Кожен може помилятися

Аргос

В моїй голові все закрутилося доки ми не впали. Пам'ятаю лише що я казав Пено тримати себе в руках, так радив що сам відключився, але усе відчував.

В очах темрява... Невже я помер?... Тоді чому відчуваю ніжний дотик чиїхось рук в себе на шиї? Вони були теплі і ніжні, що тривога вмить вщухала. Розсіювали вони приємні відчуття, що хотілося, аби цей блаженний дотик тривав вічність, навіть якщо я не розплящу очей.

 Та коли вони перестали бути на шиї, знов наростала тривога й бажання повернути, те чудове і приємне тепло. Стало якось порожньо без нього, ніби я знову сам один, бозна де і невідомо що буде. Раптом я відчув на чолі чиєсь дихання, тільки вже холодне, яке стало огортани незрозумілим слизом, що від цього я здригнувся. Хотів було розплющити очі - не міг. Лише чув і відчував що діється навколо.

Раптом пролунав чийсь голос:

- Живі, це добре, але не відомо коли прокинуться - був таким ніжним і приємним, аби він тільки не замовкав і поруч були дивні звуки схожі на чхання, що здається це була тварина.

Чув поруч ще четверте дихання поруч, що я знав - це Пено і з другом все добре. Намагаюсь сильніше розплющити очі, але тільки мружусь і намагаюсь підвестись. Та чийсь силует поклав мене назад на м'який мох під деревом. Та пляма що була в мене перед очима нечітка, але зрозуміло що то розумний організм, якщо не нападає на слабшого.

Раптом знову говорить той голос тільки з нотками остраху:

- Все буде добре - та невідомий доторкнувся до мого чола і прибрала рукою той слиз що був на ньому.

Коли знов перестав відчувати той ніжний дотик, я нарешті, розплющив око щоб побачити власника того неймовірного чуття. Зробивши це я побачив дівчину з рудим волоссям, що посипалося кучерями до її плечей. Її зелені очі були прикуті поглядом на Пено, який лежав знерухомлено. Вона виглядала стурбовано, але намагалася діями не привернути увагу, бо типу ми непритомні і треба спокій. Коли я спробував звернутися до дівчини:

- Ти хто і чому...- мій голос був надтріснутим, але чітким, та красуня перервала мене на пів фразі:

- Я Клара Корстен, вам не можна тут бути - каже вона озираючись.

- Нас ніхто не помітив - кажу впевнено я сідаючи поруч.

- Це ви так думаєте, коли десь відбувається щось дивне, то люди помічають все одразу і відправляють агентів щоб вони розібралися що спричмнило катаклізм.

- Он як - засумнівався я в ту мить. - Тобто ти кажеш що люди небезпечні і ти така сама як вони.

Кажу я сягаючи до кишені свого костюма намагаючись дістати сіткобластер, аби зашкодити їй схопити нас. Та як виявилось він лишився на кораблі, який зараз розтрощено на друзки.

- Спокійно, я не нашкоджу - каже дівчина піднімаючи руки, щоб показати, що в неї нема нічого такого підозрілого.

- Тоді чому ти тут? Чи хочеш щоб нас легше знайшли? - кажу недовірливо до Клари.

- Я тут аби вас попередити, нічого такого... - зніяковіла дівчина що, щоки забарвились рожевим рум'янцем, який їй на диво личив.

- Якщо прийшла тільки попередити то йди, я далі сам впораюсь - кажу я намагаючись підвестись, але щось кольнуло в нозі і я звалився на землю скривившись від болю.

- Можна огляну - сідає поруч дівчина розпрямляючи мою ногу.

Я відсуваюсь від неї на невелику відстань підігнувши ноги під себе. Вона повторила ніжніше:

- Може все-таки оглянути?

Не довго думаючи буркнув собі під ніс;

- Ні, все добре - і відсунувся далі у тінь дерева під яким ми були.

З якого дива їй нам допомагати? Вона людина... Гаразд доволі гарна земна дівчина, яка тільки з нашими може зрівнятися. Ні-ні-ні! Нам не можна вступати в контакт з людьми навіть розмовний, але чомусь щось зчемило всередині. Чи то друг застогнав прокидаючись, чи вона стала перевіряти на серйозні травми мого друга. Чи може дружба закінчиться з ним?

Пено

Єдине що я відчув коли ми впали з Аргосом, це те що я ще живий і те як тріщить моя голова по швах. Хоч би побачити, що ми просто вдома і цей біль від ляпасу, дівчини з якою минулого дня ходили на таємне побачення. Дарма я взяв пендрос без дозволу, тоді я хоча б провину не відчував. Тепер я невідомо де, незнаю чи живий я і Аргос. Та чи взагалі ми повернемось в минуле... В безпечне минуле де тільки після перерви знову до пригод, тільки набагато цікавіших. 

Розплющивши очі побачив якесь земне дівчисько, та й досить симпатичне. Їй би з нами політати в пошуках пригод... Весь вигляд дівчини говорить про те що вона вийшла б чудовою бунтаркою, але й нічогенькою мандрівницею по галактикам і світам...

ЇЇ погляд бігав туди-сюди клопочучись над тим щоб я прокинувся, тож я до неї з легенькою кокетивістю в мові:

- Привіт, красуне - що я почув як Аргос пирхнув невдоволено. - А що це ти тут робиш?

Я їй посміхнувся, а вона стала оглядати шию. Може то в людей таке вітання? Або може я їй сподобався? Та обидва варіанти підходять відразу, тож починаю розкривати свою посмішку на всі тридцять два.

- Ну відповідай красуне... - і провів по її волоссю своєю рукою розкошлативши його, і незнайомка миттю стала поправляти зачіску. Дія яку зробила дівчина мені сподобалось, але вона не відповідала на питання мої... Ох... Схоже як вона побачила мене втратила дар мови і це добре...

Аргос

Що це зі мною відбувається? Що це в мене забилося в грудях таке що, я пояснити не можу? Типу я хочу щоб з другом було все гаразд, але щоб Клара біля нього так не возилася... Хочу щоб нас не здала вона і страх що зрадить ... Не збираюся терпіти тих фразочок: ,,Красуне чому ти тут'' і хочу, аби вони звучали від мене раніше... Чому я шкодую що буркнув: ,,Все добре'' і не дав оглянути себе, а тепер маю ,,радіти'' що замість мене найкращому другу дарує своє тепло на чоло. Несправедливо! Я дурень якщо мовчу про це. Я як вірний друг власним дівчатам казав що кращий є мій товариш, а тепер повинен бачити це все.