ХІ

Військові будні тільки почали повертатися до звичного русла, як раптом ще одна новина від командування полку приємно здивувала весь особовий склад – навчання з бойового застосування Джавелінів. Для цієї мети було відібрано по четверо вояків від кожної роти, тож коли повстало питання добровольців, Ден опинився в перших рядах з-поміж них. Компанію йому склали Тренер, Інженер і Молот – високий, широкоплечій чолов’яга, з «рукавами», вкритими татуюваннями та невеличкою гострою борідкою. Своєю зовнішністю він нагадував розбійника з великої дороги або типового бандита з 90-х. Проте у спілкуванні був доволі легкою та прямолінійною людиною, що ніколи не бовкне зайвого, проте й відповісти на будь-який випад гострим слівцем для нього не становитиме жодної проблеми.

У такому складі й вирушили на головний штаб одразу після ранкового шикування. Їх зустрів якийсь новий інструктор зі своїми помічниками та по швидкій перекличці запросив усіх на заняття. Авдиторією їм слугувало старе, ще радянське бомбосховище на одному з цехів заводу, розташоване на глибині близько чотирьох метрів під землею. Такий перепад висот не міг залишитися непоміченим: якщо надворі вже стояла засушлива літня спека, у підвальному приміщенні було по-осінньому прохолодно – настільки, що навіть наглухо застібнутий кітель не особливо допомагав. Проте невдовзі всі забули про холод, як, мабуть, забули би про все на світі – внесли навчальну модель Джавеліна та зразки інших, більш простих ручних протитанкових гранатометів. Усі зачаровано супроводжували їх поглядом, так само як і асистентів, що несли ці дива людської винахідливості. Це тривало не довше хвилини, проте плин часу майже не відчувався: що хвилина, що вічність. Вирішивши не перевіряти, наскільки можливим є другий варіант розвитку подій, інструктор розпочав заняття, відтак прикувавши до себе всі погляди та безроздільно заволодівши увагою присутніх.

На вигляд це був високий лисий чоловік не старше 55 років, із доволі гармонійною тілобудовою, проте не відзначений рисами атлетизму. Звичайна собі людина, яких довкола нас мільйони, якби не очі – великі, яскраво-блакитні, сповнені як сумом, болем і тугою, так і незгасаючою енергією непокори своїй долі, навіть якщо вона віщує тобі смерть. Він заговорив, стисло, впевнено та зрозуміло, достатньо тихо, щоби не кричати, проте достатньо гучно, щоби почули всі:

— Бажаю здоров’я, панове. Обійдемося без довгих прелюдій: мій позивний – Умка, моє завдання – навчити вас усьому необхідному стосовно цих гранатометів. Курс початкової підготовки триватиме 2 дні. Вам може здатися, що це надто короткий термін, проте смію вас запевнити: за цей час вони вам настільки набриднуть, що захочеться блювати від самого лише буквосполучення «Дж». Проте це вже лірика, тому до справи: до обіду у вас теорія, після – практика та заліки, кожен розділ по 3 години. Для початку цього має вистачити з головою, а як потрапите на нуль – швидко набудете всіх необхідних вам навичок, як жити захочеться. Питання?

Питання були відсутні, тож заняття відразу було розпочато. Виклад був легкий і зрозумілий, уточнення – важливими, мимохідь кинуті жарти – влучними й дотепними. Воякам явно припав до душі такий стиль викладання, та й цей чолов’яга, треба думати, не з балачок пізнав, по чім ківш лиха. Всім не терпілось якнайшвидше взятися до практики, проте для всього свій час. Якою б цікавою не була розповідь, усе ж двічі вони змушені були взяти невеличку перерву: мізки потребували перепочинку для подальшого засвоєння інформації. Та й багато хто не захопив теплого одягу, й добряче перемерзли через це, а відтак ходили грітися нагору. Зрештою настала обідня перерва, а вже після неї – така довгоочікувана практика.

На перший погляд усе просто: дисплей, 2 джойстика та 2 спускових гачка. На екрані відображається вся картина бою, присутні денні та нічні режими оптики, батарея від них тримає заряд протягом 4-х годин. Проте варто лише натиснути лівий спусковий гачок, як активується бойова частина, і починає надходити охолоджувач. Його межа – 4 хвилини, й після того, як його вичерпано, пострілу вже не відбудеться. Після активації бойової частини гранатометний комплекс переходить на вікно прицілювання, де потрібно максимально чітко припасувати рамки та перехрестя прицілу на визначеному для враження об’єкті. Після цього максимально знерухомити прицільне приладдя, та, затиснувши й тримаючи лівий гачок, одразу натиснути правий. Незважаючи на те, що теоретично на весь процес підготовки до пострілу оператор комплексу має ті самі 4 хвилини, фактично ж від моменту активації до здійснення пострілу рідко коли минає більше однієї, а більш досвідчені бійці й узагалі не виходять за рамки 30 секунд.

Проте на словах усе завжди видається легшим, ніж у справі – Ден уже вкотре у своєму житті мав змогу пересвідчитись у справедливості цього твердження. Дочекавшись своєї черги на першу вправу, він здійняв гранатометний комплекс собі на плече та спробував розташуватися якомога зручніше. Так-сяк усівшись на заздалегідь розстелений каремат, спробував виявити та впіймати ціль у перехрестя. На перший раз це був нерухомо розташований танк на віддаленні близько 1,5 км. Активувавши бойовий режим, обережно звів рамки за силуетом, затис лівий спуск і дублював правим – постріл, готовий! «Оцінка – відмінно, наступний!». Ден упорався за 40 з лишком секунд – чудовий результат, проте це був тільки початок.

Далі пішли вправи на рухомі цілі, що їхали спочатку повільно, а потім – дедалі швидше. Влучань з-поміж групи ставало все менше, допоки з-поміж декількох десятків курсантів наступний рівень складності не подолав ніхто. Тоді Умка скинув налаштування до попереднього рівня та ще декілька разів прогнав усю групу, допоки результат не покращився до задовільних на його думку показників. Коли зрештою відведений для заняття час добіг кінця, інструктор зазначив доволі непоганий рівень групи, проте порадив не розслаблятися та готуватися до контрольних іспитів, які будуть завтра. На тому й розійшлися.