І

«Ціль! Вниз! Ціль! КОНТАКТ!» – сухий металевий лязкіт спуску трьох десятків автоматів розрізав мовчазну тишу ранкового лісу. Стояв прохолодний березень, і лісосмуга не поспішала позбавитися свого снігового покриву. «Якби мати бодай трошки вільного часу, аби намилуватись як слід на чарівну велич природи», – майнула думка, й одразу зникла в небуття. – «Так, Денисе, матимеш іще вдосталь вільного часу, все ще попереду, а зараз намагайся урвати для своєї свідомості хоча б клаптик цієї краси, закарбувати її у своїй пам’яті, крадькома, похапцем, немов останній злодюга, що їх припхалися сотні тисяч на нашу землю, та від яких маєш її оборонити! Навіть цю чарівну мить вони хочуть вкрасти в тебе, але ж ти не складеш рук, правда? Ти дійдеш до кінця, до самісінької перемоги!».

Ось уже другий тиждень, як він вступив до лав оборонців столиці українського козацтва. Оформлення всіх необхідних документів і складання присяги зайняло не більше двох днів, увесь інший час Денис мав чим себе зайняти, хоча в цьому й не було потреби – про це вже встигли подбати інші. Першою й найяскравішою особистістю з-поміж оточуючого вояцтва, був, без сумніву, їхній інструктор із бойової, фізичної, морально-психологічної та якої завгодно ще підготовки. Середнього зросту чоловік із упевненою поставою та твердою ходою, він нічим не привертав сторонньої уваги аж доти, доки з ним не заговорити. Оповитий завісою таємничості, він завжди з’являвся в підрозділі в чорній формі спецпризначенця, а обличчя було приховане чорною ж балаклавою, через що на виду залишалися тільки очі, погляд яких мав якийсь магнетичний вплив. Ніхто не знав його імені, а як хто б і дізнався, то навряд чи став би поширюватися стосовно цього. Все, що вони про нього знали, був лише його позивний – Вега. Говорив він неквапливо, але й без недоречних пауз, свої думки висловлював чітко й точно, та й загалом складалося враження, що не існує речі, питання про яку заведе його в глухий кут. Тренувався він разом з усіма, ба більше – попереду всіх, наочно демонструючи істинність вислову Наполеона Бонапарта: «Особистий приклад – не просто кращий спосіб переконання, а єдиний». Саме цим висловлюванням імператора французів Вега, схоже, й користався, демонструючи реальність виконання будь-яких поставлених ним задач. І справді, вони не видавалися Денисові надміру складними, хоча це й не скасовувало того факту, що вже за два дні потому він як слід відчував кожен м’яз свого тіла за найменшого руху.

Цей тиждень обіцяв бути не менш насиченим, аніж минулий, і трикілометрова пробіжка в повному спорядженні, а за нею – відпрацювання прийомів із «холостою» зброєю були доволі переконливими аргументами на користь цього припущення. Яке ж це непередаване відчуття – працювати на межі своїх сил, але щоразу з’ясовувати, що дійшов поспішних висновків, і насправді ця межа ще вельми далеко! Менше з тим, подібні філософські роздуми – вибір тих, хто має час і натхнення для цього, він же був позбавлений такої розкоші, тож мав обходитися лише далеким відлунням думок, що уривками спалахували в його мозку, а вже за мить були витіснені більш нагальними потребами.

— Ви маєте бути готовими до будь-чого та за будь-яких умов. Ані втома, ані нестача їжі чи сну, ані будь-що інше не має ослабити вас, тож готуйтеся до цього заздалегідь. Вага вашого спорядження зараз, коли вам нічого не загрожує – ніщо, й ви це відчуєте під час першої ж хвилини бою, це я вам гарантую. Тож наразі перед вами стоїть вибір: якщо пожалієте себе зараз, потім за вами побиватимуться ваші сім’ї, якщо ж виявите достатньо сил – потім пригадуватимете це із вдячністю. Тож іще раз – ціль! Вниз! Ціль! Контакт!

Перша фаланга вказівного пальця м’яко натиснула на спусковий гачок, ніби це була пелюстка троянди, й знову залунав різноголосий хор ударно-спускових механізмів. «Нема пострілу», «скінчився боєприпас», «контакт на шість» – команди сипалися на них одна за одною, ледве вони встигали впоратися з попередньою. Схема поділу на сектори за принципом циферблату була знайома Денисові й раніше: на 12 – все, що перед тобою, на 6 – те, що позаду, на 9 і на 3 – ліворуч і праворуч відповідно. Але одна справа – інтуїтивно це розуміти, й зовсім інша – відточити свої навички швидкого сприйняття інформації до автоматизму. Якраз із другим у нього, як і в більшості його побратимів, виникали деякі труднощі. Маса нової інформації та накопичена втома давали про себе знати, й переплутати ліво й право місцями не було таким уже несподіваним явищем. «Хто в армії був, той в принципі мало з чого сміється», – встигла майнути думка в проміжок між командами, коли один із вояків спробував перезарядити не знятий із запобіжника автомат, за що негайно був нагороджений додатковою порцією відтискань. Ніхто не засміявся – всім було якось не до сміху. Воно чогось завжди так відбувається, коли залізяка в тебе в руках замість неповних чотирьох кілограмів починає важити з десяток, якщо не більше. Тоді твоїм найближчим супутником замість бажання зареготати стає прагнення бодай трохи перепочити, й тільки зусиллям волі ти змушуєш себе повертатися до суворої реальності: довкола війна, що не знає перепочинку.

Нарешті лунає команда: «Автомати на запобіжник, спорядити магазини!». 5 хвилин такого довгоочікуваного відпочинку, а точніше – зміни роду праці. Патрони один за одним проштовхують свої металеві тіла вглиб магазину, допоки він не опиниться заповненим ущерть. Розподілити весь БК по розгрузці – й на обід. Час плине навдивовижу швидко, аж ось поступає наступна команда – вирушати на укріплення позицій.

Під «укріпленням» мається на увазі приведення до ідеального ладу всього, що може бути визнане неідеальним: будь-яка гілочка в окопі або зайва грудка землі, недостатня глибина траншеї або не найкращим чином замаскована вогнева точка. Але для втомленої та невиспаної людини навіть така марудна праця може видатись у якомусь сенсі цікавою: длубати мерзлу землю або притрушувати амбразуру сухим листям і хворостинням, розмірковуючи про щось своє. Ось коли на повну вмикається політ фантазії та бажань, але всі вони врешті-решт зводяться до одного: палкого прагнення перемоги, якнайшвидше, тут і зараз! Війна – це завжди бруд, кров і смерть, пошматовані душі, понівечені долі… Хай буде проклята навіки вічні ця війна та всі її підбурювачі! І люта ненависть спалахує в кожному серці з новою силою, даючи наснаги спраглим і змученим тілам, скріпляючи їхній дух і гартуючи волю. Ми вистоїмо, поборемо, переможемо!