Епілог: Гіркий присмак того, що не збулося ​POV Снейпа (Останні хвилини)

Отрута Нагайни розливалася венами, немов розплавлений свинець, але цей біль був нічим порівняно з тим, що роздирало мене зсередини всі ці роки. Коли Гаррі Поттер схилився над мною, я відчув, як останній бар’єр моєї свідомості рухнув.
​Я дивився в його очі — її очі — і бачив у них привид іншого життя.
​Жаль прийшов не через страх смерті, а через усвідомлення того, наскільки марною була моя гонитва за силою. Якою нікчемною була та Чорна Мітка, яку я колись вважав символом своєї величі. Я обрав сторону тіней, думаючи, що вони зроблять мене гідним її, але вони лише випили моє світло і змусили мене власноруч зруйнувати свій єдиний дім.
​Якби я тоді, біля озера, знайшов у собі сили проковтнути свою гордість... Якби я не вимовив те кляте слово...
​Я дивився на Гаррі, і в моїй згасаючій свідомості спалахнула болюча, заборонена думка. Цей хлопець міг бути моїм сином. Якби я обрав не амбіції, а її. Якби я був достатньо сміливим, щоб бути добрим. Гаррі міг би мати моє прізвище, моє волосся, але її серце. Я міг би вчити його варити зілля не з ненавистю, а з батьківською гордістю. Ми могли б бути сім’єю — тією справжньою сім’єю, про яку я, дитина з Павучого завулку, не смів навіть мріяти.
​Але я сам обрав свою самотність. Я обрав підземелля замість сонячного світла.
​Глибока, бездонна втрата Лілі накрила мене останньою хвилею. Вона була моїм єдиним і щирим коханням, моєю першою і останньою істиною. Все, що я робив після її смерті, було лише намаганням викупити той один день на березі річки, який я проміняв на темну обіцянку влади.
​Я відчував, як життя витікає крізь пальці. Я не був героєм. Я був людиною, яка зробила безповоротну помилку і витратила решту днів на те, щоб просто не дати померти останньому нагадуванню про неї.
​— Подивися... на... мене... — видихнув я.
​Я хотів востаннє потонути в цій зелені. У цих очах не було місця для Смертежера. Там було лише прощення, якого я не заслуговував.
​Я заплющив очі. Світ навколо зник. Лишився тільки запах бузини, теплий вітер Коукворта і руда дівчинка, яка чекає на мене там, де більше немає сторін, немає помилок і немає болю. Тільки ми. Нарешті.