Глава 5

Вечірнє сонце заливало кімнату теплим світлом, коли герою доповідали про завершення підготовки. Він стояв біля столу, на якому лежала карта міста та околиць, оточена планами дій, знаряддями і прототипами зброї. Його люди сиділи навколо, кожен із них усвідомлював серйозність ситуації.

Куля знову взяла слово:
— Аналіз показує, що навіть з урахуванням чисельної переваги ворога, їхні обладунки й озброєння будуть неефективними проти нашої технології. Їхня тактика базується на фізичній силі та залякуванні, тоді як наша зброя дозволяє нам діяти швидко і точно.

Герой уважно слухав. Він знав, що куля має рацію. Звичайні мечі й стріли не могли конкурувати з плазмовими автоматами та вібромечами. Але навіть із цією перевагою він відчував важкість на душі.

— Ми гратимемо на їхніх слабкостях, — сказав він, оглядаючи присутніх. — Вони думають, що ми слабкі, що нас легко зламати. Але ми покажемо їм, наскільки вони помиляються.

Офіцери й солдати одностайно підтримали його, розуміючи, що це їхній єдиний шанс.

Куля втрутилася:
— Пам’ятайте, кожен ваш рух, кожне рішення повинні бути зваженими. Ваша перевага в технології забезпечить вам час, але вона не гарантує перемоги, якщо ви будете недооцінювати ворога.

Герой кивнув:
— Ми використаємо цю перевагу максимально. Але я хочу, щоб усі розуміли: після цього кроку шляху назад не буде.

Нічого не відповідаючи, його люди підвелися. Їхні погляди говорили більше, ніж слова: вони готові йти до кінця.

У глибокій тиші герої почали розподіляти завдання. Ремісники збирали спеціальні броні для тих, хто буде брати участь у битві, а інженери налаштовували озброєння, щоб максимізувати його ефективність.

Коли всі пішли готуватися, герой залишився сам. Він дивився на карту, але думками був у іншому місці. Він думав про те, що тепер дороги назад немає. Зрада короля, постійний тиск кулі, очікування від людей, які вважали його своїм лідером, — усе це вело до одного моменту.

Голос кулі перервав його думки:
— Ти ще вагаєшся?

— Ні, — відповів герой, не відриваючи погляду від карти. — Просто розумію, що після цього я вже ніколи не буду тим, ким був раніше.

— Ти вже не той, ким був раніше, — сухо відповіла куля. — Це момент, коли потрібно прийняти себе таким, яким ти є зараз.

Герой відкинув карту і підняв голову.
— Можливо, ти права. Але одне я знаю точно: якщо ми програємо, то всі ці люди втратять усе. І я не можу цього дозволити.

Куля промовчала. Вона знала, що слова вже нічого не змінять. Герой зробив свій вибір.

У ранковому повітрі ще висіла легка прохолода, коли місто почало діяти. Усі були на своїх позиціях: бійці зайняли укріплені точки, ремісники підготували пастки, а розвідники повідомили про кожен крок аристократа й його супроводу. Герой стояв на одній із башт, спостерігаючи за тим, як розгортається його план.

— Готовність? — запитав він через комунікатор.

Голос кулі, чіткий і спокійний, відповів:
— Всі системи готові. Розпочинаємо за вашим сигналом.

Герой підняв руку, даючи знак. Із укриттів вирвалися його люди, одягнені у високотехнологічні броні, оснащені плазмовою зброєю. Все було організовано швидко й чітко: вони перехопили загін охорони аристократа, поки той навіть не встиг зрозуміти, що відбувається.

Звідкись пролунав тихий гул, а потім вибух — пастка спрацювала, оглушивши передові сили супротивника. Далі все пішло, як у годинниковому механізмі: плазмові автомати засвітилися синюватим сяйвом, випускаючи снаряди, що пробивали металеві обладунки, ніби вони були папером.

Аристократ, ошелешений і наляканий, спробував скомандувати відступ, але його голос потонув у хаосі бою.

Герой особисто очолював групу, що вирушила до центру операції — до місця, де перебував сам аристократ. Його броня світилася в ранковому сонці, а в руці він тримав вібромеч, який тихо дзижчав від напруги.

Вони прорвалися через охоронців, які чинили відчайдушний опір, але їхня зброя була занадто застарілою, щоб зупинити загартовану у боях команду героя. У ближньому бою плазмові снаряди замінили вібромечі. Герой рухався з відточеною майстерністю, відбиваючи удари й завдаючи точних контрударів.

Нарешті він побачив аристократа. Той, опинившись віч-на-віч із героєм, кинув меча і підняв руки. Його обличчя спотворила маска страху, але він намагався зберігати видимість спокою.

— Це безумство! — вигукнув аристократ. — Король не потерпить такого зухвальства!

— Король уже втратив свій авторитет, — холодно відповів герой. — А ти навіть не заслужив того, щоб боятися за його трон.

Герой узяв його за плечі й штовхнув до своєї команди.
— Зв’яжіть і відведіть його до штабу. Він буде нашим важелем впливу.

Повернувшись до міста, герой спостерігав, як люди готують полоненого до допиту. Тепер усі знали, що їхня технологічна перевага — це не просто вигадка. Вони могли перемагати, навіть коли супротивник був численнішим.

Куля звернулася до героя:
— Ваш план спрацював ідеально. Захоплення аристократа дозволить нам вийти на новий рівень.

Герой мовчки дивився на зірки, що почали з’являтися на вечірньому небі. Він знав, що це тільки початок.

Куля, зазвичай стримана в інтонаціях, цього разу звучала з невластивою їй наполегливістю.

— Після аналізу останнього бою, — почала вона, звертаючись до героя через комунікатор, — наша бойова ефективність перевищує 95%. Жодних утрат серед наших сил, тоді як супротивник зазнав повного розгрому. Це переконливий доказ, що ми можемо перейти до відкритої війни проти королівства.

Герой, стоячи в центрі командного залу, подивився на тривимірну карту королівства, спроектовану кулею. На ній червоним кольором відзначались укріплення короля, а зеленим — території, підконтрольні герою. Зелені зони розросталися, ніби живі організми, поглинаючи все більше земель.

— Відкрита війна? — повторив він, стискаючи кулак. — Це значить, що загине більше невинних людей.

— Ваша помилка в тому, що ви недооцінюєте вплив наших дій на маси, — спокійно зауважила куля. — Ваші люди, а також ті, хто перебуває під владою королівства, втомилися від тиранії короля. Вони побачать у нас силу, яка може змінити їхню долю. І вони приєднаються.