Розділ 3: Лист із совиним крилом ​Частина 1: Тріумф у Павучому завулку (POV Снейпа)

Той ранок у Павучому завулку був таким же сірим, як і тисячі попередніх. Батько знову лаявся на кухні через те, що вівсянка занадто рідка, а мати мовчки перетирала тарілки, дивлячись у вікно порожнім поглядом. Северус намагався стати невидимим, розчиняючись у тіні дверного отвору.
​І раптом це сталося.
​Тихий шурхіт крил об скло змусив матір здригнутися. На підвіконня опустилася велика сіра сова. У її дзьобі був конверт із важкого пергаменту. Батько замовк на півслові, його обличчя налилося темною кров’ю — він ненавидів усе «ненормальне», але зараз навіть він не наважився поворухнутися.
​Айлін тремтячими пальцями відчинила вікно і взяла лист. Вона не читала його. Вона просто простягнула його синові, і в її очах вперше за довгі роки Северус побачив щось схоже на гордість.
​«Пану С. Снейпу, Кімната під стріхою...»
​Він не став читати далі. Він вибіг із дому, не взуваючи черевиків, просто в шкарпетках по брудному асфальту. Лист палив йому пальці. Це була не просто папірець. Це був його квиток у світ, де він не буде «тим дивним хлопчиком», де йому не доведеться ховатися.
​Він добіг до їхньої верби за лічені хвилини. Лілі вже чекала там. Вона сиділа на корінні, а в її руках тріпотів точно такий самий конверт. Її обличчя сяяло, але в очах стояли сльози.
​— Севе! Він прийшов! — вигукнула вона, кидаючись йому назустріч.
​— Я ж казав тобі, — він намагався говорити спокійно, але голос зрадницьки зривався від захвату. — Я казав, що сови нас знайдуть.
​Вони сіли на землю, розклавши перед собою списки необхідних речей. Драконяча шкіра, казани, чарівні палички... Кожне слово звучало як музика.
​— Уяви, Лілі, — прошепотів він, і його чорні очі загорілися лихоманковим вогнем. — Там будуть сотні таких, як ми. Тих, хто розуміє. Там ніхто не сміятиметься, якщо ти змусиш квітку розквітнути. Там це — закон. Ми нарешті будемо серед своїх. Ніяких маґлів, ніяких дурних правил Спіннерс-Енд.
​— Своїх... — повторила Лілі, але в її голосі почувся сумнів. — Але ж Туні... Севе, вона плакала. Вона намагалася вирвати лист у мене з рук. Вона каже, що ми йдемо до школи для виродків.
​Северус відчув знайомий укол люті.
— Вона просто заздрить, що вона не така. Вона ніколи не зрозуміє, що таке справжня сила. У Гоґвортсі на нас чекає життя, про яке вона навіть мріяти не сміє. Ми будемо великими чарівниками, Лілі. Ти і я. Разом.
​Він дивився на неї й бачив майбутнє: величні зали, таємні знання і вони двоє, нерозлучні, як і в цьому брудному Коукворті. Він був певен — тепер усе зміниться на краще.