Час. Частина 3

1 грудня 1266р. 17:16
Сарлеон, Королівство Сарлеон
   Чоловік швидко біг вулицями міста, намагаючись втекти від переслідувача.
- Чого тобі треба?!- крикнув чоловік, не зупиняючись.
   Він повернув в невеликий провулок, де побачив незнайомця з луком, лице якого закривав капюшон.
- Ти підвів цих людей,- сказав чоловік та вистрілив жертві в плече, а той від болю втратив свідомість.
   Ранений чоловік отямився через кілька годин, прив'язаним до стільця в якомусь покинутому складі. Він спробував вирватись, але відчув різкий біль в плечі, тому залишив спроби.
- Вибач, Тарков, але мій друг вирішив, що мені легше буде говорити з тобою, якщо ти не зможеш на мене напасти,- сказав Сигізмунд, підійшовши до чоловіка.
- Я нічого не зробив! Що вам від мене потрібно?
- Ти вбивав солдатів. Ти грабував селян.
- Я був лицарем і просто виконував накази!- чоловік спробував вирватись ще раз, але марно,- Я змушений був це робити!
- Ніщо не забороняло тобі втекти до лісу та приєднатись до благородних найманців.
- Закон забороняв мені це зробити! Якби я зробив це, моя сім'я була б в небезпеці.
- Зараз вся твоя сім'я мертва через тебе.
- Що?- здивувався Тарков.
- Так. Після того як ми виловили тебе, я вирішив, що є трохи часу, тому навідався до твоєї сім'ї. Змушений сказати, що твоя донька була доволі непоганою.
   Тарков відчув слабкість, яка швидко переросла в злість. 
- Я вб'ю тебе!!!- закричав лицар, вирвавшись з мотузок. Сигізмунд не очікував цього, тому швидко відступив на кілька кроків. 
   Тарков напав на чоловіка та спробував вдарити його, але впав від швидкого удару по нозі.
- Подивись на себе,- задоволено всміхнувся Сигізмунд,- Ти ніхто. Ти більше нікому не потрібен. Ти просто ганьбиш все населення Пендору. Я хотів вбити тебе одразу, але Нік переконав мене, що з тебе може бути користь. Проте, думаю, він не буде проти, якщо ти здохнеш.
   Сигізмунд замахнувся для удару.
- Я казав, що він нам потрібен,- сказав Нік, який і вдарив Таркова. Чоловік грубо підняв колишнього лицаря на ноги та повів до виходу.
- Надіюсь, ти не помиляєшся.
- Не помиляюсь.
   Тарков не бачив очей чоловіка, але був впевнений, що вони не такі, як у звичайних людей.
- Ти був разом з ним? Тоді, коли він прийшов до моєї родини.
- Ні, мене там не було,- коротко та холодно відповів Нік.
- Чому ти це робиш?
- Світ прогниває і його треба очистити від таких, як ти. Якщо спробуєш втекти, твоя єдина донька, яка зараз залишається живою - помре.
   Вона підійшли до лавки торговця.
- Що ми тут робимо?- спитав Тарков, оглядаючи продукти, що були на продаж.
- Цей торговець занадто піднімає ціни, використовуючи голод та бідінсть людей. Ми тут, щоб вирішити його долю. Обирай: життя чи смерть.
- Я?- здивувався чоловік.
- Так.
- Хай живе.
   Нік, нічого не сказавши, підійшов до торговця.
- Вам чимось допомогти?- спитав чоловік.
   Нік швидко витягнув меча та двома швидкими рухами відрубав торговцю руки. Він впав на землю, стікаючи кров'ю та благаючи допомогти. Нік підійшов до Таркова, ховаючи меч за спину. Лицар пішов допомогти торговцю, але Нік зупинив його.
- Ти сам виніс йому вирок,- сказав Нік.
- Ти відрубав йому руки!
- Він живий.
- Він без рук!!!
- Це твоє рішення, а зараз тобі краще піти зі мною.
- Навіщо? Моя присутність всеодно нічого не змінює.
- Іди, інакше, виріжу тобі серце і ти будеш спостерігати, як його поїдають пси,- сказав Нік так, що Таркову стало страшно, хоча його, як лицаря, мало що могло налякати.
   Вони йшли майже годину, доки не прийшли до розкішного будинку.
- Тут живе чиновник, який часто укладав рішення вигідні не для Сарлеону, а для Імперії Баккус. Ти маєш вирішити...
- Я не хочу нічого вирішувати. Ця людина всеодно буде страждати.
- Так, він буде страждати, але якщо ти відмовишся, то буде страждати не лише він, а й твоя донька. Тобі краще зробити вибір.
   Лицар дивувався холодному погляду Ніка. Він підійшов ближче та побачив очі Ніка. Від цього по його тілу пройшли мурашки, а серце почало битись набагато сильніше. Нік добре побачив, що Тарков дуже зляканий. 
