Глава 3

Герой перетнув межу гарнізону пізно ввечері. Стіни, освітлені тьмяним світлом ліхтарів, здалися йому такими ж холодними, як і думки, що заполонили його розум. Його зустріли кілька солдатів, які віддали честь, але він ледве звернув на них увагу.

Він попрямував до Центру управління, де на нього вже чекала куля. Її світіння здавалось трохи приглушеним, а голос лунав звично рівно:
— Вітаю з поверненням, командире.

Герой кивнув, але відповіді не дав. Він підійшов до столу, сів, опустив голову й важко зітхнув.

— Куля, я хочу дізнатися правду.

— Про що саме? — запитала вона, нахиляючись ближче.

— Про мене, — різко сказав він, підвівши голову. — Хто я? Що зі мною сталося? Які спогади є моїми, а які… ні?

Куля на мить зависла, обдумуючи відповідь, а потім заговорила:
— Ваше воскресіння було здійснене через ритуал, проведений королем і придворними магами. Я не маю точних даних про процес, але ритуал передбачає використання артефакту, здатного викликати душу з минулого й відновити тіло.

Герой нахмурився.
— Тоді звідки взялися ці спогади? Чому мені здається, що вони не всі мої?

— Можливо, під час ритуалу відбулося щось непередбачене, — пояснила куля. — Ваші спогади могли змішатися з чужими. Наприклад, якщо демон, якого ви зустріли, мав якийсь зв’язок із вами, його сутність могла вплинути на процес.

Слова кулі прозвучали, як удар блискавки. Герой схопився на ноги, обличчя перекошене страхом і злістю.
— Ти хочеш сказати, що я міг бути не тим, ким вважаю себе?

— Я лише припускаю можливість, — відповіла куля спокійно. — Проте точну відповідь можна отримати лише через ретельний аналіз.

Герой відкинувся на стілець, серце гупало в грудях.
— Як це зробити?

Куля засвітилася яскравіше, її голос став трохи теплішим:
— Ви можете звернутися до короля або придворних магів. Їхній ритуал залишив слід у вашій сутності. Вони можуть дати більше відповідей.

Герой мовчав, дивлячись у стелю. У пам’яті спливали обличчя його побратимів, дружини, сина... Спогади, які здавалися реальними, але тепер здавалися крихкими, як скло.

— Я поговорю з королем, — нарешті промовив він. — Але спочатку мені потрібен час.

— Як забажаєте, командире, — відповіла куля, віддаляючись.

Герой залишився наодинці з думками, які роїлися в його голові, наче примари минулого. Чи справді ці спогади належать йому? Чи був він тим, ким вважав себе? І якщо ні, то ким він був насправді?

На наступний ранок герой вийшов на головну площу гарнізону, розминаючи затерплі плечі. Він встиг поспати лише кілька годин, але нав'язливі думки не давали йому спокою. Щойно він відчув прохолодний ранковий вітер, знайоме світіння сповістило про підхід кулі.

— Добридень, командире, — почала вона, обертаючись навколо нього.

— Що сталося цього разу? — запитав герой, зіщулившись.

— Після аналізу територій за межами купола я виявила робочий станок, здатний виготовляти деталі з високою точністю та будь-яких матеріалів. Це значно полегшить створення необхідних інструментів, зброї та обладнання для ваших людей.

— І де він знаходиться? — поцікавився герой, вже розуміючи, що відповідь йому не сподобається.

— Орієнтовно за 5 кілометрів на північний схід від купола, — повідомила куля, її світло миготіло. — Його розташування вказує на можливу майстерню чи виробничий комплекс. Вам доведеться вирушити туди.

Герой глузливо всміхнувся.
— Як завжди, куди ж без подорожі через демонічні пустки. І навіщо мені лопати?

— За даними аналізу, станок частково похований під шаром ґрунту та уламків, — відповіла куля. — Вам знадобиться відкопати його, якщо ви плануєте використовувати.

Герой зітхнув, потер обличчя й промовив:
— Ясно. Підготуюсь.

Він зробив кілька кроків, але раптом зупинився, дивлячись на кулю.
— До речі, я тут подумав… Ми вже стільки разів спілкувалися, а я досі не знаю, як тебе звати. У тебе взагалі є ім’я?

Куля замовкла на мить, її світло засвітилося сильніше, ніби від задоволення, що її запитали. Потім її голос став трохи урочистішим:
— Моє офіційне найменування — Інтегрована Мультифункціональна Система Тактичного Управління й Аналізу Нейрокомунікаційних Елементів.

Герой витріщився на кулю, піднявши брови.
— Що?

— Інтегрована Мультифункціональна Система... — почала повторювати вона, але герой підняв руку, перебиваючи.

— Стоп. Зрозумів. Ти просто куля. Буду так і називати.

— Це некоректно... — почала було куля, але герой лише махнув рукою, пройшовши повз неї.

— Ні, це навіть дуже коректно, — пробурмотів він, злегка всміхнувшись. — Ліпше б ви, машини, ще простіше придумували назви.

Куля залишилася мовчазною, але її світло миготіло частіше, ніби виражаючи незгоду. Герой, посміхаючись, рушив далі, готуючи себе до чергової подорожі за межі купола.

Герой вирішив пройтися територією своїх володінь, відчуваючи необхідність побачити, як виглядає гарнізон та його околиці після його останньої експедиції. Куля, як завжди, супроводжувала його, паруючи поруч і час від часу повідомляючи про новини.

— Ваші володіння за останні тижні зазнали значних змін, командире, — почала куля. — Новоприбулі мешканці були розселені в руїнах поруч із гарнізоном. Я почала відновлення частини будівель, інші ж були розібрані для отримання ресурсів.

— Новоприбулі? — перепитав герой, зупинившись і піднявши брови. — Ти ж говорила, що всі ресурси закінчуються. Як ти взагалі їх облаштувала?

Куля засвітилася трохи яскравіше, ніби була задоволена своїми досягненнями.
— Я оптимізувала використання матеріалів і перерозподілила доступні ресурси. Руїни стали джерелом необхідних матеріалів, які я використала для будівництва нових будинків та зміцнення існуючих конструкцій.

Герой кивнув, продовжуючи йти. Навколо гарнізону, в руїнах, дійсно з’явилися відновлені будівлі. Декілька людей, помітивши героя, низько вклонилися.

— І чим вони займаються? — запитав він, киваючи у відповідь.