Падіння

Клара Корстен

Ввечері як завжди дивлюсь на зірки. Обожнюю їхнє сяйво, бо воно таке гарне і заворожуюче, що перехоплює дух.

Сьогодні рідкісне явище - Червоний місяць, що з'являється раз на сто років. Я щасливчик, бо побачу це. Тож беру свій телескоп і йду з ним на балкон для кращаго виду на зоряне небо.

Та виходячи на нього бачу те що, ніколи раніше не споглядала. Метеор пролітає перед червоним місяцем, що означає подію яка могла б сьогодні не збутися, але це також дає удачу. Де моя камера? Треба негайно це засняти, бо тоді ніхто не повірить.

Нарешті знайшовши його, почала налаштовувати об'єктив, аби краще зображення було. Та чи з камерою щось було не те, чи глюки в мене в голові, бо той метеор скерував свій напрямок рівно на наше місто. Він швидко наближався, що стало видно що це не зовсім метеор. Це був літаючий пірамідоподібний суб'єкт, що затуляв собою місяць. Це виглядає нереально круто. Завжди мріяла побачити прибульців. Цікаво... а які вони з вигляду? Мають зелену шкіру і чисто чорні очі, як нам їх показують завжди? Чи мають вони вампірські ікла? Чи можуть вони перетворюватися на інших істот? Чи взагалі в них луска і риб'ячі хвости, чи принаймі зябра? Або вони виглядають страшно, що аж дементор злякається? Чи настільки милі що просто можна з їхньої буде чарівності вмерти? Або... або... Ех замріялась, і пролетіла НЛП в зовсім протилежний бік назад в космос.

Та що це? Літаюча піраміда робить п'ять кіл і летить за місто. Схоже вранці про це гудітимуть всі новини, а очевидці що начебто бачили їх вигадають ще одну вигадку про них, яка не буде правдою. Та журналісти не звертають на малі міста як наше, коли нічого не відбувається, а якщо шось-таки стається звертають увагу на третій день, тож як добре що я мешкаю на краю міста. Швидше б їх побачити! 

А якщо вони не такі як я про них думаю? Може вони прибули на Землю, аби нам нашкодити, чи ще гірше? Використовувати, як піддослідних чи рабів? Або взагалі знищити усіх нас з лиця Землі...

Це ще невідомо, але якщо я першою їх зустріну, то обов'язково дізнаюся про наміри. А Червоний місяць почекає це набагато цікавіше. Та й коли я знову зможу побачити прибульців? 

- Перкінсе! До мене хлопчику - гукаю я до свого пса. - Гуляти!

Двійчі мого фокстер'єра вмовляти не потрібно, бо як я його кличу на прогулянку, він відразу біжить до мене, даючи в руки повідок. 

- Мамо! Тату! Йду вигулювати Перкінса! - гукаю я до них з передпокою.

- Тільки не забудь повернутися до десятої вечора! - кричить мені мама вслід.

Теплий літній вечір. Духмяний запах сусідських троянд і тюльпанів. Та після падіння того НЛП з'явилася прекрасна смуга північного сяйва, що була золотавого кольору. Почався туман і не просттий, а зеленкуватий з іскорками які переливалися на ньому.

Дійшовши до лісосмуги, було звалено дві великі ялиці, що були досить масивні, треба було йти в обхід, а скоро стемніє, і Перкінса треба взяти, бо мало що станеться. Йти так йти, я повинна дізнатись правду першою.

Якось перебравшись через дерева, вийшла на стежку, яка була вкритою пурпурово-рожевуватою сажою, а на березах, дубах і ялинках став рости на гілках, блакитний в жовту плямку, дуже пухнастий мох. Те скільки я доріжкою йшла всюди ним вкрито і кущі. 

Цікаво що я зустріну коли  туди дійду? Лиш час зна...

Пено

Кілька земних годин до того...

- Аргосе, ходімо поки батько мій нас не побачив - кажу я до свого друга з яким ми крокували до машинного відділення.

- Пено... - говорить Аргос в своєму суворому тоні, що нагадує мого батька-короля. - Ти часом, не забув що було останнього разу як ми взяли пендрос без дозволу?

- Та це було давно - відмахуюсь я відмикаючи кімнату.

- Ага недавно, минулого тижня. Нам добряче прилетіло, а особливо тобі.

- Ну і що?

- Як це ,,ну і що''? Тобі заборонили брати пендрос - намагається добити мою рішучість Аргос, але дзуськи йому.

- А хто казав що я його візьму? - лукаво подивився на Аргоса що тепер скаже, бо по його виразу обличчя він явно розгубився і добряче.

- Тобто? - питає він. - Ти жартуєш, так? 

- Ти думаєш, що коли прошу політати за компанію зі мною я жартую? Ні друже, мені не до смішок. Я хочу просто втекти звідси подалі, де ніхто не знайде...

- Сам знаєш, що не сховатися від наших радарів - хитає головою Аргос.

- А на якій планеті нас не засічуть? - питаю я в надії, бо як летіти кудись на іншу планету, то мого друга не відмовиш на щастя.

- Найдальніша планета від нас Земля. Тож якщо й дотягне радар до нас, то максимум за один земний місяць, що дорівнює одній годині в нас.

- Нормально так можна там відседіти.

- Пено, та є одне але... - ненавиджу коли Аргос це говорить.

- Що там за але? - перепитую я відімкнувши пендрос.

- Туди заборонено нам літати взагалі, бо люди для нас небезпечні - пояснює боягузливим тоном Аргос.

- А люди то хто такі?  

- Це істоти подібні до нас, тільки в них є темна шкіра і біла шкіра, а так вони досить небезпечні.

- Щодо небезпеки казав, а чим не пояснив - намагаюся добити друга на політ, бо самому в пригоду втрапити нецікаво.

- В них що не приладдя то смертельна зброя, якою як не вбити, то покалічити можна.

- Тільки цим? - кажу я безстрашно, бо я не слабак.

- За статистикою, яку ми засікли за останні шість годин, то в них там щосекунди хтось, хто не помирає своєю смертю, покінчує з самим собою самогубством. Пено, ти що не вчиш відомості, про планети й галактики? Це ж ми в минулому триместрі вивчали - говорить переможним тоном Аргос, думаючи що мене переплюне впертістю.

- Тобто, ти вважаєш, що мені неосвіченому, летіти самому, в невідомо куди, без такого чудового механіка як мій друг, без якого, я долечу максимум на сусідню планету.

- Гаразд, вмовив - здаючись піднімає руки Аргос.