Розділ 4: Платформа дев’ять і три чверті ​Частина 1: Бар’єр між світами (POV Снейпа)

Світ навколо вокзалу Кінґс-Кросс здавався Северусу занадто гучним, занадто яскравим і нестерпно безглуздим. Він ішов за батьками, притискаючи до себе стару валізу, перев’язану мотузкою, бо замок на ній давно зламався. Мати йшла швидко, зсутулившись, намагаючись не привертати уваги до своєї дивної мантії, захованої під звичайним пальтом. Батько ж ішов позаду, важко дихаючи й кидаючи на все навколо погляди, сповнені презирства та прихованого страху.
​Але Северус не бачив їх. Він шукав руду маківку в натовпі.
​Коли він побачив Лілі біля бар’єра між дев’ятою та десятою платформами, серце на мить припинило завдавати болю. Вона була в оточенні своєї ідеальної родини: батьки з сяючими обличчями та Петунія, чиє обличчя було блідим від заздрощів і злості.
​— Ти готова? — прошепотів він, підійшовши впритул.
​Вона кивнула, але він бачив, як вона озирнулася на сестру. Северус відчув знайомий укол роздратування. Навіщо згадувати про маґлів, коли перед тобою відчиняється небо?
​Вони пройшли крізь стіну разом. Це було схоже на короткий подих крижаного вітру, а в наступну мить світ вибухнув звуками. Величний червоний локомотив випускав клуби пари, що пахли вугіллям і магією. Сови кричали у клітках, учні в чорних мантіях обіймалися, а в повітрі висіло передчуття чогось грандіозного.
​Для Северуса цей потяг був не просто транспортом. Це була фортеця. Тут, на цій платформі, його старий одяг і бідність його району більше не мали значення — або він так думав.
​— Дивись, Севе! — Лілі вказувала на групу старшокурсників. — У них на мантіях різні значки!
​— Це герби факультетів, — він намагався говорити повчально, щоб приховати власне хвилювання. — Ми скоро теж їх отримаємо. Я впевнений, що ми будемо разом.
​Він допоміг їй занести валізу у вагон. Вони знайшли порожнє купе в самому кінці потяга. Северус сів біля вікна, дивлячись на платформу. Він бачив, як його батько розвернувся і пішов, навіть не озирнувшись. А Лілі... Лілі притислася до скла, махаючи батькам і Петунії.
​— Вона не хотіла навіть прощатися, — прошепотіла вона, відходячи від вікна. В її очах блищали сльози. — Туні назвала мене потворою прямо там, біля бар’єра.
​Северус відчув, як усередині нього ворухнулася холодна, темна радість. Петунія більше не мала над нею влади. Тепер тільки він був її провідником.
​— Забудь про неї, — відрізав він. — Вона — лише частина того світу, який ми залишили. Тут ти не потвора. Тут ти — відьма. І ти знайдеш друзів, які будуть гідні тебе.
​Він не знав, що за кілька хвилин у двері їхнього купе постукають двоє хлопців — самовпевнений брюнет в окулярах і красен з зухвалою посмішкою — і світ, який він так дбайливо будував навколо себе і Лілі, почне тріщати по швах.