала з-за столу та пішла до виходу,- Не ховай далеко свого меча, бо вони можуть прийти і до тебе. 
   Нік провів її поглядом, доки вона не зникла на вулиці. Пройшло кілька годин. Нік кілька разів виглядав у вікно, остерігаючись слів дівчини. Нічого нового на вулиці не було, крім кішки, яка сиділа навпроти його будинку та дивилась на двері. 
   Тільки Нік ліг у ліжко, коли почув дивний звук за вікном. Все б нічого, але він почув цей звук вдруге. Чоловік взяв в руку ніж та сховав його під тонкою ковдрою. Він просто чекав. Через кілька хвилин вікно розбилось, а всередину застрибнув чоловік середнього зросту, на якому була чорна маска. Нападник спробував вдарити Ніка, але чоловік встиг відбити удар, чим врятував собі життя. Нік одразу встав на ноги та спробував атакувати противника, але промахнувся. Нападник рухався дуже швидко та обережно. 
- Нічні Вершники?- спитав Нік і ухилився від ножа, який потрапив в стіну, за кілька сантиметрів від його голови. 
   Нік спробував вдарити ворога, але противник був швидшим, тому ухилився від удару. Нападник вдарив Ніка в ногу та кинув його на підлогу. Ворог витягнув ножа, щоб добити Ніка, але на нього накинулась темноволоса дівчина. Нік одразу зрозумів, що це була Кейт. Чоловік побачив, що з її нігтів швидко виростають кігті, які схожі на такі, які є в деяких тварин. Противник спробував вдарити її ножем, але вона встигла ухилитись, отримавши лише невелику рану. Нік мовчки спостерігав за їхім боєм та дивувався, наскільки швидко вони рухаються. Інколи. він не міг побачити силует їхні тіл, а лише схожі форми. Через хвилину, бій завершився, коли дівчина розірвала шию противника довгими кігтями. Вона обернулась до нього і Нік побачив, як швидко заживає рана на ній. 
- Що ти таке?!- здивовано спитав чоловік.
- Потрібно йти. Тут небезпечно,- важко дихаючи, сказала Кейт,- Вони пришлють інших. 
   Вони вийшли з хатини та пройшли кілька метрів. Нік схопив дівчину за руку та притиснув її до дерева.
- Кажи, що ти таке!- крикнув Нік. 
   За мить, перед ним вже нікого не було, а дівчина стояла позаду чоловіка.
- Я здивована,- сказала дівчина,- Зазвичай, мене бояться ті, хто побачили мої справжні сили. 
- Я ще не таке бачив. Відповідай на питання!
- Зазвичай, я вбиваю тих, хто дізнається, хто я, але... Я сподіваюсь на твою допомогу,- дівчина підняла очі до Ніка і він побачив жаль і розпач в її очах,- Я перевертень. Остання з них.
- Прекрасно,- невдоволено, але спокійно сказав Нік,- Я думав, що таких, як ти... Я думав, що вас більше немає.
- Я остання в своєму роді. Я чула, що залищилось кілька перевертнів з клану вовків, але це було десятки років тому. Я остання з клану котів. 
- Тобто, ти можеш перетворюватись на кота?
- Скоріше, з кота в людину. Основні інстинкти в мене залишились від тварин.
   Нік бачив, що дівчина знервована, бо постійно оглядається навколо, очікуючи приходу інших. Він зрозумів, що вона не хоче говорити про себе тут, але має грати за його правилами. 
- Я впізнав цей стиль. Це ти була в тронній залі. Ти прибула сюди після яскравого світла. Ти не з цього світу.
- Так і...
- Чорт! Казав, що більше не буду мати справу з цим! Притягує до мене різні проблеми.  
- Я прибула сюди не сама. Ті люди, що напали - Орден мисливців, який полює на всіх, хто може нашкодити людям. Один мій друг допоміг мені сховатись від них, але я опинилась тут. Я думала, що, знайшовши одну важливу для мене річ, вони не будуть мене атакувати, але...
- Вони продовжують на тебе полювати,- завершив Нік,- Мені жаль. Чому ти не можеш знову перетворитись на кота, чи просто вбити їх своїми силами.
- Вони занадто сильні. Мені дуже пощастило, що я перемогла цього.
- Ці Мисливці напали на мене і спробують зробити це знову. З твоїх слів я зрозумів, що навряд зможу їх перемогти, тому я думаю, що ми зможемо допомогти один одному. 
   Феліс усміхнулась, радіючи, що змогла знайти союзника. Нік повернувся в будинок, щоб взяти все необхідне, а потім, разом з дівчиною, покинув хутір. Йому було важко покидати те життя, що в нього було, але він розумів, що цього разу, в нього немає вибору.