Час. Частина 1

3 серпня 1240р. 08:34
Сарлеон, Королівство Сарлеон
   Сарлеон - колишня столиця Імперії Пендор та прекрасна столиця Королівства Сарлеон. Люди прогулювались вузькими вуличками міста. Особливу увагу до себе привертали двоє чоловіків.
- Я тобі серйозно говорю,- говорив один з них.
- Не може такого бути,- не вірив другий чоловік.
- Я не брешу. Вчора в лісі впав камінь, який дуже дивно світився. Дехто каже, що це був якийсь там метеорит, але я думаю, що це нова зброя нольдорів. Через них ми всі можемо померти.
- Менше пити треба!
   Раптово, над ними промайнула тінь. Чоловіки підняли голови вгору і побачили двох чоловіків, які скакали по дахах. Ці двоє чоловіків гнались за третій, який був дуже швидким.
   Чоловік вправно перестрибував перешкоди, що були на його шляху, але переслідувачі були дуже швидкими, тому не відставали. Чоловік, бачачи, що він починає віддалятись, вирішив зібратись з силами та прискоритись, але його самовпевненість його згубила. Він обрав невчасний момент для стрибка, тому провалився і боляче впав на землю. Інший чоловік, що переслідував його, м'яко приземлився на землю, поряд з раненим чоловіком. Зразу за ним, приземлився і другий. Тоді ранений побачив, що за ним гнались ельфи. Він спробував відповзти, але ельф витягнув меча та підійшов до чоловіка.
- Краще віддай це мені, людино,- спокійно говорив ельф.
- Я не можу це віддати вам,- кривлячись від болю, мовив чоловік.
   Чоловік встав на ноги та спробував вдарити ельфа, але противник встиг ухилитись. Ельф підійшов до нього з-заду і чоловік скористався цим, щоб вибігти з вузької та тихої вулички, на площу. Як тільки він вийшов на площу, його одразу сильно вдарив другий ельф. Ранений впав на землю, випустивши з рук дорогоцінний камінь. Один з ельфів підійшов до нього та підняв його. Ранений знову піднявся на ноги та витягнув меча.
- Я не можу вам дозволити взяти його,- впевнено, ледве тримаючись на ногах, сказав чоловік.
- Матео, тобі ж не потрібні проблеми,- спокійно мовив один з ельфів.
   Два нольдорських полводця - Ізілрандір та Аелдаріан оточили Матео.
- Ми просто заберемо камінь та підемо далі, а ти продовжиш жити своїм вбогим життям,- говорив біловолосий Ізілрандір.
   Ранений чоловік миттєво напав на Аелдаріана, який був ближче, але ельф встиг ухилитись та одним ударом відрубати руку людині.
- Ти був хорошим союзником, але зробив помилку,- сказав Аелдаріан та замахнувся, щоб добити Матео, але побачив, що до них повільно підходять люди, витягаючи прості мечі.
- Підемо звідси,- сказав Ізілрандір.
   Ельфи сховали зброю, показуючи, що не хочуть битви. 
- Забирайтесь!- крикнув один з чоловіків і ельфи швидко покинули площу.
   Кілька людей підійшли до Матео та обережно перев'язали його рану.

29 жовтня 1266р. 08:54
Равенстерн, Королівство Равенстерн
   Нік повільно йшов вулицями Равенстерну. Він згадував, як колись проводив тут дитинство та свою юність. Чоловік одразу побачив різницю між правлінням короля Григорія 4 та його сина: солдати забирали в торговців, яких і так залишилось мало, останні товари, кількість жебраків зросла в десятки разів, багато людей виглядали брудними та бідними, будинки занедбаними, а по брудних вулицях бігають щурі. Нік йшов по вулиці та, задивившись на цей жах, не побачив, як ледь не наткнувся на постільну білизну. Спочатку він подумав, що вона брудна, але виявилось, що це не бруд, але величезна кількість вошей. Двері деяких будинків замальовано в білий колір, що означало, що власники будинку загинули від чергової епідемії чуми. Гори трупів лежали неподалік каналів. Від місцевих жителів, Нік дізнався, що ці трупи вночі скидуватимуть в канали, де їх понесе до давнього озера. Через все це, вулиці міста жахливо смерділи. 
   Лише неподалік від палацу нового короля все було чисто та прибрано. Побачивши це, люди почали повільно підходити до воріт палацу, але молодий король дав наказ страчувати всіх, хто наблизиться більше, ніж на п'ятсот метрів.
