Глава 14

Як тільки «Буря» зробила перший крок до масивних воріт фортеці, земля під її ногами затремтіла. Герой в кабіні напрягся, автоматично перевіряючи показники — але щось було не так. Кам’яні статуї, що стояли по обидва боки входу, здавалося, були частиною архітектури — та в мить їхні очі запалали червоним полум’ям.

— Активація! — крикнула «Буря». — Захоплення!

Раптово статуї — гігантські, темні, з обличчями спотворених ангелів — ожили. Їхні кам’яні руки з неймовірною силою вчепилися в плечі й передпліччя «Бурі», притискаючи екзоскелет до землі. Навіть потужні гідравлічні механізми не могли вирватися — «Буря» захиталася, втратила рівновагу, і коліна її вдарились об землю.

— Фіксація! Втратила рухливість! — буря передавала стривоженим голосом.

— Кабіна відкривається! — додала вона з тривогою.

Панель перед героєм заіскрилась, і з розкотистим звуком панцирна броня від’їхала вбік, відкриваючи його демонам і смерті. Але герой не вагався — він уже був на ногах.

— НЕ СЬОГОДНІ!

Зі стрибком, немов буря в людській формі, він злетів із відкритої кабіни прямо на кам’яний палець, що стискав плече екзоскелету. Вібромеч ожив у його руці — жужжав, пульсував енергією, неначе був частиною живої істоти.

З гучним ревом герой з усієї сили вдарив по руці статуї.

ЗВУК ВИБУХУ, ІСКРИ, КАМІННЯ РОЗЛІТАЄТЬСЯ.
Пальці розсипалися в пил.

Один різкий оберт — і другий удар, точний і безжальний, пронизав іншу статую навиліт, розірвавши її плече. Обрубки рук ще стискали броню «Бурі», але вже не мали сили.

— Рухливість частково відновлена! — прозвучав голос бурі. — Продовжую дію!

З-під ніг вирвалася хмара пилу, коли «Буря» розпрямилась. Її руки знову були вільні, а на місці ворожих статуй лежали кам’яні уламки, що ще ворушились у передсмертній агонії.

Герой приземлився перед «Бурею», тяжко дихаючи, меч усе ще палахкотів.

— Ти ціла? — запитав він, навіть не дивлячись на уламки.

— Поверхневі ушкодження. Жодної критичної втрати. І… дякую, пілоте.

— Не дякуй. Ми ще не в пеклі. Але майже.

Ворота фортеці перед ними скрипнули… і почали розкриватися. Усередині чекала темрява — і серце жаху.

Герой щільно сидів у кабіні «Бурі». Всередині панував напівтемрява, освітлена м’якими синіми огнями консолей. На скляному куполі шолома відображався інтерфейс — карта фортеці, рівні енергії, бойові модулі. «Буря» мовчала, але герой відчував її присутність — вона спостерігала, аналізувала, чекала наказу.

— Готова? — запитав він пошепки.

— Онлайн, бойові системи активні, — відповіла вона спокійно. — Всі зовнішні приводи синхронізовані. Гідравліка в нормі. Я з тобою, капітан.

Гігантська мобільна броня важко ступила в темряву. Коли вони перетнули поріг фортеці, крики й шипіння прорізали тишу. З темних нір і кровоточивих отворів вилізли демони — крила, шипи, палаючі очі, хижа ненависть. Їх було сотні.

Герой взяв в руки плазмовий автомат, витягнутий з кріплення за спиною, і стиснув рукоятку.
БУУУМ!
Перший заряд ударив, перетворюючи трьох демонів на хмару пари й попелу. Слідом полетів другий постріл, третій, і ще. Постріли лунали, як грім у печері.

— Зліва, велика ціль, — повідомила «Буря».
— Прийняв.

Герой швидко повернув корпус мобільної броні, витягнув величезний вібромеч, який стояв вертикально за спиною — лезо спалахнуло білим світлом, вібруючи з низьким, майже гарчанням. Він розмахнувся.
Р-РРРАСК!
Один удар — і чудовисько, схоже на змішаного з металом і кісткою демона з клинками замість рук, розлетілося на шматки.

«Буря» рухалась вперед, з кожним кроком трамбуючи під ногами рештки. Демони атакували з усіх боків, але броня була мов гора, мов бог, що спустився у пекло.

— Ви — не бог, ви жах… — прошипів один з демонів, перед тим як розлетітися від удару меча.

Герой мовчки йшов крізь це пекло, залишаючи за собою коридори з розпеченим металом, стінами, залитими демоничою кров’ю, і згорілими останками ворогів. «Буря» разом з ним прорубувала собі шлях до центру цієї адської фортеці.

І хоча фортеця хрипіла, ревіла, здавалася живою — вона не могла зупинити тих, хто йшов до її серця.
Герой і «Буря» були силою, якої вона ще не знала.
І попереду — лише глибини пекла.

Кожен рівень цієї пекельної фортеці кидав на героя нову хвилю жаху. Прориваючись все глибше, «Буря» йшла знищеним коридором, обсипаним обгорілими кістками, де луна від металевих кроків розкочувалася, мов передвісник смерті.

Раптом перед ними — рев.
З-за кутів вискочили демони з вирваними щелепами, що тримали себе за шию, мовби душили власну лють. Інші, з броньованими спинами, кричали крізь зуби, що росли в них із грудей. Десятки. Сотні.

— Контакт, — спокійно повідомила «Буря».

Герой лише зтиснув руків’я плазмового автомата, вирвав його з кріплення за спиною, і почалося пекло.

Черга за чергою спалахували, наче зірки, розносячи демонам тіла на шматки. Постріли прожарювали їх наскрізь, вибухаючи всередині і вириваючи з них клуби чорної пари й спеченої плоті. Від потужності кожного залпу гулко здригалися стіни фортеці.

— Вогонь ведеться з максимальною ефективністю, — повідомила «Буря». — Але їх стає більше.

Герой кинув автомат назад у тримач і витягнув вібромеч.

Лезо ожило з гулом — високочастотна вібрація включилася, і меч засяяв, мов спалах блискавки. Герой розмахнувся — і перший демон просто розлетівся навпіл, наче був вирізьблений з масла. Відірвані голови летіли вбік. Руки падали, ще стискаючи зброю. Кожен рух — чиста, спокійна смертельна геометрія.

Демон з двома головами спробував заскочити на «Бурю» — але герой розвернувся й ударом зверху вниз ввігнав меч прямо в його хребет, розрізаючи тіло до самої землі. Зіскочивши, другим ударом — відрубав ногу іншому, що підкрадався ззаду.

— Ви виглядаєте… небезпечно, — прокоментувала «Буря», коли герой добив ще одного супротивника швидким ударом у груди.