Розділ 1: Квіти на пустирі ​| Частина 2: Сонце крізь пил (POV Лілі)

Серпнева спека в Коукворті була важкою, немов стара вовняна ковдра. Вона осідала на язиці смаком сухого піску та вугільного пилу, що підіймався від залізниці. Але тут, на нашому майданчику, я її майже не відчувала. Коли гойдалка злітала вгору, вітер обдавав моє обличчя прохолодою, і на коротку мить мені здавалося, що я можу просто відпустити руки й злитися з цим сизим небом.
​Усередині мене вже давно жило щось дивне. Це було схоже на лоскоти в долонях або на бульбашки в газованій воді — воно з’являлося раптово, коли я була занадто щаслива або, навпаки, дуже сердита.
​— Туні, дивись! Дивись, як я можу! — вигукнула я, відчуваючи, як ці «бульбашки» підіймаються до самих плечей.
​Я відштовхнулася і стрибнула. Петунія скрикнула, притиснувши руки до рота, але я не впала. Повітря навколо мене раптом стало пружним, наче я стрибнула у воду, яка ніжно притримала мене за талію. Я пролетіла на кілька футів далі, ніж зазвичай, і приземлилася на траву так легко, ніби я була не дівчинкою, а кульбабковим пухом.
​— Лілі, це ненормально! — голос Петунії тремтів від суміші страху та заздрощів. Вона стояла біля пісочниці, розгладжуючи свою ідеально чисту сукню. — Мама казала, що ти забила коліно минулого разу, бо занадто вигадуєш. Припини зараз же!
​Я обтрусила коліна й усміхнулася. Мені не було страшно. Мені було... правильно.
​— Обернися, — раптом прошепотіла Туня, її обличчя скривилося в огиді. — Це знову той жахливий хлопець. Він постійно витріщається на нас із тих кущів. Справжній маніяк.
​Я обернулася. З густих заростей бузини, що межували з брудним руслом річки, вийшов він. Хлопець виглядав дивно, навіть для нашого небагатого району. Його чорний піджак був на три розміри завеликим, рукави закочені кілька разів, а штани закінчувалися десь над щиколотками. Волосся — довге і пряме — закривало частину обличчя, але очі... Його очі були чорними й такими глибокими, наче в них ховалася вся ніч Спіннерс-Енд.
​Він підходив повільно, наче боявся, що ми втечемо. Його погляд був прикутий до мене з такою інтенсивністю, що я мимоволі випрямилася.
​— Я бачив, що ти зробила, — сказав він. Голос у нього був не дитячий — глибокий і трохи хрипкий. — Я стежив за тобою.
​— Ти збоченець! — вереснула Петунія, хапаючи мене за лікоть. — Ходімо звідси, Лілі! Від нього пахне каналізацією, і він живе в тому жахливому будинку біля заводу!
​Я відчула, як хлопчик здригнувся від її слів. На мить у його очах промайнув біль, такий гострий, що мені захотелося відштовхнути руку сестри. Він не був злим. Він просто виглядав так, ніби йому ніколи не говорили нічого доброго.
​— Ти — відьма, — сказав він, дивлячись прямо мені в очі.
​Це слово мало б прозвучати як образа, але з його вуст воно вилетіло як визнання. Наче він назвав мене принцесою або кимось надзвичайним.
​— Ти дуже грубий! — вигукнула я, хоча серце в грудях забилося швидше. — Не можна так називати людей!
​— Це не образа, — він зробив ще крок, ігноруючи Туню, яка вже готова була бігти за мамою. — Моя мати — відьма. І я — чарівник. Ти така ж. Ти можеш робити речі, про які вони, — він кивнув на Петунію з невимовною зневагою, — навіть не мріють.
​Він простягнув руку. Пальці в нього були довгі й тонкі, а на долоні лежала маленька суха квітка лілії. Вона була мертвою, коричневою, зовсім не схожою на ті яскраві квіти, що росли в нашому садку. Але коли він зосередився — я помітила, як напружилися жили на його шиї — квітка почала змінюватися.
​Прямо на моїх очах вона налилася молочною білизною. Пелюстки розправилися, стали соковитими, живими. Це була справжня магія, не просто стрибок, не просто випадок. Це було диво, яке він створив спеціально для мене.
​Я подивилася на нього іншими очима. Під цим дивним піджаком і немитим волоссям ховався хтось, хто володів таємницями цілого всесвіту.
​— Ти теж... — прошепотіла я, відчуваючи, як «бульбашки» всередині мене вибухають радістю.
​Я посміхнулася йому — вперше щиро й тепло. Петунія щось кричала про бруд і ненормальних, але її голос став тихим фоном. У цей момент на всьому пустирі існували тільки ми двоє: дівчинка з рудим волоссям і дивний хлопчик, який щойно подарував їй цілий світ у своїй долоні.