Розділ 8: Останній вальс на попелищі Частина 2: Похорон мрії (POV Лілі)

Моє перше кохання пахло гірким полином і старими книжками. Воно не було схоже на казку. Це було почуття, яке росло зі мною з дитинства, переплітаючись із кожною таємницею, яку ми розділили під нашою вербою. Я кохала Северуса — не того похмурого тінявого чоловіка, яким він ставав, а того хлопчика, який бачив магію там, де інші бачили бруд.
​Кожної ночі, засинаючи в червоній спальні Грифіндору, я сподівалася, що завтра він прийде. Не просто вибачиться за слово, а скаже: «Лілі, я йду від них. Мені не потрібна їхня темрява». Я б пробачила йому все. Я б захистила його від усієї школи.
​Але він приходив лише для того, щоб знову поранити.
​На випускному балу я бачила його здалеку. Він стояв біля стіни, наче темний розчерк на яскравому святі. Я танцювала з Джеймсом, відчуваючи його сильні руки на своїй талії, але мої очі шукали Северуса. Я чекала, що він підійде. Що він попросить останній танець, і в цьому танці ми зможемо повернутися в наш Коукворт.
​Коли наші погляди зустрілися через усю залу, я зрозуміла все. Його погляд був повний болю, але в ньому вже була та сама холодна рішучість. Він уже не був моїм Севом.
​Я притулилася головою до плеча Джеймса. Він був теплим, зрозумілим і щиро кохав мене — без таємниць, без темного зілля під подушкою. Моє серце розбивалося на шматки, але я змусила себе посміхнутися.
​— Ти в порядку, Лілі? — запитав Джеймс, зупиняючись у танці.
​— Так, — збрехала я, востаннє озираючись туди, де стояв Снейп.
Але там уже нікого не було. Тільки порожня стіна та тіні від свічок. Наше дитинство закінчилося. І моє перше, болюче кохання залишилося там — у порожньому кутку бальної зали.