   Нікові дуже пощастило, адже в час його прибуття, епідемія почала вщухати, але люди всеодно залишались наляканими, тому чоловік спочатку не зрозумів, чому люди почали тікати з вулиці та ховатись в свої домівки. Виявилось, що це розкішна карети королеви їде містом, а солдати не хочуть, щоб щось заважало рухові королеви. Звісно, про це не знала маленька та бідна дівчина, батьки якої просто зараз помирали з голоду.
- Пішла геть звідси!- крикнув один з солдатів.
- Не треба,- лагідним голоском промовила королева, виходячи з карети. Вона повільно підійшла до дівчинки та дала їй кілька монет.- Я приїхала, щоб допомогти цим людям, а не проганяти їх.
- Ви можете захворіти на якусь хворобу, моя королево.
- На щастя, при дворі є багато хороших лікарів.
- Не хочу погоджуватись з ним, але він правий,- сказав Нік, повільно підходячи до карети, схрестивши руки на грудях,- Тут доволі небезпечно. 
   Нік побачив, як зраділа королева, але вчасно стрималась.
- Не підходь!- крикнув воїн.
- Я не маленька дівчинка. Спробуй прогнати.
   Солдат витягнув меча, але його зупинила королева.
- Оглянь тут все та дізнайся чи мені нічого не загрожує. Я сама з ним поговорю.
- Значить коронація та шлюб пройшли успішно,- мовив Нік, коли солдат відійшов.
- Так, хоча я б зараз краще була в замку моєї сім'ї, а не тут.
- Що ти тоді тут робиш?
- Те, що ти мені й казав. Я королева однієї з найбільших країн. Я намагаюсь дбати про людей, поки король їх повільно вбиває.
- Так, я бачу.- Нік жестом прикликав до себе маленьку дівчинку. Коли вона підійшла, чоловік витягнув з наплічної сумки невеликий шматочок хліба,- Це дуже добре видно.
- Я дала їй гроші для того, щоб вона змогла собі щось купити.
- Зараз людям начхати на торгівлю. Їм не вистачає власної їжі, тому вони не будуть продавати те, що в них залишилось.
- Що ти тут робиш?- після недовгої мовчанки спитала дівчина,- Мені дуже цікаво, що герой Битви за Булугу забув в цьому забутому місті.
- Я зацікавився хворобою, що вирувала тут ще тиждень тому... І я впевнений, повториться знову дуже скоро. Я дізнався, що вона поширюється через цих щурів, з якими ніхто не бореться.
- Ти лікар?
- Ти сумнівалась? Я чудово знаю хімію, фізику, біологію, асторономію та військову справу.
- Жартуєш?- не повірила дівчина.
- Так. Я був неподалік і мій друг Джеремус попросив мене дізнатись якомога більше про цю хворобу, щоб створити ліки,- сказав Нік та швидко додав,- Але це не означає, що я кретин і нічого не знаю з фізики, біології та інших наук.
- Джеремус? Ще один герой Битви за Булугу?
- Як часто новини з Кальрадії доходять до Пендору?
- Не дуже, але жителів Пендору зацікавила остання ситуація в Кальрадії, яка, звісно, прикрашена бардами.
   Нік побачив якийсь рух неподалік від карети. Повільно оглянувшись, він побачив, що їх оточили.
- Тобі треба повертатись,- тихо сказав Нік,- Чим швидше, тим краще.
- Чому?
- Щось мені підказує, що скоро дізнаєшся.
   Раптово в королеву полетіла стріла, але Нік встиг зловити її.
- Боже!!!- крикнула дівчина.
- Ні, не він.
   Чотири стріли влучили в коней, що тягнули карету. Нік витягнув меча і через кілька секунд до нього підбіг солдат.
- Що відбувається?- спитав воїн.
- Напад, який ти мав попередити.
   Озброєні, але слабкі міщани напали на них. Нік та солдат добре захищались, оберігаючи королеву. Через дві хвилини, чоловік з вилами вбив солдата, а другий замахнувся на Ніка невеликим мечем, але воїн встиг відбити удар. Незважаючи, що чоловік залишився сам проти десятка міщан, він продовжував стояти. Відбивши черговий удар, він побачив, що щось летить у карету та розпізнав бомбу. Вибух був невеликим, але його вистачило, щоб Нік знепротимнів, а міщани злякались та втекли.