Розділ 4: Платформа дев’ять і три чверті Частина 2: Останній погляд назад (POV Лілі)

Кінґс-Кросс був схожий на розбурханий вулик. Я міцно тримала тата за руку, відчуваючи, як пітніють долоні. У моїй кишені лежала паличка з верби — одинадцять дюймів, елегантна й гнучка. Кожного разу, коли я торкалася її, по тілу розбігалися іскри.
​Але радість була з гірким присмаком. Петунія йшла поруч, і від її мовчання мені хотілося плакати. Вона не дивилася на мене. Вона дивилася на стіну, на квитки, на сову в клітці — на все, крім моїх очей.
​— Туні, будь ласка, — прошепотіла я, коли ми зупинилися біля переходу. — Я буду писати тобі щотижня. Я розповім про все...
​— Мені не цікаво слухати про твою школу для виродків, — процідила вона, і ці слова були гострішими за ніж. — Сподіваюся, вони навчать тебе там бути нормальною.
​Сльози обпекли очі. Я хотіла щось відповісти, але тут з’явився Северус. Він виглядав натхненним і водночас настороженим. Його присутність була для мене мов якір у штормі. Ми пройшли крізь бар’єр — і світ маґлів зник.
​Платформа 9 3/4 була найдивовижнішим місцем, яке я бачила. Червоний потяг здавався живим, він дихав парою і закликав нас у дорогу. Але навіть ця магія не могла загоїти рану, яку завдала сестра.
​Ми з Севом знайшли купе. Я сіла на м’яке сидіння, відчуваючи, як потяг здригнувся і повільно рушив.
​— Подивись, — Сев кивнув на вікно.
​Я притулилася до скла. Мама і тато махали хустинками, вони бігли за потягом, поки він не набрав швидкість. А Туні стояла трохи осторонь. Вона не махала. Вона просто дивилася — з такою сумішшю болю, образи та жадоби, що мені на мить стало страшно. Я відчула, що в цю хвилину між нами пролягла не просто відстань у милі, а ціла прірва, яку ніколи не вдасться засипати.
​— Вона назвала мене потворою, Севе, — я витерла сльозу краєм рукава.
​— Вона помиляється, — Северус дивився на мене з такою серйозністю, що мені стало трохи легше. Його чорні очі були сповнені впевненості. — Ти — найкраще, що є в цьому потязі. Ти побачиш, Гоґвортс змінить усе.
​Я посміхнулася йому. Він був моїм єдиним другом у цьому новому, невідомому житті.
​Але в цей момент двері нашого купе з гуркотом відчинилися.
​— Тут вільно? — запитав хлопець із розкуйовдженим волоссям і неймовірно нахабним поглядом. За ним стояв інший, з витонченими рисами обличчя, який уже розглядав нас із цікавістю.
​Я ще не знала, що ці двоє стануть кошмаром для Северуса і назавжди змінять те, як я бачу свій новий дім.