Глава 6

Мобільна фортеця, що працювала поза межами купола, повернулася до міста героя. Її прибуття стало справжньою подією, адже ця величезна машина, що нагадувала металеву цитадель на гусеницях, уособлювала міць і технологічну перевагу людей героя.

Двигуни фортеці ревіли, коли вона підходила до воріт міста. Величезні гусениці залишали глибокі сліди на землі, а башти гармат оберталися, скануючи навколишнє середовище на випадок раптової загрози. Люди в місті зупинялися, дивлячись на неї з подивом і гордістю. Вона поверталася з довгої експедиції, привізши не тільки ресурси, але й надію.

Герой стояв на оглядовій платформі в центрі міста, дивлячись, як фортеця повільно в'їжджає у купол. Куля, зависнувши поруч, надала звіт:

— Мобільна фортеця успішно завершила завдання. Добуто достатньо ресурсів для подальшого виробництва та модернізації. Технічний стан фортеці задовільний, хоча деякі системи потребують обслуговування.

— Важливо, що вона повернулася цілою, — сказав герой, спостерігаючи, як фортеця повільно зупиняється на центральному майданчику. — Вона нам дуже знадобиться для наступної операції.

Коли фортеця остаточно зупинилася, її задні відсіки відкрилися, і механізовані платформи почали вивантажувати контейнери з рідкісними матеріалами. Інженери та солдати одразу приступили до розвантаження. Метали, які не можна було знайти під куполом, тепер лежали в контейнерах, готові до переробки.

Люди зібралися навколо, обговорюючи майбутні плани. Герой зійшов з платформи, йдучи прямо до фортеці. Він пройшов крізь натовп, вітаючи своїх людей, і зайшов у командний центр всередині мобільної бази.

— Наступна ціль — фортеця біля столиці, — звернувся він до кулі, сідаючи за стіл із картами й планами. — Чи готова вона до такого завдання?

Куля підхопила його думку, заговоривши своїм холодним, проте рішучим голосом:

— Фортеця має достатньо ресурсів для короткотривалої операції. Однак рекомендується провести технічне обслуговування та поповнити боєприпаси. Ми також можемо використати частину здобутих матеріалів для модернізації систем.

Герой кивнув, вдивляючись у голографічну карту, яку проектувала куля.

— Почнемо підготовку, — сказав він. — Ця мобільна база стала символом нашої сили. Вона має залишатися надійною та готовою до будь-якого виклику.

Герой стояв на командному мосту мобільної фортеці, вдивляючись у далечінь через оглядовий екран. На горизонті піднеслася фортеця — могутня й велична, навіть у напівзруйнованому стані. Її вежі, що колись служили захистом від демонів, тепер виглядали як залишки величі минулого.

— Вони знали, що ми йдемо, — промовив герой, стискаючи кулаки. — Але щось тут не так.

На екрані було видно, як мобільна фортеця підходить до позиції. Солдати та екіпаж приготувалися до потенційного бою, але зовнішня обстановка залишалася надзвичайно тихою. Вежі фортеці не демонстрували ознак активності, а стіни здавалися покинутими. Лише вітер грався прапорами, які давно втратили свої кольори.

— Ворота закриті, але на стінах немає охорони, — зауважила куля через комунікатор. — Ця тиша, ймовірно, пастка. Мої сенсори не виявляють значної активності, але вони також не дають чіткої картини внутрішньої структури.

— Вони бачили нашу фортецю здалеку, але навіть не намагалися послати посланців чи підготувати оборону. — Герой примружив очі. — Це ненормально. Ні одна гарнізонна фортеця не залишається такою беззахисною.

Куля почала сканувати навколишню місцевість, детально аналізуючи будь-які підозрілі деталі.

— Є слабкі енергетичні сигнали під землею, — сказала вона. — Це можуть бути укріплення чи сховані системи. Але їхня активність низька. Можливо, вони просто намагаються нас заплутати.

— А можливо, це знак того, що нас тут чекають із чимось гіршим за прямий бій, — відповів герой, відводячи погляд від екрана. — Продовжуй сканувати. Ми рухаємося обережно. Ніяких різких дій, доки не зрозуміємо, що тут відбувається.

Він дав наказ фортеці зупинитися за кілька сотень метрів від фортеці супротивника, аби їхні гармати могли легко дотягнутися до стін у разі необхідності. Групи солдатів розпочали розгортання передових позицій, але трималися насторожі.

Відчуття напруги не полишало героя. Він знову вдивився у далечінь і на мить відчув, як на спині пробіг холодний піт. Наче самі стіни фортеці дивилися на нього.

— Відкриті ворота — це пастка, закриті ворота — це пастка. Вони хочуть, щоб ми гадали, — тихо пробурмотів він сам до себе.

Куля почула його слова через імплант.

— Рішення за тобою. Ми можемо розпочати штурм або спробувати викликати супротивника на переговори.

— Ні, — різко відповів герой. — Вони не залишили нам вибору. Ми маємо йти вперед, але так, ніби кожен наш крок може бути останнім.

Герой вдягнув свій шолом і взяв до рук вібромеч, вдивляючись у порожні ворота. Його інтуїція кричала, що щось готується.

Як тільки герой готувався виступити разом зі своїм військом, напружену тишу порушив голос кулі через комунікатор:

— Зафіксовано рух біля воріт. Три об'єкти наближаються до нас на конях. Вони майже беззбройні.

Герой зупинився, звузивши очі й піднявши руку, щоб дати сигнал своїм людям не робити жодних дій. Здалеку троє вершників дійсно виглядали беззбройними. Їхній одяг був простим, не схожим на військову уніформу.

— Хто б вони не були, вони явно не прийшли для бою, — тихо сказав герой, уважно спостерігаючи за ними.

Коли вершники наблизилися, герой побачив щось знайоме в постаті старшого чоловіка, який їхав попереду. Його сива борода майже приховувала суворий вираз обличчя, але очі світилися розумінням і глибоким життєвим досвідом. Це був не хтось випадковий. Герой відчув, як його серце завмерло на мить.

— Ні, цього не може бути… — прошепотів він собі під ніс.

Куля відреагувала на його зміну настрою:

— Що сталося? Ти впізнав когось із них?

— Так, — сказав герой, у голосі звучала суміш здивування і недовіри. — Це... командир цієї фортеці. Ми разом билися проти демонів. Літній чоловік із сивою бородою — це він.