- Я не люблю чекати,- холодно сказав Нік.
- Вбити,- лицар намагався виглядати впевненим, але тремтіння голосу його зраджувало.
   Нік лише легко усміхнувся. Він витягнув свій довгий меч та зайшов в багатий будинок. Тарков стояв надворі, за кілька десятків метрів від будівлі, але всеодно чув приглушені голоси та крики. Через кілька хвилин з будинку вийшов Нік, кидаючи голову чиновника під ноги Таркову. 
- На жаль, там було більше людей, тому мені прийшлось позбутись від зайвих очей,- беземоційно мовив Нік.
- Скількох ти вбив?
- П'ятьох... Можливо, більше. Я не рахував.
- Боже,- лицар заплющив очі, розуміючи, що нічого не зробив, щоб зупинити чоловіка.
- В нас є справи.
   Лицар спробував щось сказати чоловікові, але Нік не хотів його слухати, тому просто наказав заткнутись. Вони йшли кілька хвилин, доки не опинились навпроти бідного та давно покинутого будинку. Лицар здивовано глянув на Ніка, але чоловік ігнорував його, тому мовчки повів Таркова в підвал. Спустившись сходами, вони опинились в темному та сирому приміщенні, де сиділи чоловік та жінка, з зв'язаними руками.
- Я не знаю всіх деталей, але, якщо інформація правдива, то цей чоловік згвалтував цю жінку. Вирішуй?- Нік говорив так само байдуже, що дуже дивувало Таркова. 
- Ти хочеш, щоб я був суддею?
- Так.
- Тоді я хочу їх вислухати. Як суддя, я маю на це право.
   Нік не очікував, що чоловік це скаже, тому, подумавши кілька секунд, махнув лицарю, дозволяючи поговорити з чоловіком та жінкою. Тарков повільно та тихо підійшов до жінки. Він побачив, що вона була побитою, тому зробив висновок, що її катували. 
- Розкажи, що сталось,- лицар намагався звучати дружелюбно.
   Жінка кілька секунд злякано дивилась на Таркова і мовила:
- В мене були заручини,- почала жінка,- Батьки вирішили влаштувати свято, тому покликали багатьох гостей. Я намагалась переконати їх, що не варто цього робити, бо відчувала, що станеться щось погане!
- Ти знала його?
- Так. Я довіряла йому! Він був моїм другом дитинства. 
   Тарков легко погладив жінку по плечі, думаючи, що це її заспокоїть, та обернувся до чоловіка. Лицар одразу побачив, що ран в нього було набагато більше: глибокана рана в плечі, відкритий перелом ноги, багаточисленні менш серйозні рани, з який сочилась кров. Тарков перевів погляд на Ніка.
- Він не хотів співпрацювати,- пояснив Нік.
- Розкажи мені свою версію,- мовив лицар до чоловіка.
- Мене запросили її батьки. Спочатку, я відмовився, але потім вона сама мене запросила. Вона підійшла до мене та сказала, що хоче...
- Тобто, ти не винен?- перебив Тарков.
- Не винен. Я давно її любив, тому б ніколи не завдав їй шкоди, але вона сказала, що не проти.
   Жінка хотіла щось сказати, але подивилась на Ніка та одразу замовкла.
- Ти їх вислухав,- сказав Нік,- Говори. 
- Я не знаю, що робити. Їхніх слів недостатньо, щоб винести вирок. Я повинен вислухати людей, які не причетні до конфлікту або бачили, що відбувалось.
- Свідки нічого не можуть сказати.
- Тоді, як я можу виносити вирок, не знаючи, що сталось насправді?!
   Нік нічого не сказав, лише кивнув. Чоловік витягнув меч та швидкими рухами відрубав чоловіку дві руки, а жінці - дві ноги. Кров бризнула на обличчя Таркова, який знову нічого не зробив.
- Чому?!- крикнув лицар.
- Ти не зміг прийняти рішення, тому я зробив це за тебе. Вони заслуговують на покарання. Вона намагалась звабити його, але вона була п'яною, тому він не мав права користуватись нею. Можливо, вони не заслужили на це, але ти повинен був винести вирок, тому це стане для тебе ще одним уроком. 
- Їхні рани смертельні.- у відчаї сказав Тарков,- Чому ти просто не вб'єш їх?
   Нік нічого не відповів та пішов до сходів, що вели з підвалу. Тарков, з жахом, дивився на чоловіка та жінку, які кричали та корчились від болю. Це було жахливо, але він відчув, що йому сподобалось відчувати владу над людьми. Це його лякало найбільше.
- Пішли,- мовив Нік, зупинившись коло сходів,- Думаю, ти вже можеш зустрітись з своєю донькою.